15 квітня 2021 року № 320/1445/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Файчак В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-Газпрогрес" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АК-Газпрогрес» (далі - ТОВ «АК-Газпрогрес», платник) звернулось до суду з позовом до ГУ Державної податкової служби Київській області (далі - відповідач, контролюючий орган), в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області: форми «С» № 0008253203 від 12.08.2020 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 250 000, 00 грн., та форми «ПС» № 0008303203 від 12.08.2020 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 20 000,00 грн. та форми «ПС» № 4390/0901 від 16.03.2021 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 20 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу відповідача від 30.06.2020 №875, направлень на проведення перевірки від 21.07.2020 №№ 481, 482 контролюючим органом проведено фактичну перевірку автомобільної газозаправної станції (АГЗС) ТОВ «АК-Газпрогрес», що розташована за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, буд. 36.
Посилається на відсутність у контролюючого органу правових підстав для проведення перевірки та юридичну дефектність наказу відповідача про її проведення від 30.06.2020 № 875.
Позивач зазначає, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Вказує, що під час оформлення доступу до проведення перевірки відповідачем грубо порушено наведений порядок, зокрема, уповноваженим представникам ТОВ «АК-Газпрогрес» ревізорами ГУ ДПС у Київській області були пред'явлені оформлені неналежним чином копія наказу від 30.06.2020 № 875 «Про проведення фактичних перевірок» та копія витягу з додатку № 1 до наказу від 30.06.2020 №875 «Про проведення фактичних перевірок. Перелік суб'єктів господарювання, які підлягають фактичним перевіркам у липні 2020 року».
Позивач зазначає, що виготовлення контролюючим органом документу під назвою «Витяг з додатку № 1 до наказу про призначення фактичних перевірок» не передбачено жодною нормою ПК України, тобто вказаний документ сумнівного юридичного характеру в будь-якому випадку не може слугувати доказом виконання контролюючим органом вимог щодо належного оформлення документів, які б надали йому право розпочати та провести фактичну перевірку позивача.
Крім того, зазначає, що наказ відповідача не містить вказівки на дату початку і тривалість перевірки позивача, період діяльності, який буде перевірятися, а підстава проведення перевірки у ньому вказується лише поверхово - на існування відносно позивача обставин, визначених п.п.80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК України. В той же час інформація, на підставі якої приймається наказ про проведення перевірки, повинна містити дані про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Посилається на правову позицію Верховного Суду при розгляді справи № 640/21536/19 (постанова від 08.09.2020), де предметом спору була протиправність наказу податкового органу про проведення фактичної перевірки.
Крім того, позивач зазначає, що до початку проведення перевірочних заходів представнику ТОВ «АК-Газпрогрес» співробітниками контролюючого органу в порушення ст. 81 ПК України було пред'явлено не копію наказу на проведення перевірки, а витяг із додатку до цього наказу, який жодним чином не передбачений вимогами податкового законодавства України, і оформлений з його порушеннями.
Також, у копіях наказу та направленнях на проведення перевірки взагалі не зазначений період, який перевірявся, що є неправомірним, оскільки фактичний контроль не може бути безмежним у часі.
Таким чином, позивач вказує, що наказ від 30.06.2020 № 875 прийнято відповідачем за відсутності достатніх та належних підстав, передбачених п.п.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПК України, що зумовлює його незаконність та невідповідність вимогам п.81.1 ст. 81 ПК України.
Крім того, позивач посилається на ту обставину, що під час прибуття 21.07.2020 року на територію АГЗС ревізорами ГУ ДПС у Київській області не дотримано процедуру надання платнику оформлених належним чином документів для допуску до початку і проведення перевірки, що зумовлює незаконність всієї контрольно-перевірочної процедури та протиправність висновків, викладених в Акті за її результатами.
Позивач вказує, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки встановлені під час перевірки порушення відбулися за відсутності його вини. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що до контролюючого органу у визначені строки було подано заяву для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, до якої було додано усі необхідні документи для її отримання. Тобто ТОВ «АК-Газпрогрес» виконано усі необхідні вимоги для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним, проте, всупереч вимогам законодавства України та з вини контролюючого органу ліцензія була ним отримана із значним пропуском строку, що виключає відповідальність позивача за здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії у цей період.
Також, позивачем подано додаткові пояснення до позову, в яких він просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 відкрито провадження у даній справі, та визначено, що справа буде розглядатися у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у справі. Ухвалою суду від 26.03.2021 витребувані документи від відповідача. Ухвалою суду від 15.04.2021 прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.
Відповідач наданим процесуальним законом праву подати відзив на позовну заяву не скористався. Подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, у задоволенні якої ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 відмовлено.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "АК-Газпрогрес" (ідентифікаційний код 38168795) зареєстроване як юридична особа 17.05.2012 за адресою: 09100, Київська область, місто Біла Церква, провулок Будівельників, 1, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Основний вид економічної діяльності позивача за кодом згідно з КВЕД є 46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами.
27.06.2019 ТОВ "АК-Газпрогрес" звернулось до ГУ ДФС у Київській області із заявою щодо ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
26.07.2019 позивачу видано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним №10270314201900475 за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, буд. 36. Термін дії з 26.07.22019 по 26.07.2024 (т. 1, а.с. 23).
На підставі наказу відповідача від 30.06.2020 №875, направлень на проведення перевірки від 21.07.2020 №№ 481, 482 контролюючим органом проведено фактичну перевірку автомобільної газозаправної станції (АГЗС) ТОВ «АК-Газпрогрес», що розташована за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, буд. 36.
За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт від 23.07.2020 № 228/10-36-32-00-10/38168795 (далі - Акт перевірки), згідно з яким встановлені наступні порушення платником:
1) ч.20 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме: 07.07.2019 платником на вказаній АГЗС здійснювалась роздрібна торгівля пальним (реалізація газу скрапленого в кількості 55, 16 л по ціні 12, 69 грн. за 1 л на загальну суму 699,98 грн.) без наявності діючої ліцензії;
2) п.п.230.1.2 п.230.1 ст. 230 ПК України, а саме: перевіркою встановлено факт відсутності на резервуарі АГЗС, що використовується для роздрібної торгівлі пальним, рівноміра-лічильника та станом на 21.07.2020 платник не реєстрував в органах ДПС України рівноміри-лічильники та витратоміри-лічильники на АГЗС за вказаною адресою;
3) п.п.230.1.3 п.230.1 ст. 230 ПК України, а саме: з 01.04.2020 по 22.07.2020 розпорядником акцизного складу дані про фактичні залишки пального та обсяг пального не формувались та не передавались до ГУ ДПС у Київській області.
На підставі матеріалів перевірки контролюючим органом відносно платника були винесені податкові повідомлення-рішення:
- форми «С» № 0008253203 від 12.08.2020 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 250 000, 00 грн.;
- форми «ПС» № 0008303203 від 12.08.2020 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 20 000,00 грн.;
- форми «ПС» № 0008263203 від 12.08.2020 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 113 000,00 грн.
Позивачем на спірні ППР було подано адміністративну скаргу до Державної податкової служби України.
Рішенням ДПС України від 16.12.2020 № 35406/6/99-00-06-02-06-06 скаргу ТОВ «АК-Газпрогрес» було задоволено частково, скасовано ППР форми «ПС» №0008263203 від 12.08.2020, ППР форми «С» № 0008253203 від 12.08.2020 - залишено без змін, а розмір штрафних санкцій, нарахованих в ППР форми «ПС» № 0008303203 від 12.08.2020 - збільшено на 20000,00 грн., та встановлено на рівні 40 000,00 грн.
Висновок ДПС України про збільшення штрафних санкцій до 40000,00 грн. ґрунтується на тих обставинах, що контролюючим органом, який здійснював фактичну перевірку не враховано, що також у Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівномірів-лічильників рівня пального у резервуарі 1 витратомір-лічильник (паливо-роздавальна колонка), а штрафні санкції застосовані у сумі 20000,00 грн. за необладнення та/або відсутність у Єдиному державному реєстрі лише рівноміра-лічильника рівня пального на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі. Таким чином, штрафні санкції повинні складати 40000,00 грн. (20000,00 грн.*2).
На підставі рішення ДПС України від 16.12.2020 № 35406/6/99-00-06-02-06-06 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 4390/0901 від 16.03.2021 із визначеними зобов'язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій з акцизного податку в сумі 20 000,00 грн., яке отримано позивачем 01.04.2021.
Не погоджуючись із прийнятими ППР від 12.08.2020 № 0008253203 та №0008303203, позивач звернувся з даним позовом до суду. 14.04.2021 подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить визнати протиправною та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 4390/0901 від 16.03.2021.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України в органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1статті 75 ПК України).
У постанові від 21.02.2020 (справа № 826/17123/18) Верховний Суд сформував правовий висновок, відповідно якого, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи фактична перевірка позивача проведена ГУ ДПС у Київській області відповідно до наказу від 30.06.2020 №875, виданого на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Згідно з додатком до вказаного наказу фактичній перевірці у липні 2020 року підлягає, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "АК-Газпрогрес" з 21 липня 2020 року, тривалістю 10 діб.
В силу підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального;
З наведеного слідує, що законодавством закріплена обов'язковість наявності у податкового органу та/або отримання ним в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків (особою) вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального у разі проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Отже, підставою проведення фактичної перевірки, визначеної підпунктом 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, тобто інформації про конкретний факт недотримання платником податків вимог законодавства щодо виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання спирту, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 8 вересня 2020 року у справі № 640/21536/19.
Разом з тим, відповідач в ході судового розгляду справи не надав витребувані судом докази та пояснення які саме порушення допустив Позивач, що могло б бути підставою для проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, адже у наказі від 30.06.2020 №875, відсутні посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють.
За встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про неможливість з оскаржуваного наказу ідентифікувати передбачену Податковим кодексом України підставу для призначення фактичної перевірки позивача та наявності у контролюючого органу відповідної інформації, яка б на момент прийняття наказу надавала йому право на проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 28.01.2020 у справі № 818/998/17 (№ К/9901/19260/19), “... нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої”.
Крім цього, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Встановлюючи вимоги щодо змісту наказу про проведення перевірки, норми абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК у такий спосіб встановлюють межі повноважень контролюючого органу на здійснення контрольного заходу (перевірки) стосовно платника податків. Водночас, вони забезпечують для платника податків правову визначеність щодо меж перевірки, яка проводиться стосовно нього. Таке правове навантаження мають, зокрема положення абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК щодо обов'язкового зазначення в наказі періоду діяльності, який буде перевірятися.
Отже, у посадової особи контролюючого органу виникає право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення та за умови пред'явлення направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення, оформлених відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. При цьому, однією із обов'язкових умов є наявність у наказі про проведення фактичної перевірки інформації щодо періоду діяльності суб'єкта господарювання, який буде перевірятися.
Проте, як встановлено судом, контролюючим органом в порушення наведених вимог Податкового кодексу України у наказі про проведення фактичної перевірки та додатку до нього не вказано інформації щодо періоду діяльності ТОВ "АК-Газпрогрес", який буде перевірятися, а міститься лише посилання на статтю 102 Податкового кодексу України.
Важливою є також та обставина, що з копії витягу додатку 1 до наказу від 30.06.2020 №875 вбачається, що об'єктом перевірки є АГЗП, розташована у селі Шамраївка Сквирського району Київської області, вул. Центральна, 4, в той час як фактично перевірка проведена на АГЗП, розташованій за адресою: м. Сквира Київської області, вул. Київська, 36, про це зазначено і в Акті про проведення перевірки і в рішенні ДПС України, прийнятого за результатами розгляду адміністративної скарги на спірні ППР, та сторонами не заперечується.
Таким чином, виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що наказ «Про проведення фактичних перевірок» не відповідає вимогам, встановленим Податковим кодексом України, з підстав недотримання контролюючим органом процедури призначення фактичної перевірки, зокрема оформлення наказу про її проведення з дотриманням абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.
Верховний суд у постанові від 04.03.2021 у справі № 640/18411/18 висловив правову позицію, згідно з якою: “... невиконання вимог закону щодо наявності підстав для призначення та проведення документальної позапланової перевірки, та не спростування Відповідачем обставин незаконності рішення про призначення перевірки, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої; акт перевірки, отриманий в результаті такої перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню”.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що у розпорядженні позивача наявна копія наказу на проведення фактичної перевірки, а перелік осіб щодо яких призначена перевірка, визначений у додатку 1, витяг з якого був наданий позивачу перед початком перевірки. Оскільки зміст додатку 1 стосується в тому числі інших суб'єктів господарювання, то такі відомості щодо них (інших суб'єктів перевірки) правомірно не надавалися позивачу. Отже, контролюючим органом дотримані вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо надання необхідних документів до початку фактичної перевірки.
Щодо порушення позивачем податкового законодавства, викладених в акті перевірки, які покладені в основу спірних рішень, суд зазначає наступне.
Так, перевіркою встановлено факт реалізації пального (газ скраплений код УКТ ЗЕД 2711139700) в кількості 55,16 л. по ціні 12,67 грн. за 1 л. на загальну суму 699,98 грн., за відсутності діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, чим порушено вимоги статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".
На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення форми «С» № 0008253203 від 12.08.2020 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в розмірі 250 000,00 грн. за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, визначає Закон України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-ВР).
До вказаного Закону було внесено зміни Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", які набули чинності з 01.07.2019.
Роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції / автогазозаправної станції / газонаповнювальної станції / газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів (абз. 57 ст. 1 Закону №481/95-ВР).
Відповідно до абз. 64 ст. 1 Закону № 481/95-ВР термін «пальне» вживається в цьому Законі у значенні, наведеному в Податковому кодексі України.
Пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу (пп. 14.1.1411 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю (ч. 20 ст. 15 Закону № 481/95-ВР).
До суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250 000 гривень (абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР).
Ліцензія на право роздрібної торгівлі видається суб'єкту господарювання на кожне місце роздрібної торгівлі (господарську одиницю).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що суб'єкт господарювання, який має намір здійснювати торгівлю пальним, з 01.07.2019 повинен отримати в уповноваженого органу виконавчої влади відповідну ліцензію. При цьому до 01.07.2019 вказаний обов'язок у суб'єкта господарювання був відсутній. Водночас, з цієї дати, за відсутності ліцензії, суб'єкт господарювання несе відповідальність, передбачену приписами статті 17 Закону №481/95-ВР, у вигляді штрафу, зокрема, в сумі 250 000 гривень.
Судом встановлено, що 27.06.2019 ТОВ "АК-Газпрогрес" звернулось до ГУ ДФС у Київській області із заявою щодо ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
26.07.2019 позивачу видано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним №10270314201900475 за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, буд. 36. Термін дії з 26.07.2019 по 26.07.2024 (т. 1, а.с. 23).
При цьому, в ході проведення перевірки встановлено, що за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, буд. 36, позивачем здійснено роздрібну торгівлю пальним без ліцензії. Тобто товариство здійснювало реалізацію пального з порушенням вимог Закону №481.
Позивач заперечує факт продажу пального 07.07.2019.
Водночас, суд вважає докази, надані на підтвердження аргументів позивача щодо продажу 07.07.2019 газу скрапленого за раніше проданими талонами, неналежними, адже згідно з податковою накладною від 18.06.2019 № 643 складеною на підставі договору купівлі-продажу пального через мережу АГЗП та АЗС від 23.11.2017 № 09/11-17 об'єктом продажу є газ скраплений за кодом УКТ ЗЕД 2711 19 00 00, у той же час, згідно Акту фактичної перевірки встановлений факт продажу 07.07.2019 газу скрапленого у кількості 55,16 літрів на суму 699,98 грн. за іншим кодом УКТ ЗЕД - 2711139700.
В свою чергу, суд звертає увагу, що згідно з п 2.2 договору купівлі-продажу пального через мережу АГЗП та АЗС від 23.11.2017 № 09/11-17, передача пального покупцеві здійснюється на умовах EXW-АЗС / АГЗП продавця (франко- резервуари продавця). Зобов'язання продавця передати пальне вважається виконаним, а право власності на пальне переданим покупцеві, у момент його фактичного відпуску та надання користувачу на АЗС та АГЗП продавця та посвідчується фіскальним чеком, що відповідає вимогам пункту 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, а невиконання умов договору тягне негативні наслідки, в тому числі фінансового характеру, для позивача, встановлені умовами договору(пп. 5.5) та положеннями вказаного Кодексу.
Водночас, суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначення виключного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлення уніфікованого порядку їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності врегульовані Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII (далі -Закон № 222-VIII).
У відповідності до вимог ч.2 ст. 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (в редакції станом на 01.07.2019, тобто на момент вчинення позивачем роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії) дія цього закону не поширюється на порядок видачі, переоформлення та анулювання ліцензій на здійснення таких видів господарської діяльності таких видів діяльності, зокрема, виробництво і торгівлі пальним, що здійснюється відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".
Тобто Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» не регулює питання щодо порядку видачі, переоформлення та анулювання ліцензій на здійснення таких видів господарської діяльності, зокрема, виробництво і торгівля пальним.
Однак, згідно з ч.1 ст. 2 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» цей закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.
Тобто, Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» регулює окрім самого ліцензування ще й відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.
У відповідності до вимог п.1 та п.4 ч.1 ст. 3 Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» державна політика у сфері ліцензування ґрунтується на принципі єдиної державної системи ліцензування, що реалізується шляхом, зокрема, визначення Кабінетом Міністрів України органів ліцензування та видів господарської діяльності згідно із статтею 7 цього Закону, на які відповідний орган ліцензування видає ліцензії; принципи пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров'я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів держави та забезпечення безпеки держави, що передбачає, зокрема, у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Вказаний строк визначений законом як для держави, з метою унормування змін у правовідносинах або при запровадженні нових видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, так і для суб'єктів господарювання, які мають забезпечити виконання вимог закону, пов'язаних із запровадженими змінами.
Наведений двомісячний строк встановлений законом саме для додержання балансу у спірних правовідносинах між державою та суб'єктом господарювання.
Проте, територіальні органи ДФС України отримали статус органу ліцензування діяльності з торгівлі пальним лише 01.07.2019 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 01.07.2019, тобто у день коли було запроваджено ліцензування оптової та роздрібної торгівлі пальним.
Вказані обставини підтверджуються й нормами Закону №481 та листом Державної фіскальної служби від 30.05.2019 за № 17014/7/99-99- 12-01-01-17, у яких зазначено, що відповідач мав право видавати ліцензії на торгівлю пальним з 1 липня 2019 року, тобто з дня, коли при здійсненні продажу пального за відсутності ліцензії наступала відповідальність у вигляді штрафу.
Спори з аналогічними обставинами та правовідносинами були предметом розгляду у Верховному Суді. Так, у постановах Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №160/10203/19, від 01.12.2020 у справі №580/1550/20, від 22.12.2020 у справі №400/4113/19 від 28.01.2021 у справі №120/4046/19-а викладено правові висновки щодо застосування норм права у подібних зі спірними у цій справі правовідносинах.
Відповідно до вказаних правових висновків вищий орган виконавчої влади України з метою реалізації положень Закону №481 в частині внесених змін Законом №2628-VІІІ, лише 19.06.2019 постановою №545 (набрала чинності 1 липня 2019 року) пункт 6 переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року №609 виклав в новій редакції, доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.
При цьому фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набранням чинності норм Закону №2628-VІІІ щодо ліцензування, в тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.
Отже зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (КМУ, ДФС) щодо визначення органу ліцензування та відповідно зменшивши суб'єкту господарювання строк для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності норм Закону №2628 щодо ліцензування, призвело б до необхідності зупинення діяльності суб'єкта господарювання.
Зазначені дії органів виконавчої влади є прикладом порушення ними принципу «належного урядування», які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.
Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, Верховним Судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
До спірних правовідносин підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Суд визнав, що затримка в отриманні ліцензій на право оптової торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліцензій станом на день набрання чинності Законом №2628-VIII.
Ураховуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, необхідно взяти до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав. Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що застосування до позивача штрафної санкції з акцизного податку в сумі 250 000, 00 грн. є протиправним, внаслідок чого оскаржуване податкове повідомлення рішення форми «С» № 0008253203 від 12.08.2020 підлягає скасуванню.
Щодо податкових повідомлень рішень форми «ПС»: від 12.08.2020 № 0008303203 та № 4390/0901 від 16.03.2021, згідно з якими до ТОВ "АК-Газпрогрес" застосовані штрафні санкції у сумі 20 000 грн. у кожному всього на суму 40000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з актом перевірки, ТОВ "АК-Газпрогрес" 28.06.2019 зареєстровано акцизний склад (АГЗП, уніфікований номер 109370) за адресою: Київська обл., м. Сквира, вул. Київська, буд. 36.
На вказаному акцизному складі здійснюється роздрібна торгівля пальним з одного резервуару, який не обладнаний рівнеміром-лічильником та відповідно він не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічільників та рівнемірів-лічільників рівня пального у резервуарі. Також не зареєстрований у зазначеному реєстрі 1 витратомір-лічільник (паливно-роздавальна колонка), чим порушено вимоги підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Податкового кодексу України.
Позивачем до матеріалів справи надано копії наступних документів: повідомлення про об'єкти оподаткування форми № 20-ОПП за 2018 рік (№ 9), договору оренди АЗС від 01.09.2019 (п.2), заяви про реєстрацію акцизного складу (пункт 14), ліцензії та додаток до ліцензії, договору купівлі-продажу пального через мережу АГЗП та АЗС від 23.11.2017 № 09/11-17, а саме додаток 1 до цього договору (п.10), що свідчить про те, що автозаправочная станція, що розташована за адресою м. Сквира, вул. Київська, 36 є газовою (АГЗП).
Згідно з підпунктом 14.1.224 пункту 14.1 статті 14 ПК України розпорядник акцизного складу - це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), крім суб'єктів господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального.
Пунктом 230.1. статті 230 ПК України встановлено, що акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
Відповідно до пункту 230.1.2. ПК України акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
Абзац перший підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 із змінами, внесеними згідно із Законом № 391-IX від 18.12.2019.
При цьому суд звертає увагу, що зміни, внесені згідно із Законом № 391-IX від 18.12.2019 викладені таким чином: - «абзац перший після слів "у резервуарі" доповнити словами і цифрами "а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі";». Дана редакція відповідає проголосованому у другому читанні законопроекту.
В той час як у офіційному тексті ПК України редакція пункту 230.1.2. відрізняється в частині слів: - «(далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі».
Внесені зміни можуть бути розтлумачені таким чином, що законодавцем надана додаткова можливість для скрапленого газу, інших газів за конкретними кодами згідно з УКТ ЗЕД щодо встановлення пристроїв, які можуть вимірювати не тільки рівень пального, а й відсоток пального у резервуарі.
З іншого боку, можуть бути розтлумачені таким чином, що імперативно встановлений обов'язок щодо обладнання витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками рівня пального не стосується акцизних складів для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за конкретними кодами згідно з УКТ ЗЕД, а визначає лише таку можливість.
Таким чином, дана норма не містить правового механізму реалізації, що призвело до ускладнень в правозастосовній практиці.
Суд також враховує, що відповідно до пояснювальної записки до законопроекту його метою є удосконалення роботи системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (СЕАРПСЕ) та спрощення умов ліцензування для суб'єктів господарювання.
Відповідно до пункту 56. 21 статті 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Згідно статті 128-1 ПК України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра-лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.
У спірних правовідносинах суд трактує положення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України на користь платника податків - позивача та відповідно, перевіряючи правильність оцінки відповідачем обставин, за якими він визначив склад правопорушення, передбаченого статтею 128-1 ПК України та наявність підстав для застосування фінансових санкцій, суд вважає, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку про обов'язок позивача обладнати акцизний склад для скрапленого газу витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками рівня пального та здійснити їх реєстрацію в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічільників та рівнемірів-лічільників рівня пального у резервуарі.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для притягнення до відповідальності позивача за порушення підпункту 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 ПК України, відповідно податкові повідомлення-рішення форми «ПС» від 12.08.2020 № 0008303203 та № 4390/0901 від 16.03.2021 про застосування штрафних санкцій на загальну суму 40 000,00 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
Посилання позивача на положення абзацу третього пункту 230.1.2 ПК України суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
В силу вказаної норми акцизні склади, на яких здійснюються виключно зберігання та реалізація пального, що отримується та реалізується виключно у споживчій тарі без зміни розфасовки, а також скрапленого газу природного, бензолу, метанолу, не обладнуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.
Для цілей статей 230-233 цього Кодексу скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном), інші гази, бутан, ізобутан за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 обліковуються за умовним кодом 2711 у літрах, приведених до температури 15°С.
Відповідно до додатку до Закону України «Про митний тариф України» від 04.06.2020 № 674-IX (групи 01-49) група 2711 - гази нафтові та інші вуглеводні в газоподібному стані: в яку входять - скраплені (зріджені): у яку входять - окремо наступні товарні підкатегорії, зокрема: 2711 11 00 00 газ природний; 2711 13 бутани: 2711 13 97 00 - інші.
Пунктом 215.3.4. статті 215 ПК України також в розділі пальне встановлені різні ставки акцизного збору для газу скрапленого природного за кодом згідно з УКТ ЗЕД- 2711 11 00 00 (3,67 євро за за 1000 літрів) та скрапленого газу (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази, зокрема, - 2711 13 97 00 (52 євро за 1000 літрів).
Таким чином, на спірні правовідносини положення вказаної вище норми не розповсюджується, оскільки можливість не обладнання витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками встановлена, зокрема для скрапленого газу природного, який відповідно до коду згідно з УКТ ЗЕД є окремою товарною підкатегорією.
Разом з цим, посилання позивача на наявність обставин непереборної сили, судом до уваги не приймаються, оскільки товариством не підтверджено належними доказами факт настання таких обставин (Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України).
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «С» № 0008253203 від 12.08.2020, податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 0008303203 від 12.08.2020 та податкове повідомлення-рішення форми «ПС» № 4390/0901 від 16.03.2021.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-Газпрогрес" (09150, Київська область, Білоцерківський район, Фурсівська с/р, вул. Львівська,4, податковий номер 38168795) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ - 43141377) судові витрати у розмірі 4350 (чотири тисячі триста п'ятдесят) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Файчак В.О.