Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без розгляду
15 квітня 2021 року Справа № 520/12019/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а/с 115, м. Бориспіль-1, Київська область, 08301, код ЄДРПОУ 19477064) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просить суд:
- визнати противоправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 642 962 грн 10 коп. (шістсот сорок дві тисячі дев'ятсот шістдесят дві грн 10 коп.).
Ухвалою суду від 14.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі за цим позовом.
Ухвалою суду від 14.09.2020 провадження у цій справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Верховного Суду по справі № 240/532/20.
Ухвалою суду від 25.03.2021 поновлено провадження у справі, запропоновано позивачу у 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин поважності пропуску такого строку.
Зазначену ухвалу позивач отримав 01.04.2021.
09.04.2021 від позивача на пропозицію суду було подано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій позивач зазначив, що він не вважає строк звернення пропущеним з огляду на те, що заявлений ним до вирішення спір стосується порушення законодавства про оплату праці, а відтак позивач має право на звернення за захистом свого права без обмеження будь-яким строком. В той же час, позивач зазначив, що якщо суд вважає, що мало місце порушення строку, то в обґрунтування поважності причин пропуску позивач зазначив, що отримав 15.07.2020 року листа від відповідача, яким йому відмовлено у виплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, з посиланням на те, що норми КЗпП на військовослужбовців не поширюються. Практика Верховного Суду є неоднозначною, з огляду на що суд має керуватися верховенством права. Просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку поданій позивачем заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає про таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду по справі № 820/5997/16 Державним підприємством обслуговування повітряного руху позивачу 06.04.2017 позивачу була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні.
З огляду на зміст ст. 2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і від 22.02.2012 № 4-рп/2012, ці платежі не можуть бути кваліфіковані як заробітна плата, адже мають зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційними санкціями до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У свої постанові від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, що «за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
В той же час, позивач, отримавши виплату 06.04.2017, звернувся до суду з даним позовом 08.09.2020.
Верховний Суд у Постанові у справі № 240/532/20 від 11.02.2021 зробив наступний висновок щодо застосування строків звернення до адміністративного суду у даній категорії спорів, зазначивши, що «Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. У зв'язку з цим судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19)».
Суд зазначає, що частиною 1 ст. 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Тобто, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від правової позиції щодо застосування у спірних правовідносинах 3-місячного строку звернення до суду та дійшла висновку, що має застосовуватися місячний строк.
З огляду на зазначене, з урахуванням висновку Верховного Суду щодо застосування до вказаних правовідносин норм права, в частині визначення строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявлений позивачем до вирішення спір не є спором про стягнення заробітної плати та регламентований спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, згідно з якою строк звернення до суду становить один місяць.
Таким чином, позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України.
Щодо посилань позивача на обставини отримання позивачем листа від відповідача, яким йому відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 15.07.2020, суд встановив таке.
У спірних правовідносинах нормативно не встановлено обовязкового досудового порядку вирішення даного спору, можливість звернення до суду не ставиться у залежність від наявності звернення за вирішенням спірного питання до відповідача, з огляду на що факт звернення позивача через три роки після виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за отриманням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду та, відповідно, не є підставою для його поновлення.
Крім того, з приводу правових наслідків звернення осіб за вирішенням спірних питань до подання позову до суду для застосування строків звернення до суду Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зроблено такі висновки:
«Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів…
…пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів…
…Отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо».
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 06.04.2017 була отримана одноразова грошова допомога при звільненні, виплату якої здійснено на виконання рішення суду по справі № 820/5997/16.
Відтак, з вказаної дати у позивача виникло відповідне право звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В той же час, позивач звернувся до суду після спливу більше, ніж трьох років з моменту отримання спірних виплат за рішенням суду.
Доказів вчинення дій, спрямованих на отримання від відповідача сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем до матеріалів справи не надано, з огляду на що посилання позивача на отримання відповіді 15.07.2020 не може вважатися належним обґрунтуванням поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Суд не бере до уваги посилання позивача на неоднозначність судової практики та правозастосування Верховним Судом норм КЗпП та КАС України, з огляду на те, що з 2017 року КЗпП та КАС в частині змісту норм, що регулюють питання застосування строків звернення до суду у справах з приводу вступу, проходження та звільнення з військової служби та визначають зміст та підстави стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не зазнали будь-яких змін.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України початок обчислення строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи визначається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому відповідно до положень ст. 123 КАС України поновлення строку звернення до суду можливе виключно за наявності поважних причин пропуску такого строку.
З цього приводу слід зазначити, що Верховний Суд в Постановах від 13.05.2019 року № 120/4414/18-а, від 12.02.2019 по справі № 807/12/18 зробив висновок, що з наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, Верховний Суд наголосив, що положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Суд відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 13.05.2019 року № 120/4414/18-а, від 12.02.2019 по справі № 807/12/18.
З огляду на вищевикладене, обставини, зазначені позивачем в обґрунтування поважності причин пропуску звернення до суду, не можуть бути визнані поважними, особливо враховуючи трирічний пропуск строку звернення до суду.
Оскільки позивач не навів будь-яких обставин і не надав відповідних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду, суд не вбачає жодних належних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, та вважає наявним підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском місячного строку звернення до суду із цим позовом.
Разом з цим суд зазначає, що поновлення процесуального строку зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими може порушити принцип юридичної визначеності (рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначено в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також у рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим в пункті 47 Рішення ЄСПЛ, Високий Суд вказав, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України» зазначено: право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Отже, у разі оскарження рішення суб'єкта владних повноважень зі спливом значного періоду часу, позивачем мають бути наведено переконливі підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на зазначене, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
У випадку залишення позовної заяви без розгляду з підстав, встановлених ст. 123 КАС України, відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» сплачений за подання позову судовий збір підлягає поверненню за заявою позивача в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 122, 123, 237, 243, 248, 256, 262, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - залишити без задоволення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а/с 115, м. Бориспіль-1, Київська область, 08301, код ЄДРПОУ 19477064) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено 15 квітня 2021 року.
Суддя Білова О.В.