Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"13" квітня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/157/21
Господарський Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3 код ЄДРПОУ 24584661) від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, Рівненська область, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046)
до відповідача Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, Рівненська область, м. Вараш, майдан незалежності, 2, код ЄДРПОУ 30536302)
про стягнення 16 137 864, 53 грн.
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: Процун О.М.;
від відповідача: Гаврилюк Я.В..
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення 16 137 864, 53 грн.
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами був укладений договір №69-ТЕ від 07.09.20р. про постачання теплової енергії, на підставі якого Позивач поставив теплову енергію, однак Відповідач прийняті на себе зобов'язання по оплаті не виконав, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 16 137 864, 53 грн. з яких 15 613 563, 24 грн. сума основного боргу, 273 636, 74 грн. пені, 68 430,65 грн. 3% річних та 182 233,90 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 03 березня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.
18.03.2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Відповідача надійшов відзив, в якому останній позов у частині основного боргу у сумі 15 613 563 грн. 24 коп. визнає , просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.
Ухвалою суду від 23 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 13 квітня 2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Натомість представник відповідача суму основного боргу визнав, просив зменшити розмір штрафних санкцій на 90%.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.
07 вересня 2020 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", як постачальником та Кузнецовським міським комунальним підприємством, як споживачем було укладено договір №69-ТЕ про постачання теплової енергії (далі по тексту - Договір).
Згідно умов пункту 1.1 Договору ВП РАЕС бере на себе зобов'язання постачати Споживачу теплову енергію в обсягах та на потреби, що зазначені у додатку № 1 до цього Договору, з параметрами теплоносія на вході систем теплопостачання Покупця, які відповідають температурному графіку теплової енергії.
Згідно умов пункту 1.2 Договору ДБН В.2.5.-39:2008 підживлення відкритої системи теплопостачання Покупця з метою компенсації відібраної ним води, яка використовується у систем теплопостачання як теплоносій, здійснюється Теплопостачальною організацією водою із власних систем господарського - питного водопостачання, якість якої відповідає вимогам до питної води і ГКД 34.20.507 та в обсягах відібраної Покупцем води, але не більше ліміту, зазначеному у додатку №1 до цього Договору.
Згідно умов пункту 1.3 Договору Покупець зобов'язується своєчасно оплачувати отриману теплову енергію за встановленими у звітному періоді тарифами та відібрану воду по ціні, яка відповідає тарифу на централізоване водопостачання за 1 м.2, та в терміни, котрі встановлені умовами цього Договору.
Згідно пункту 2.1 Договору розрахунковим вважається період з першого по останнє число включно кожного календарного місяця.
Відповідно до пункту 2.2 Договору розрахунок за фактично отриману у розрахунковому періоді теплову енергію та відібрану воду здійснюється Покупцем виключно в грошовій формі на підставі рахунку та/або оформленого належним чином акту про відпуск теплової енергії та акту про відбір води, відповідно до діючих у розрахунковому періоді тарифів, котрі встановлені відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 2.3 Договору оплата за фактично отриману у розрахунковому періоді теплову енергію та відібрану воду повинна бути здійснена Покупцем по останнє число місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Теплопостачальної організації. За дату оплати приймається зарахування коштів на поточний рахунок Теплопостачальної організації.
Згідно пункту 5.2.3 теплопостачальна організація зобов'язана не пізніше десятого числа місяця, наступного за розрахунковим, надати Покупцю у паперовому вигляді рахунки на сплату відпущеної теплової енергії та відібраної води, акт про відпуск теплової енергії та акт про відбір води.
Відповідно до п. п. 10.1., 10.4. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, Позивач протягом вересня-грудня 2020 року виконав зобов'язання за Договором у повному обсязі, що підтверджується актами про відпуск теплової енергії №АВРО1541 від 30.09.2020 року на суму 518 464,80 грн., №АВРО1699 від 31.10.2020 року на суму 2 449 440,00 грн., №АВРО2030 від 30.11.2020 року на суму 4 286 520,00 грн., №АВРО2294 від 31.12.2020 року на суму 5 263 380,00 грн., актами на відбір води №АВРО1566 від 30.09.2020 року на суму 721262,99 грн., №АВРО1815 від 31.10.2020 року на суму 860950,58 грн., №АВРО1883 від 30.11.2020 року на суму 723174,65 грн., №АВРО2175 від 31.12.2020 року на суму 790370,22 грн., всього на загальну суму 15 613 563 грн. 24 коп..
На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем основного боргу Позивачу в сумі 15 613 563 грн. 24 коп. матеріали справи не містять.
На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 15 613 563 грн. 24 коп. основного боргу згідно договору №69-ТЕ від 07.09.2020 року про постачання теплової енергії, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 273 636, 74 грн. пені, 68 430,65 грн. 3% річних та 182 233,90 грн. інфляційних втрат за період з вересня по грудень 2020 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів
Приписами ч. 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7.8 Договору передбачено, що за порушення строків виконання грошового зобов'язання Покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від вартості теплової енергії та відібраної води, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
У тому числі обов'язок сплати пені передбачено у пункті 4.2.5 та 5.1.21 Договору.
Суд, здійснивши перерахунок нарахованих Позивачем сум пені, 3 % річних та інфляційних прийшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є вірним, відтак позовні вимоги про стягнення з Відповідача 273 636, 74 грн. пені, 68 430,65 грн. 3% річних та 182 233,90 грн. інфляційних втрат за період з вересня по грудень 2020 року є законними, обґрунтованими, Відповідачем не спростованими, підтвердженими матеріалами справи.
Стосовно клопотань Відповідача про зменшення нарахованих Позивачем штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.
Аналогічні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 року №902/417/18.
Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та висновками Вищого господарського суду України щодо практики застосування ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності "значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" і тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом. При цьому з'ясувавши наявність "перевищення розміру неустойки перед розміром збитків" суд повинен ще встановити існування інших обставин, зокрема: "об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків".
З огляду на вищевказані норми Відповідач довів належними та допустимими доказами наявність істотних обставин для зменшення розміру неустойки, а саме майнового стану Відповідача, та того, що заборгованість за природний газ, отриманий Відповідачем від Позивача, виникла через несплату споживачами заборгованості за використану теплову енергію, різницю в тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і які із державного бюджету Відповідачу не відшкодовані, та те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі із збитками кредитора, а також із врахуванням специфіки діяльності Відповідача, діяльності якою є збитковою, того, що підприємство існує лише із діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період. Крім того, суд приймає до уваги те, що відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.14р. за №217 відповідачем відкрито розподільчі рахунки із спеціальним режимом з яких безпосередньо банком здійснюється оплати за використаний природний газ, кошти розподіляються автоматично банком від їх надходження і підприємство немає будь - якої змоги їх коригувати.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, враховуючи викладене, суд доходить висновку про зменшення нарахованої Позивачем пені на 50 відсотків.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, враховуючи, що Позивач довів наявність заборгованості за поставлену теплову енергію зі сторони Відповідача згідно договору №69-ТЕ від 07.09.20р., а Відповідач вказаних обставин належними та допустимими доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі статті 130 ГПК України, статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову від суми, визнаної відповідачем.
Керуючись статтями 129, 130, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Закону України "Про судовий збір" суд -
1.Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Кузнецовського міського комунального підприємства (34400, м. Вараш, майдан Незалежності, 2, код ЄДРПОУ 30536302) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) 15 613 562 (п'ятнадцять мільйонів шістсот тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят дві) гривні 24 коп. основного боргу, 136 818 (сто тридцять шість тисяч вісімсот вісімнадцять) гривень 37 коп. пені, 68 430 (шістдесят вісім тисяч чотириста тридцять) гривень 65 коп. 3% річних, 182 233 (сто вісімдесят дві тисячі двісті тридцять три) гривні 90 коп. інфляційних втрат та 124 966 (сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят шість) гривень 24 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити у задоволенні.
4. Повернути Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (34400, м. Вараш, код ЄДРПОУ 05425046) з Державного бюджету України 117 101 (сто сімнадцять тисяч сто одна) гривня 73 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №2139 від 22.02.2021 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 15 квітня 2021 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.