13 квітня 2021 року м.Київ № 320/1285/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 на день виключення зі списків особового складу військової частини (01.02.2019 р.) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 08.07.2017 по 01.02.2019. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2019 № 33 на підставі наказу командиру військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2019 №29-РС про звільнення позивача в запас за п.п. «й» п.2 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовоий обов'язок і військову службу», визнано таким, що справу та посаду здав, направлено для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області, з 01.02.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначає, що на день звільнення з військової служби має загальну вислугу років 10 років та 1 місяць, яка складається з пільгової та календарної, тому має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення відповідно до вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте зазначена допомога не була виплачена станом на день звільнення.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 09.02.2021 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Відповідач, заперечуючи проти позову, надав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав з тих підстав, що позивачем порушено строки звернення до суду, встановлені ст.122 КАС України, оскільки про наказ командира військової частини № НОМЕР_1 (по стройовій частині) №33 від 01.02.2019, яким були визначені усі виплати при звільненні, позивачу було відомо 01.02.2019, однак до суду він звернувся лише у 2021 році.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
ОСОБА_2 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 13.08.2007 Заліщицьким РВ ГУМВС України у Тернопільській області.
Позивач має статус та посвідчення учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , яке видане 16.10.2015 Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 .
Також, позивач є особою з інвалідністю 3 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради 18.07.2019.
Згідно довідки Білоцерківського об'єднаного міського військового комісаріату від 18.07.2019 №333 та військового квитка позивача серії НОМЕР_6 від 11.04.2006, він дійсно в період з 16.03.2015 по 31.05.2015, з 11.06.2015 по 28.10.2015, з 08.11.2015 по 30.04.2018, з 11.05.2016 по 23.06.2016, з 16.10.2016 по 24.01.2017, з 04.02.2017 по 04.04.2017, з 17.05.2017 по 31.10.2017 брав безпосередню участь в бойових діях в зоні АТО.
Також, цією довідкою підтверджено участь позивача в ООС з 27.05.2018 по 11.06.2018; з 21.06.2018 по 28.06.2018, з 26.08.2018 по 29.10.2018, з 02.12.2018 по 18.01.2019 у складі військової частини НОМЕР_1 на території Донецької та Луганської областей.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не спростовується та не заперечується сторонами.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2019 №33, ОСОБА_2 , командира відділення взводу зв1язку 1 механізованого батальйону, ВОС-420182А, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.02.2019 №29-РС з військової служби в запас за підпунктом «й» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (які укладали контракт на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області. З 01.02.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В наказі зазначено, що календарна вислуга років у Збройних Силах України на день звільнення становить 05 років 00 місяців 01 день, пільгова 05 років 01 місяць 00 днів.
22.01.2021 позивач звертався із заявою до відповідача щодо нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Проте, листом від 25.01.2021 №121, відповідач повідомив позивача, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. На день звільнення календарна вислуга позивача складає 5 років 00 місяців 01 день.
Позивач, вважаючи, що він має право на виплату суми одноразової вихідної допомоги при звільненні, він звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірним у справі є наявність правових підстав для призначення та виплати позивачеві одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Пунктом 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Разом з тим, здійснивши системний аналіз правових норм, суд дійшов до висновку, що вжите в ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поняття «календарна вислуга років» застосовується не для визначення необхідної для призначення одноразової грошової допомоги вислуги років, а для визначення розміру такої допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
Таким чином, в частині другій статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Умовою набуття військовослужбовцем права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність у нього «вислуги 10 років і більше».
З системного аналізу наведених вище норм права слідує, що умовою виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби особам рядового і начальницького складу Збройних Сил України, які звільняються зі служби, є наявність у таких осіб вислуги 10 років і більше.
Отже, в наведених нормах відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ є наявність вислуги 10 років і більше.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 806/2104/17, та у постанові від 24.11.2020 у справі № 822/3008/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таки чином, твердження відповідача про наявність обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному розумінні відповідачем вимог законодавства.
Згідно матеріалів справи, календарна вислуга позивача становить 05 років 00 місяців 01 день, пільгова вислуга становить 05 років 01 місяць 00 днів, тому загальна вислуга років позивача в Збройних Силах України станом на момент звільнення з військової служби становила 10 років 01 місяць 1 день, що свідчить про дотримання ним умови про наявність 10 і більше років вислуги для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні, суд приходить до висновку, що позивач має право на таку виплату.
Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судом встановлено, що предметом позову даної адміністративної справи є оскарження дій військової частини як роботодавця щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення.
Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Отже, суд приходить висновку, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно при звільненні є складовою такого грошового забезпечення, а тому, відповідно до ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду не застосовується.
При цьому суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України у справі від 15.10.2013 за № 9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить висновку, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду, а тому наведені мотиви відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення суд не бере до уваги.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на отримання грошової допомоги у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ.
Відтак, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.02.2019 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.02.2019.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як учасник бойових дій. Докази понесення позивачем інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 на день виключення зі списків особового складу військової частини (01.02.2019) одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (код РНОКПП - НОМЕР_8 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.