15 квітня 2021 року м. Київ № 320/12926/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в
Київській області
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області
про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області (далі по тексту- відповідач, ТУ ДСА в Київській області), в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області по нарахуванню і виплаті позивачу суддівської винагороди у квітні, травні, червні, липні та серпні 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати і виплатити позивачу недоплачену суддівську винагороду у розмірі 142 907 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання. Також суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держаної казначейської служби України в Київській області, витребував докази по справі.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протягом квітня-серпня 2020 року суддівська винагорода виплачувалася їй на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у розмірі , що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
На думку позивача, такі дії відповідача щодо виплати суддівської винагороди у меншому розмірі є протиправними та порушують її конституційні права та гарантії незалежності як судді.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18.04.2020 та яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди, у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року.
Також посилається на статті 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2020 № 1402-VІІІ, відповідно до яких фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
На думку відповідача, враховуючи зміни в законодавстві, у ТУ ДСА у Київській області як розпорядника коштів нижчого рівня не було правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет» (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ).
Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що відповідно до приписів частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 1402-VІІІ суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин посилання відповідача на інші норми законодавства, зокрема, бюджетного не заслуговує на увагу, адже нормами Бюджетного кодексу визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, тощо.
Третя особа своїм правом на подання пояснень по справі не скористалася, до суду із заявами та клопотаннями не зверталася.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 23.02.2021.
У судове засідання, призначене у справі сторони та третя особа не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи у передбачений законодавством строк.
Водночас, судом встановлено, що 23.02.2021 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Також судом встановлено, що у прохальній частині позовної заяви позивач просила суд розгляд справи проводити без її участі.
Третя особа жодних заяв чи клопотань не надала, причини неявки в судове засідання не повідомила.
Відповідно до приписів частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
При цьому, частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відтак, враховуючи викладене, суд протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Суд зазначає, що після закриття підготовчого провадження у справі та переходу до розгляду справи у порядку письмового провадження 25.02.2021 на адресу суду надійшло клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 340/1916/20 (провадження №К/9901/369/21). В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що на розгляді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду перебуває справа № 340/1916/20 (провадження №К/9901/369/21), предметом розгляду якої, зокрема є питання стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, зазначено, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 28.01.2021 зупинено виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі №340/1916/20 до закінчення перегляду рішення в касаційному порядку, з метою недопущення порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів відповідача та ДСА України, адже такі наслідки можуть настати у зв'язку з виконанням оскаржуваних судових рішень, уникнення неправомірних стягнень, коштів з Державного бюджету України.
Відповідач зазначив, що у даній справі предметом позову також є зобов'язання нарахувати та сплатити позивачу суддівську винагороду (враховуючи раніше виплачені суми, з урахуванням податків і зборів) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020, без застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
На думку відповідача, предметом позову у справі № 340/1916/20 та у даній справі є подібні правовідносини.
Розглянувши вказане клопотання про зупинення провадження у справі, суд зазначає наступне.
Суд зобов'язаний зупинити провадження в адміністративній справі виключно за наявності обставин, передбачених частиною першою статті 236 КАС України.
Водночас, пункт 5 частини другої зазначеної статті встановлює право суду зупинити провадження у справі у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Так, зупинення провадження у справі на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України є правом, а не обов'язком суду.
При цьому, зупинення провадження на підставі пункту 5 частини другої статті 236 КАС України можливе лише у разі перегляду палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в іншій справі у подібних правовідносинах.
Виходячи з комплексного аналізу пункту 5 частини другої статті 236 КАС України та частин першої та другої ст. 346 КАС України зупинення провадження у справі № 320/12926/20 можливе лише у разі передачі справи № 340/1916/20 на розгляд палаті (об'єднаній палаті), якщо колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, відтак у задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України від 13 травня 2009 № 317/2009 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Переяслав- Хмельницького міськрайонного суду Київської області строком на п'ять років.
На підставі наказу в. о. голови Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2009 № 31/к позивач приступила до виконання обов'язків судді вказаного суду.
Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 479-VIII «Про обрання суддів» ОСОБА_1 було обрано на посаду судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області безстроково.
На підставі наказу в.о. голови Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2015 року № 6/к позивач приступила до виконання обов'язків судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області безстроково.
Судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Так, відповідно до розрахункового листа за квітень-серпень 2020 року судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_1 , наданого позивачем до позовної заяви, сума недоплаченої суддівської винагороди у зв'язку з обмеженням у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за період квітень-серпень 2020 року складає 142 907 грн. 02 коп., з них зокрема: квітень 2020 року - 15639,62 грн.; травень 2020 року - 41054,00 грн.; червень 2020 року - 41054,00 грн.; липень 2020 року - 41054,00 грн.; серпень 2020 року - 4105,40 грн.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження розміру суддівської винагороди, у зв'язку з дією частини 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» позивач звернувсь з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Крім того, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з огляду на таке.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд дійшов висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Разом з тим, суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними вказані положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв'язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, а також правовим позиціям Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець створив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії незалежності суддів, в тому числі позивача по даній справі.
Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021 у справі № 640/12474/20.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Вказане свідчить про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації у Київській області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
Враховуючи той факт, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню.
Оцінюючи наявність у позивача правомірних (законних) очікувань на отримання суддівської винагороди, визначеної статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, суд зазначає, що позивач правомірно та законно розраховував на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, яка є одним з елементів гарантії незалежності суддів, а відтак задоволення даного позову шляхом стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди є ефективним засобом юридичного захисту.
Попри те, суд зазначає, що вимога позивача про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати і виплатити позивачу недоплачену суддівську винагороду у розмірі 142 907 грн. не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно відомостей довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду за квітень-вересень 2020 року позивачу, наданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Київській області, недоплачена сума суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень 2020 року в розмірі 4105,40 грн. була включена до виплати суддівської винагороди у вересні 2020 року та фактично виплачена позивачу. Так, з відомостей довідки про нараховану та виплачену суддівську винагороду судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області за вересень позивачу було нараховано оклад в розмірі 57040,64 грн., надбавку за вислугу років -22816,25 грн. та 4105,40 грн. недоплаченої винагороди за серпень 2020 року, що в сумі становить 83962,92.
Також, Територіальне управління ДСА у Київській області у вказаній довідці про нараховану та виплачену суддівську винагороду за квітень-вересень 2020 року судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_1 зазначило про те, що сума обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.202 по 27.08.2020 склала -138801,62 грн. з яких за квітень 2020 року - 15639,62 грн.; за травень 2020 року - 41054,00 грн.; за червень 2020 року - 41054,00 грн.; за липень 2020 року - 41054,00 грн. Отже, саме сумма 138801,62 підлягає присудженню на користь позивача.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст. 242 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене на переконання суду належним способом захисту прав позивача є стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 138 801,62 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
Відтак, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, оскільки відповідач не довів правомірності своїх дій відносно позивача, що полягають у виплаті суддівської винагороди в обмеженому розмірі, та вчинив протиправні дії, застосовуючи обмеження у виплаті суддівської винагороди позивачу, а відтак позов підлягає задоволенню частково.
Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо застосування обмежень у виплаті суддівської винагороди позивачу, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись указаними вимогами, суд вважає, що рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь позивача виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 242- 246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (ідентифікаційний код 26268119, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул.Жилянська, 58-Б) на користь судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 138 801 грн. 62 коп. (сто тридцять вісім тисяч вісімсот одну гривню шістдесят дві копійки) з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь судді Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.