Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 квітня 2021 р. справа № 520/2326/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 03.08.2018 по 18.01.2021 затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості;
- відшкодувати ОСОБА_1 витрати на надання професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 в розмірі 7210 грн (сім тисяч двісті десять грн) 00 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в останній день проходження ним військової служби відповідач не провів остаточний розрахунок та не виплатив належні грошові кошти. Так, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020 зобов'язано відповідача нарахувати та сплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Відповідач сплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - 18.01.2021.
Враховуючи, що відповідач з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків військової частини повністю не провів з ОСОБА_1 повний розрахунок, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.55).
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.10.2013 по 03.08.2018 проходив військову службу в Збройних Силах України, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) №162 від 03.08.2018 старшого сержанта ОСОБА_1 , офіцера 1 механізованого батальйону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.07.2018 №147-РС з військової служби в запас статей 26 частиною 5, пункт 2 підпункт "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки за період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", з 03.08.2018 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 і отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 16.09.2015.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2018 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 03.08.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 03.08.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020 набрало законної сили 12.10.2020.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу 18.01.2021 виплачено компенсацію додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 17367,05 грн. Зазначена обставина підтверджується випискою з банківського рахунку позивача АТ КБ "Приватбанк" (а.с.43).
Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 по 18.01.2021, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Під час розгляду даної справи встановлено, що позивач, у зв'язку з порушенням відповідачем його права на отримання належного розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020 просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження заборгованості за судовим рішенням по справі №520/8519/2020, а саме за період з 03.08.2018 по 18.01.2021 (день фактичного розрахунку).
В рамках розгляду справи №520/8519/2020 судом встановлено, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 03.08.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби є протиправою, та як наслідок встановлено наявність підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 03.08.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Матеріали справи свідчать, що 18.01.2021 на картковий рахунок позивача було зараховано суму заборгованості відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020 у розмірі 17367,05 грн.
Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 03.08.2018 не у строк, встановлений положеннями статті 116 КЗпП.
Обираючи належний спосіб відновленого порушеного права позивача, враховуючи положення статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020, а саме за період з 03.08.2018 по 18.01.2021. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.08.2018 по 18.01.2021.
Відтак, позовна вимога позивача про стягнення з військової частини середнього заробітку за період розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, задоволенню не підлагає.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Щодо позовної вимоги позивача щодо відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 7210 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно зі статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У строк, встановлений законом, представником позивача надано докази, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) із адвокатським об'єднанням "АДВОКАТСЬКА КОМПАНІЯ "УЛЬЯНОВ БІЗНЕС ЛОЙЕРС" (виконавець) укладений договір про надання правової допомоги б/н від 08.02.2021, згідно якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу у зв'язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту, замовника як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних із сплатою професійної допомоги представником позивача надано до суду: реєстр дій та витрат на правовий захист на суму 7210 грн від 08.02.2021, акт виконаних робіт направлений на правовий захист від 12.02.2021 на суму 7210 грн, рахунок на оплату №32 від 08.02.2021 на суму 7210 грн, роздруківку з Приват24 датовану 09.02.2021 про оплату послуг одержувач: АК УЛЬЯНОВ БИЗНЕС ЛОЙЕРС на суму 7211,00 грн та меморіальний ордер №@2PL208239 від 09.02.2021 на суму 7210,00 грн.
Як вбачається із реєстру дій та витрат на правовий захист та акту про надання правової допомоги від 08.02.2021, гонорар за правничу допомогу визначено в таких розмірах: надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики, надання консультації, складання реєстру запланованих заходів та витрат на правовий захист позивача - 400 грн, планування роботи по справі з вивченням наданих клієнтом матеріалів та документацій, складанням переліку та плану адвокатських заходів надання правової допомоги - 500 грн, підбір нормативної бази, написання позовної заяви, роздрукування її копій відповідно кількості інших учасників справи та подання до Харківського окружного адміністративного суду 2500 грн, вивчення та аналіз відзиву військової частини, написання відповіді на відзив 1000 грн, виконання судового рішення - 1608 грн. Загальна вартість усіх видів робіт - 6008 грн. Всього з урахуванням ПДВ - 7210,00 грн.
Як вбачається із роздруківки Приват24 від 09.02.2021 на оплату витрат на правову допомогу позивачем сплачено грошові кошти за послуги адвоката в розмірі 7211,00 грн.
Враховуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме те, що відшкодування витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, витраченим адвокатом на участь у судових засіданнях та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає, що визначений в заяві розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в частині розрахунку витрат на надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики, складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду є обґрунтованими.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Між тим, суд зазначає, що з акту виконаних робіт від 12.02.2021 вбачається складання відповіді на відзив, який оцінено адвокатом у 1000,00 грн. Однак, суд зазначає, що станом на час розгляду справи матеріали справи не містять ані відзиву на позовну заяву, ані відповіді на відзив.
Також суд звертає увагу позивача, що виконання судового рішення відбувається після набрання рішення законної сили, а тому заявлена сума 1608 грн не може входити до суми витрат на професійну правничу допомогу на даній стадії адміністративного провадження.
Крім того, справа №520/2326/21 відноситься до справ незначної складності, розглядається в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Тим самим представництво в суді по ній - відсутнє. Докази, які наявні в матеріалах справи, були у позивача, тим самим потреба в їх збиранні була відсутня, пункти 1, 2 та 3 зазначеного акту виконаних робіт зводяться до написання позовної заяви, а витрати з ПДВ не відшкодовуються та не можуть входити до витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Таким чином, відсутні заявлені стороною позивача витрати на надання професійної правничої допомоги у заявленому розмірі.
Враховуючи обставини справи, її незначну складність, суть виконаних послуг, враховуючи, що відповіді на відзив станом на дату розгляду справи взагалі не направлялась до суду та на даній стадії неможливе виконання судового рішення, суд дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7210 грн є надмірною.
Проте, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн за складання позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду.
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі №520/8519/2020, а саме за період з 03.08.2018 по 18.01.2021.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та сплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.08.2018 по 18.01.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Горшкова