20 травня 2010 року о 12 год. 49 хв Справа № 2а-1689/10/0870
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Стрельнікової Н.В.
при секретарі Горбовій І.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, м. Бердянськ Запорізької області
до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в особі опікунської ради, м. Київ
третя особа: ОСОБА_2, м. Київ
про визнання незаконним та скасування висновку опікунської ради,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1 від 14.05.1997 р.
від відповідача: не з'явився
від 3-ї особи: не з'явився
ОСОБА_1 звернувся із адміністративним позовом до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації в особі опікунської ради, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати висновок опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 28.02.2008 р. № 11-19/61-389/5 про визначення доцільним місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування позову посилається на те, що оскаржуваний висновок порушує інтереси неповнолітніх дітей позивача та його особисто. Вказує, що приймаючи оскаржуваний висновок, Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація вийшла за межі своїх повноважень та розглянула питання, яке територіально їй не підвідомче, оскільки неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані разом із позивачем у м. Бердянськ Запорізької області, а тому питання визначення місця проживання неповнолітніх дітей мало б вирішуватися за місцем їх реєстрації, а висновки мала надавати служба у справах неповнолітніх виконавчого комітету Бердянської міської ради. Також посилається на те, що засідання опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації відбулося без його участі, а висновок ґрунтується лише на дослідженні умов для проживання та навчання дітей, створені матір'ю, в той час як його умови проживання взагалі не досліджувались, що на думку позивача свідчить про упередженість, необ'єктивність та незаконність висновку.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.03.2010 р. про відкриття провадження та призначення справи до розгляду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_2.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги з підстав, викладених у позові.
Відповідач позов не визнає. В письмових запереченнях від 30.04.2010 р. вх. № 10193 посилається на те, що відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, визначення місця проживання дитини встановлює суд. Стверджує, що висновок опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітніх дітей був підготовлений саме для надання його до суду з метою визначення місця проживання дітей та носить лише рекомендаційний характер і не підлягає скасуванню. На підставі вищевикладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову.
В судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, причини не явки суду не відомі. Про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Третя особа - ОСОБА_2 письмового відзиву на позов не надала, в судові засідання двічі за викликом не з'явилась. Клопотанням від 09.04.2010 р. вх. № 8206 просить суд закрити провадження у даній справі, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. На думку третьої особи, правовідносини, які виникли у даному випадку із сімейних, мають розглядатися в порядку, визначеному ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України (у редакції Закону України від 22.12.2006 р. № 524-V), якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Правову основу діяльності органів опіки та піклування становлять Правила опіки та піклування, затверджені наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88 (надалі за текстом - Правила опіки та піклування).
Пунктом 1.3 Правил опіки та піклування передбачено, що органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Не дивлячись на те, що з 16.01.2007 р. (дати набрання чинності змін до ст. 161 Сімейного кодексу України) органам опіки та піклування надані повноваження щодо вирішення питання про місце проживання дитини з один із батьків, правовий механізм здійснення таких повноважень органами опіки та піклування не знайшов відображення у законодавстві, зокрема у Правилах опіки та піклування. Зокрема не зазначено яким чином повинно оформлюватися рішення органів опіки та піклування про визначення місця проживання дітей.
Судом встановлено, що 28.02.2008 р. за вих. № 11-19/61-38915 Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація за заявою гр. ОСОБА_2 надала висновок про визначення місця проживання малолітніх дітей. В останньому абзаці висновку зазначено наступне: «опікунська рада Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1».
18.03.2008 р. Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація листом за вих. № 12-21-К-93/2 у відповіді на заяву ОСОБА_1 вказала, що «опікунська рада визначила місце проживання малолітніх дітей за місцем їх фактичного проживання з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1».
Таким чином, доводи відповідача про те, що висновок носить лише рекомендаційний характер є безпідставними, оскільки не дивлячись на форму (висновок) за змістом це є рішенням суб'єкта владних повноважень, яким вирішено по суті питання про місце проживання дітей.
Відповідно до п. 1.8 Правил опіки та піклування, рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.
Згідно п. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого врядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів, поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Враховуючи вищевикладене, оскаржуване рішення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації прийняте з використанням владних повноважень, має обов'язків характер, а тому підлягає судовому оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Отже, доводи третьої особи щодо закриття провадження у справі не ґрунтуються на законі.
Також, суд спростовує посилання відповідача на те, що вказаний висновок наданий для подання його до суду, враховуючи таке.
Частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
При цьому частина 5 вказаної норми встановлює, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Із оскаржуваного висновку не вбачається, що він прийнятий на вимогу суду чи то для подання до суду. Натомість вказано, що розглядалася заява та документи, надані гр. ОСОБА_2
Інших доказів на підтвердження того, що висновок наданий для суду і носить рекомендаційний характер відповідач суду не надав.
Щодо змісту порушень, допущених Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією при прийнятті оскаржуваного висновку суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Із оскаржуваного висновку вбачається, що опікунською радою досліджувалися лише документи, надані ОСОБА_2 та умови проживання дітей також створені лише матір'ю. Будь-яких відомостей щодо особи батька, його способу життя та умов для проживання дітей у висновку не міститься.
Крім того, засідання опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації відбулося без участі та повідомлення позивача.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення (висновок) Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації наданий без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та права особи на участь у процесі прийняття рішення, є неправомірним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 159-163 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровської районної м. Києві державної адміністрації в особі опікунської ради, 3-я особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування висновку опікунської ради, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати висновок опікунської ради Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 28.02.2008 р. № 11-19/61-389/5 про визначення доцільним місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н., ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 3,40 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя (підпис) Н.В. Стрельнікова
Постанова складена в повному обсязі 25.05.2010 р.