15 квітня 2021 року Справа № 280/1194/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС України у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ: 39396146) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління ДФС України у Запорізькій області (відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 вересня 2019 року по 10 листопада 2020 року у розмірі 264239 грн.
Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі №280/6144/19, відповідачем 10 листопада 2020 року було виплачено позивачу 20264,99 грн. Посилається на приписи частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та вказує, що з моменту звільнення (30 вересня 2019 року) та по дату повного розрахунку (10 листопада 2020 року) позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Наголошено, що з приводу виплати цих коштів у листопаді 2020 року ОСОБА_1 звертався до відповідача, однак відповіддю від 10 грудня 2020 року №143 йому було відмовлено у їх виплаті. Таким чином, позивач вважає, що єдиним шляхом захисту своїх порушених прав є звернення до суду із вимогами до відповідача про стягнення середнього заробітку.
Відповідач позовні вимоги не визнав, 26 лютого 2021 року надав до суду відзив на адміністративний позов (вх.№11514), в якому заперечує проти стягнення середнього заробітку через те, що позивач ніколи не отримував заробіток або заробітну плату взагалі, а лише грошове забезпечення, а також позивач не лишався грошових коштів, тому що позивач звільнившись та одразу почав отримувати пенсійне забезпечення з держави, тобто суттєвих втрат в майновому стані не зазнав. Крім того, посилається на рішення Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 та вважає зазначену у позові суму такою, що не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. На підставі вищезазначеного, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 по 30.09.2019 проходив службу на посаді старшого інспектора з особливих доручень штабу оперативного управління ГУ ДФС у Запорізькій області, спеціальне звання - підполковник.
Під час звільнення позивача зі служби, у зв'язку із виходом на пенсію за вислугою років, позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років служби, а саме - 132942,96 грн.
Під час виплати одноразового грошового забезпечення місячне грошове забезпечення обраховано із таких складових: посадовий оклад - 5500,00 грн.; оклад за військовим (спеціальним) званням (підполковник) - 1410,00 грн.; надбавка за вислугу років (45 відсотків) - 3109,50 грн.; місячна премія за серпень (попередній місяць перед звільненням) - 795,61 грн.; доплата за роботу у нічний час - 263,47 грн; усього - 11078,58 грн.
За період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року з грошового забезпечення позивача, ГУ ДФС у Запорізькій області як податковим агентом, утримано податок на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) в розмірі 52589,02 грн та військовий збір в розмірі 26727,48 грн.
30 жовтня 2019 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Запорізькій області за заявою, в якій просив відшкодувати йому відрахований ПДФО та військовий збір, а також просив перерахувати розмір одноразової грошової допомоги при звільненні включивши до її обрахунку додаткові види грошового забезпечення.
Листом Головного управління ДФС у Запорізькій області від 13 листопада 2019 року №14989/14/08-01-05-00-36 позивача повідомлено про відсутність підстав для проведення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та відсутність підстав для проведення компенсації ПДФО та військового збору.
Позивач, не погодившись з правомірністю наданої відмови у перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та відмови у проведенні компенсації утриманих податків та зборів, звернувся до суду
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі №280/6144/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за особливості проходження служби (постанова Кабінету Міністрів України №704), місячної премії, індексації заробітної плати та доплати за нічні, обрахованих у порядку передбаченому пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (зі змінами та доповненнями), а також виплатити заборгованість з урахуванням раніше проведених виплат.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
На виконання вищезазначеного рішення суду, відповідачем 10 листопада 2020 року було виплачено позивачу 20264,99 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №540 від 09 листопада 2020 року, наявного в матеріалах справи.
У листопаді 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 30 вересня 2019 року по 10 листопада 2020 року.
Листом Головного управління ДФС у Запорізькій області від 10 грудня 2020 року №143/14/08-01-08 позивача повідомлено про те, що оскільки посадові особи податкової міліції не перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, тобто на них не розповсюджується дія КЗпП України. Відтак, у виплаті середнього заробітку відмовлено через те, що за час служби в податковій міліції він отримував грошове забезпечення, а не заробітну плату.
Вказане зумовило позивача звернутись до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Непоширення норм Кодексу Законів про Працю України на працівників органів податкової міліції стосується, зокрема, порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення).
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Водночас, таке питання врегульоване Кодексом законів про працю України. Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14.
Враховуючи наведене, суд вважає помилковими висновки відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили службу в органах ДФС, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Тобто, цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17.
Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19 (адміністративне провадження №К/9901/12644/20) та від 08 вересня 2020 року у справі № 810/2116/17 (адміністративне провадження №К/9901/34156/18), які судом враховано при виконанні положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Суд встановив, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі №280/6144/19, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано Головне управління ДФС у Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за особливості проходження служби (постанова Кабінету Міністрів України №704), місячної премії, індексації заробітної плати та доплати за нічні, обрахованих у порядку передбаченому пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (зі змінами та доповненнями), а також виплатити заборгованість з урахуванням раніше проведених виплат.
Суд зазначає, що кошти в сумі 20264,99 грн. перераховані на картковий рахунок позивача за рішенням суду лише 10 листопада 2020 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і сторонами не оспорюється. Отже, відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати усіх належних до сплати працівникові сум при звільненні поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
В той же час, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу розміру належних до виплати сум на день звільнення, враховуючи розмір недоплаченої суми, період часу, який пройшов з моменту звільнення до звернення до суду з позовом про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільнені, яка не була виплачена при звільненні, суд вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні, у сумі співрозмірній, яку було нараховано та виплачено у відповідності до рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року по справі №280/6144/19, і яка складає 20265,00 грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б в повному обсязі доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятого рішення в повному обсязі, а тому заявлені позивачем вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.2006079177.1 від 07 лютого 2021 року.
Керуючись статтями 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС України у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ: 39396146) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління ДФС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 вересня 2019 року по 10 листопада 2020 року у розмірі 20265,00 грн. (двадцять тисяч двісті шістдесят п'ять гривень 00 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення виготовлений 15 квітня 2021 року.
Суддя Д.В. Татаринов