14 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1578/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Управління ДМС України у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 17.12.2020 року про заборону в'їзду в Україну.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.12.2020 року УДМС України у Волинській області було винесення рішення, відповідно до якого громадянину Турецької Республіки Акарлар Ценк (Дженк) ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , було заборонено подальший в'їзд на територію України терміном на 3 роки.
Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки подання не містить жодної інформації про те, що викладені у ньому факти були перевірені та зайшли підтвердження, а також що ОСОБА_1 вчинив на території України будь-яке правопорушення, у зв'язку із яким був притягнутий до відповідальності. На підставі вищенаведеного позивач просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив, вважає його безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки перебування громадянина Турецької Республіки ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України суперечить інтересам охорони громадського порядку, охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.
Судом встановлено, що 16.12.2020 року за вх.№899/16/01-2020 від ВБЗПТЛ ГУНП у Волинській області до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області надійшло обґрунтоване клопотання про прийняття рішення щодо заборони в'їзду на територію України терміном на три роки, відносно громадянина Турецької Республіки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що останній своїми діями загрожує охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
З наявних матеріалів справи вбачається, що громадянин Турецької Республіки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на постійній основі погрожує фізичною розправою громадянці України ОСОБА_5 , що і підтверджується заявами в єдиному обліку Луцького ВП ГУНП у Волинській області, а саме:
№28872 від 08.08.2020, із тексту повідомлення: «колишній співмешканець громадянин ОСОБА_4 (громадянин Туреччини, проживає АДРЕСА_1 ) погрожує заявниці, переслідує її і чинить сексуальний тиск, порвав цепочку, яку заявниці подарував теперішній хлопець. Заявниця має дитину від громадянина Акарлар ОСОБА_6 і боїться, що він її забере до Туреччини»;
№28902 від 08.08.2020, із тексту повідомлення: «Надійшла заява громадянки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, щоб провести профілактичну бесіду з колишнім чоловіком, який словесно погрожує заявниці».
№41012 від 03.11.2020, із тексту повідомлення: «Надійшла заява громадянки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , про те, щоб прийняти міри та притягнути до відповідальності колишнього співмешканця ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , із яким виникають систематично конфлікти. Вчиняє фізичне насильство та постійно погрожує». По даному факту відомості внесено до ЄРДР під №12020035010000968 від 07.11.2020 року.
Крім того, 15.12.2020 року в ГУНП у Волинській області із заявами і звернулись, ОСОБА_5 , 1993 р.н., та її співмешканець ОСОБА_8 , 1977 р.н., про те, що громадянин Турецької Республіки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми діями загрожує здоров'ю та захисту прав і законних інтересів громадян України. В ході опитування вказані громадяни зазначають, що громадянин Турецької Республіки розправою громадянці ОСОБА_5 , а також має намір викрасти її малолітню дитину в якості покарання за те, що вона звернулась до правоохоронних органів У свою чергу громадянин ОСОБА_8 під час опитування зазначив, що вказаний іноземець неодноразово погрожував йому фізичним насиллям, а також тим, що заподіє шкоду його дітям від попереднього шлюбу, вказану подію зареєстровано в ЄО ГУНП у Волинській області №2702 від 15.02.2020 року.
17.12.2020 року УДМС України у Волинській області винесення рішення, відповідно до якого громадянину Турецької Республіки Акарлар Ценк (Дженк) ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , було заборонено подальший в'їзд на територію України терміном на 3 роки.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.
Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.
Вказаний вище перелік підстав для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 16.03.2012), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в'їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, необхідність заборони в'їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов'язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в'їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в'їзду в Україну необхідно мати па увазі, що процедура заборони в'їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
З огляду на викладене, суд зауважує, що необхідність заборони в'їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки, мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень, тощо.
Порядок прийняття відповідачем та його територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 № 1235 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 січня 2014 р. за № 25/24802 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем наявності підстав для припущень, що перебування на території України позивача може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку.
У відповідності до вищезазначених приписів п. 4 Інструкції, рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, органів охорони здоров'я - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні.
За змістом оскаржуваного рішення, воно ґрунтується на наявності інформації щодо погрожування фізичною розправою. Жодної конкретизації такої інформації та джерел її походження суду надано не було.
Як вбачається з рішення про заборону в'їзду в Україну від 17.12.2020, в ньому відсутні дані про притягнення позивача до адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Доказів, які свідчать про наявність достатніх підстав для застосування до позивача заборони в'їзду в Україну терміном на три роки в матеріалах справи відсутні.
Отже, відповідачем не було надано належних доказів встановлення щодо позивача підстав для заборони в'їзду в Україну.
Також судом не встановлено існування інформації з відкритих джерел походження інформації (Інтернет) щодо позивача, яка б давала змогу припустити можливість існування в діях позивача ознак кримінальних правопорушень.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про доведеність позивачем заявлених вимог та необхідності задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На думку суду, відповідач не довів правомірності оскаржуваного в даній справі рішення рішення від 17.12.2020 року про заборону в'їзду в Україну, а тому його необхідно визнати протиправним та скасувати.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 908 грн, сплачений відповідно до квитанції від 10.02.2021 року.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 17.12.2020 року про заборону в'їзду в Україну громадянину Турецької Республіки ОСОБА_4 (Дженк) ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Стягнути з Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на користь громадянина Турецької Республіки Акарлар ОСОБА_10 (Дженк) ( ОСОБА_9 )судові витрати в розмірі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень). Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач громадянин Турецької Республіки Акарлар ОСОБА_11 ) ( ОСОБА_9 ) ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер в Україні НОМЕР_1 ).
Відповідач Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний код 37821586).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич