Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 453/1115/18
провадження № 61-6146св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 ,правонаступником якого є ОСОБА_3 ; Славська селищна рада Сколівського району Львівської області,
треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2019 року у складі судді Микитина В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Курій Н. М., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 у віці 87 років помер її батько - ОСОБА_6 . На момент смерті він володів на праві особистої власності житловим будинком, розташованим на АДРЕСА_1 . Цей будинок у складі спадкового майна ОСОБА_6 заповів своїм двом дітям, а саме: їй та сину ОСОБА_2 у рівних частинах, про що 14 травня 2007 року у Волосянківській сільській раді Сколівського району Львівської області складено заповіт, який не був змінений та не скасований. Проте зміст цього заповіту її брат - ОСОБА_6 приховав від своїх брата та сестер, умисно повідомивши про наявність у такому лише його як спадкоємця. Вона випадково, дізнавшись у червні 2018 року про правдивий зміст заповіту та те, що вона також є спадкоємцем, з метою прийняття спадщини, звернулася до ОСОБА_2 як того зі спадкоємців, який вважається таким, що прийняв спадщину, а також у Сколівську державну нотаріальну контору Львівської області. Однак ОСОБА_2 відповідної згоди на прийняття нею спадщини як однією із спадкоємців за заповітом батька не надає, як і не надає їй оригінал правовстановлюючого документа на нерухоме майно, яким володів батько.
У зв'язку з наведеним просила визнати причини пропуску для прийняття спадщини поважними та визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема у три місяці, достатній для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, що відкрилась після смерті спадкодавця - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк три місяці для подання нею заяви у нотаріальну контору про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1.
Суди керувалися тим, що наявні поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки встановлені обставини свідчать про умисел ОСОБА_2 щодо введення в оману позивача та їх сестру з братом про зміст батьківського заповіту і, як наслідок, необізнаність позивача як спадкоємця після смерті батька зі змістом заповіту, у якому разом із ОСОБА_2 вона також значиться спадкоємцем.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Зазначає, що суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 645/5049/17 та від 12 грудня 2019 року
у справі № 711/5488/18).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, оскільки позивач є дочкою спадкодавця ОСОБА_6 , їй було відомо про смерть батька та про наявність спадкового майна після його смерті, позивач є спадкоємцем за законом першої черги після смерті батька, проте
у шестимісячний строк не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.
Також суди не дали належної оцінки тим обставинам, що позивачу ще в день смерті її батька у 2010 році було відомо про сам факт наявності заповіту. На його думку, ОСОБА_1 нічого не перешкоджало самій звернутися до Славської селищної ради для ознайомлення зі змістом заповіту. Вважав, що у цій справі відсутні поважні причини пропуску позивачем строку для прийняття спадщини. Крім того, складений на ім'я позивача та відповідача заповіт спадкодавця не змінює передбачений статтею 1261 ЦК України загальний порядок спадкування за законом.
Відзиву на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року зупинене касаційне провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників
ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року поновлене касаційне провадження у справі, залучено до участі у справі правонаступника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
Межі та підстави касаційного перегляду
В ухваліВерховного Суду від 27 квітня 2020 року вказано, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від
07 серпня 2019 року у справі № 645/5049/17 та від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5488/18).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті
1 частини другої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5488/18 (провадження № 61-14553св19) зазначено «відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки він був обізнаний про смерть спадкодавця і, як спадкоємець за законом, знав про відкриття спадщини, отже для прийняття спадщини мав подати нотаріусу відповідну заяву, однак цього протягом шестимісячного строку не зробив. Особа_1 на час смерті спадкодавця не проживав з ним, тому на нього поширюються вимоги частини першої статті 1270 ЦК України про необхідність звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк з моменту відкриття спадщини. Звертаючись до суду з позовом, Особа_1 зазначив про те, що встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для звернення із заявою про прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, оскільки після смерті свого батька Особа_5 не знав про існування заповіту на його ім'я. Вказані доводи є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 який є сином спадкодавця, відноситься до першої черги спадкоємців, як це передбачає норма статті 1261 ЦК України, відповідно до якої у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Вирішуючи питання щодо визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій».
У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 645/5049/17 (провадження № 61-2119св19) зроблено висновок, що «відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що Особа_1 не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність об'єктивних, непереборних, істотних труднощів для подання заяви, у межах передбаченого законодавством шестимісячного строку, про прийняття спадщини, оскільки позивач є сином спадкодавця Особа_3, йому було відомо про смерть матері та про наявність спадкового майна після її смерті, позивач є спадкоємцем за законом першої черги після смерті своєї матері, проте у шестимісячний строк не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. Знайдений позивачем заповіт спадкодавця не змінює, передбачений статтею 1261 ЦК України, загальний порядок спадкування за законом».
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свідоцтвом про право особистої власності на жилий будинок, виданий 15 лютого 1990 року виконавчим комітетом Сколівської районної Ради народних депутатів, зареєстрований Стрийським міським бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 65, підтверджується право особистої власності спадкодавця ОСОБА_6 на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .
За життя спадкодавець ОСОБА_6 у Волосянківській сільській раді Сколівського району Львівської області 14 травня 2007 року склав заповіт, згідно з яким все своє майно заповів у рівних частинах синові - ОСОБА_2 та дочці - ОСОБА_1 .
На час відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 разом із ним постійно проживав спадкоємець за заповітом ОСОБА_2 , який протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не заявив про відмову від спадщини після смерті батька.
Інший спадкоємець за заповітом - ОСОБА_1 з 17 листопада 2000 року постійно проживала у АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подавала до нотаріальної контори заяви про її прийняття спадщини після смерті батька.
ОСОБА_2 не звертався до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась.
ОСОБА_2 згоди у встановленому законом порядку на прийняття позивачем поряд з ним спадщини після смерті батька не надає.
Згідно показань свідка ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою позивача та відповідача, вперше питання щодо спадкування після смерті батька постало між усіма дітьми (двома синами та двома доньками) невдовзі після його похорону
у лютому 2010 року, на що ОСОБА_2 ствердив про наявність у його розпорядженні заповіту батька від 14 травня 2007 року, складеного останнім виключно на його користь. При цьому ОСОБА_2 ознайомитися зі змістом цього заповіту можливості не дав, а у всіх інших дітей як ймовірних спадкоємців не виникало сумніву у наявності такого та правдивості тверджень брата щодо змісту заповіту, оскільки саме ОСОБА_2 постійно проживав з батьком до дня смерті та допомагав йому по господарству. Тому усі, у тому числі й позивач, повірили братові й більше до питання щодо спадкування не поверталися. У кінці червня 2018 року позивач звернулася до Волосянківського старостинського округу, куди входить також й с. Хащованя, за консультацією з приводу можливого виділення Славською селищною радою їй земельної ділянки для будівництва житлового будинку. Там вона дізналася про наявність заповіту батька, що був складений не лише на користь ОСОБА_2 , але й на її користь,
у рівних частинах, та отримала відповідь про необхідність скористатися своїм правом на оформлення спадщини на половину вже існуючого житлового будинку, а не вживати заходів щодо отримання землі для будівництва нового будинку. Одночасно вона як спадкоємець отримала копію батьківського заповіту. Після цього позивачем вживалися заходи для прийняття спадщини, однак, отримавши відмову брата від надання письмової згоди на це, позивач невідкладно, а саме у вересні 2018 року, скориставшись правовою допомогою, звернулася до суду.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК Україниза позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини
є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».
У справі, яка переглядається, суди не взяли до уваги, що позивач знала про відкриття спадщини і, як спадкоємець за законом першої черги, яка на час смерті спадкодавця не проживала з ним, для прийняття спадщини мала подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини відповідно до вимог частини першої статті 1270 ЦК України, однак цього протягом шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини не зробила.
Колегія суддів вважає, що обставини, на які посилалася ОСОБА_1 , про необізнаність зі змістом заповіту внаслідок введення її в оману зі сторони іншого спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 , не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не була позбавлена можливості з'ясувати зміст заповіту батька у строк, встановлений законом для прийняття спадщини. При цьому колегія суддів враховує, що у цій справі шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 сплинув 05 серпня 2010 року, а до суду позивач звернулася у вересні 2018 року, тобто зі спливом 8 років.
За таких обставин висновок судів про наявність поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини є помилковим.
Згідно статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18) зроблено висновок, що «позов спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строкудля подання заяви про прийняття спадщини порушує права іншого спадкоємця, який спадщину прийняв, а тому належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Отже, за обставин цієї справи Славська селищна рада Сколівського району Львівської області не є належним відповідачем за вимогами позивача про визначення додаткового строкудля подання заяви про прийняття спадщини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Сплачений ОСОБА_2 судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн, а за розгляд касаційної скарги - 1 410,00 грн підлягає стягненню
з позивача на користь відповідача.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступником якого
є ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , Славської селищної ради Сколівського району Львівської області, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 562,60 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Краснощоков
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов