Справа № 755/1716/21
"19" березня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Стрижеуса В.А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Житлово-будівельний кооператив «СЛОВО-2», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_2 , звертаючись з позовом до суду, просила визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Обгрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду, позивач посилається на те, що в грудні 1971 року на підставі ордеру №173455 від 03.12.1971 року мати позивачки - ОСОБА_4 стала членом ЖБК «Слово - 2» та отримала право на заселення до квартири АДРЕСА_1 . в Грудні 186 року в повному обсязі сплативши пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 , отримала у власність вищезазначену квартиру. За вкзаною адресою. За її згодою 13 липня 1993 року була зареєстрована позивач, а з 21.02.1995 року її онука - ОСОБА_3 , однак, відповідач з 2006 року у вищезазначеній квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує, тому всі обов'язки по утриманню житла вимушений нести позивач, як власник житла, що спонукало позивача звернутись за захистом своїх інтересів до суду шляхом пред'явлення позову про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що є предметом позову
На підставі ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Житлово-будівельний кооператив «СЛОВО-2», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити з підстав викладених у позовній заяві, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, процесуальним правом подати відзив до позовної заяви не скористався.
Представник третьої особи Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з поясненнями, просив справу розглядати без його участі, та прийняти рішення відповідно до діючого законодавства України.
Представник третьої особи ЖБК «Слово - 2» в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої ст.383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер: 1-1749, виданий 01.12.2020 року, видавник: державний нотаріус Сьомої київської державної нотаріальної контори Гасс В. Ю.. (а.с. 26)
Згідно з Картки реєстрації особи та відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 50).
Згідно положень частин другої ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України.Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира. (ст. ст. 379, 382 Цивільного кодексу України).
Права власника житлового будинку квартири визначені у ст. 383 Цивільного кодексу України та ст.150 Житлового кодексу України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.156 Житлового кодексу України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Таким чином, виходячи з положень ст.ст. 15, 16, 386, 391 ЦК гарантовано власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.
У відповідності до положень норм статей 16, 391,386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.405 Цивільного кодексу України , члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.
Як роз'яснено п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 07.02.2014 за № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
З урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК.
Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , який являється сусідом позивачки, пояснив, що відповідачку ніколи не бачив, після смерті ОСОБА_4 її похованням займалась особисто позивачка.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_6 , яка являється сусідкою позивачки, пояснила, що заселились до будинку АДРЕСА_3 ще в 1971 року, постійно спілкувались з позивачкою, доньку позивачки пам'ятає ще маленькою, приблизно 2006 року вона не проживає разом з позивачкою, в квартирі, в якій зареєстрована відповідач не бачила її речей.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 , який являється сусідом позивачки, пояснив, що відповідача бачив один раз за десять років, бував часто в квартирі позивачки, однак речей відповідачки не бачив.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що відповідач ОСОБА_3 більше року не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , особисті речі відповідача у зазначеній квартирі відсутні, наміру проживати в спірній квартирі відповідач не має, за комунальні послуги не сплачує та не несе інших витрат по утриманню житла, ці обставини підтверджуються Актами від 20 серпня 2020 року, 20 жовтня 2020 року, 20 грудня 2020 року, які складено мешканцями будинку АДРЕСА_3 . (а.с. 30-32)
Згідно положень частин другої ст.386 Цивільного кодексу України власник, який має право передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинене нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень її прав, в даному випадку шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки як доведено в суді відповідач більше року у квартирі не проживає, за комунальні послуги не сплачує.
Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст.2 Цивільного процесуального кодексу України)
За нормою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Житлово-будівельний кооператив «СЛОВО-2», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є обгрутнованим. Та таким що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалюючи рішення суд присуджує стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 грн. 00 коп., які сплачено позивачем при зверненні з цим позовом до суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст ст. 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Житлово-будівельний кооператив «СЛОВО-2», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 15.04.2021 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 );
Третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація (м. Київ, бул. Праці, 1/1, код ЄДРПОУ 37203257);
Третя особа - Житлово-будівельний кооператив «СЛОВО-2» (м. Київ, вул. Русанівська набережна, 6, код ЄДРПОУ 22932780).
Суддя