ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" квітня 2021 р. справа № 300/689/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (надалі - відповідач) про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Проте, відповідачем, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", виплачено лише 3160 гривень, що є протиправним, оскільки починаючи з 27.02.2020 ОСОБА_1 набув право на соціальне забезпечення в порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, що становить сім мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01 січня 2020 року розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1638 гривень, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 11466 гривні. З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року як особі інваліду війни ІІІ групи, яка не відповідає статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18); стягнути з відповідача на користь позивача суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року як особі інваліду війни ІІІ групи, яка не відповідає статті 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) в розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених виплат, в сумі 8306 грн.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.22-23).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 26.03.2021 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що Департамент соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради виплатив позивачу разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 3160 грн., який передбачений постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020. Окрім цього, відповідач зазначив про те, що видатки на здійснення виплат, заявлених в позові, проводяться тільки в межах бюджетних асигнувань, які затверджені на відповідні виплати. Також відповідач звернув увагу суду на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 за № 20рп/2011, яким підтверджено, що Верховна Рада України вправі передати Кабінету Міністрів України право визначати розміри соціальних виплат, передбачених спеціальними законами, що не є порушенням конституційних прав громадян (а.с.26-27).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.09.2018 року (а.с.8).
Позивач перебуває на обліку в Департаменті соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради та щорічно до 5 травня отримує разову грошову допомогу, як особа з інвалідністю ІІІ групи. У 2020 році йому виплачено грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3160 грн., що сторонами не заперечується.
Позивач, 27.01.2021 року звернувся до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради із заявою, в якій просив здійснити перерахунок державної допомоги до 5 травня 2020 року як особі з інвалідністю ІІІ групи та сплатити заборгованість по вказаній допомозі у розмірі 8306 грн. (а.с.10).
За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 11.02.2021 року за № Г/58 повідомив позивача, що виплата щорічної разової допомоги до 5 травня у 2020 році проводилася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (а.с.11).
Позивач, не погоджуючись з розміром належної до виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Правовідносини у сфері соціального захисту позивача регулюються зокрема Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII.
У спорі з аналогічних підстав, з приводу відносин, що регулюються тотожними нормами права, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду 29.09.2020 ухвалив рішення у зразковій справі №440/2722/20. Дане рішення набрало законної сили 13.01.2021.
Таким чином, справа щодо оспорювання відмови уповноваженого законом органу у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20.
У зразковій справі з приводу невиплати інваліду війни разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі, передбаченому ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" суд зазначив наступне.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367-XIV від 25.12.1998 статтю 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" доповнено частиною 4, згідно з якою: "щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України делегувалися повноваження встановлювати, зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №112 від 19.02.2020, якою доручалося районним органам соціального захисту населення, центрам по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховувати кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у конкретно визначених розмірах, однак менших за розміри, встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону №367-XIV від 25.12.1998.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За таких обставин, на час виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році одночасно фактично діяли Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і постанова Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020.
Однак, виходячи із визначених у частині 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру такої разової грошової допомоги у 2020 році, слід застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України №112 від 19.02.2020, а Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який має вищу юридичну силу.
При цьому суд вважав, що органами, уповноваженими здійснювати виплату разової грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання заявника та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в області.
Отже, суд прийшов до висновку, що з 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998: "щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Наведені вище правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 29.09.2020 за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20 підлягають врахуванню під час ухвалення рішення в даній справі.
Як вже встановлено судом позивач є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV статтю 13 Закону №3551-XII доповнено частиною 4 такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
З 01.01.2015 правовідносини щодо нарахування, розмірів і виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня були врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, згідно якого, зокрема, норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Кабінетом Міністрів України 19.02.2020 на виконання цієї норми закону прийнято постанову №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де, серед іншого, передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.
Конституційний Суд України рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року відновлено дію статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону №367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня особам з інвалідністю 3 групи, внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи висновок Верховного Суду в зразковій справі №440/2722/20 про пріоритетність законів над підзаконними актами, а саме Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" над постановою КМУ від 19.02.2020 №112 під час визначення розміру разової грошової допомоги позивачу до 5 травня в 2020 році, слід керуватися статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367-XIV від 25.12.1998.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, а тому при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина 1 статті 28 цього Закону.
В статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року у розмірі 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.
Отже, позивачу в 2020 році, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, разова грошова допомога до 5 травня підлягала виплаті в розмірі 11466,00 грн. (1638 грн.*7).
Разом з тим, як вбачається зі матеріалів справи, позивачу виплачені кошти в сумі 3160,00 грн., що суперечить положенню статті 13 Закону №3551-ХІІ. Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 8306,00 грн.
Щодо заперечень відповідача про відсутність бюджетних зобов'язань щодо повторної виплати грошової допомоги, порядку її виплати та фінансування на такі додаткові виплати, а також посилання на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, то суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу на те, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє Державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Згідно із частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене суд вважає необґрунтованими такі заперечення відповідача як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету. Окрім цього, рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, на яке посилається відповідач, не впливає на правильність висновків суду, оскільки в даному випадку норма постанови Кабінету Міністрів України № 112 від 19.02.2020 щодо розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особі з інвалідністю 3 групи, внаслідок війни суперечить нормі статті 13 Закону України № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Відмова відповідача в перерахунку та виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України").
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Отже, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня 2020 року у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: договір про надання правової допомоги від 24.02.2021 року (а.с.15-16), акт приймання-передачі виконаної роботи від 24.02.2021 року (а.с.18), довідку від 24.02.2021 року № 17/02 (а.с.19) та квитанцію до прибуткового касового ордера від 24.02.2021 року (а.с.20).
Згідно акту приймання-передачі виконаної роботи від 24.02.2021 року вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 2000 грн., у тому числі: ознайомлення з документами клієнта та аналіз судової практики та законодавства, усна консультація - 1 год. (1000 грн.); підготовка позовної заяви - 1 год. (1000 грн.)
У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера від 24.02.2021 року позивач сплатив адвокату за надання правової допомоги 2000 грн.
Водночас, на переконання суду, визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 2000 грн. не є належним чином обгрунтованою, з урахуванням того, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані.
З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що сума витрат 2000 грн. на професійну правничу допомогу у справі № 300/689/21 є непропорційною до: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Таким чином, на переконання суду, співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу є 1000,00 грн., відтак, необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення - задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, 76018) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 1000,00 (одну тисячу) гривень витрат на правничу (правову) допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (код ЄДРПОУ 36733431, вул. Грушевського, 29, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Панікар І.В.