15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 420/4653/20
адміністративне провадження № К/9901/11138/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2020 року у справі №420/4653/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_3 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Одеського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в період з 1 квітня 2016 року до 1 березня 2018 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 квітня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення в період з 1 січня 2016 року до 31 березня 2016 року;
- зобов'язати Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2020 року, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Одеського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 1 квітня 2016 року до 1 березня 2018 року;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 квітня 2016 року до 1 березня 2018 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008 року;
- визнана протиправною бездіяльність Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 1 січня 2016 року до 31 березня 2016 року;
- зобов'язано Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 1 січня 2008 року.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 26 березня 2021 року.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2020 року у справі №420/4653/20 в частині визначення як базового місяця 1 січня 2008 року, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №420/4653/20 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З урахуванням зазначеного, Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) вказує, що справа №420/4653/20 становить значний суспільний інтерес, оскільки у зв'язку із дією в Україні правового режиму особливого періоду відповідно збільшено чисельність Збройних Сил України та інших утворених відповідно до Закону військових формувань і як наслідок збільшення кількості виникнення подібних правових випадків з категорією військовослужбовців.
Однак, таке обґрунтування касаційної скарги не є достатнім у розумінні пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Не містить касаційна скарга і достатніх обґрунтувань фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас, Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності різної практики вирішення цього питання в судах попередніх інстанцій, оскільки судові рішення на які покликається скаржник мають різні умови застосування правових норм, а відтак вони не є подібними між собою.
За таких обставин, Верховний Суд зазначає, що оскільки пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї правової норми, проте відповідачем таких винятків не зазначено, а аргументи касаційної скарги зводяться до тлумачення матеріальних і процесуальних норм, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанцій, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.
Окрім цього скаржник заявив клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, однак таке клопотання судом не розглядалось з огляду на дотримання Південним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) встановленого статтею 329 КАС України процесуального строку (повний текст судового рішення складений 1 березня 2021 року, а касаційна скарга надіслана на адресу Верховного Суду - 26 березня 2021 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2020 року у справі №420/4653/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа Одеський загін морської охорони (в/ч НОМЕР_2 ) Регіонального управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду