ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
15:05
08.07.2009 р. № 2а-1841/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого - судді Степанюка А.Г. при секретарі Федоровій В.С., розглянувши справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1
до Головного управління державної служби
про визнання не чинним рішення від 04.12.2008 року відносно начальника фінансово-економічного відділу Київського апеляційного господарського суду Данильченко Г.О. про погодження продовження терміну перебування на державній службі.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.
Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що: Данильченко Г.О. при нарахуванні зарплати припускала обрахування суддів; подання щодо погодження продовження терміну перебування на державній службі Данильченко Г.О. підписане Пінчуком А.М., який не мав передбачених законом повноважень; всупереч приписів Закону України «Про судоустрій»вказане вище подання не обговорювалось на зборах суддів; подання не було погоджене з керівником органу вищого рівня в порядку підпорядкування.
Відповідач проти позову заперечує. В своїх письмових поясненнях та в судовому засіданні повноважний представник відповідача зазначила, що Головдержслужба України у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про державну службу", іншими законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Статтею 23 Закону України „Про державну службу" встановлено граничний вік перебування жінок на державній службі - 55 років. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.
Згідно з пунктом 10 Положення про Головне управління державної служби України, Начальник Головдержслужби погоджує продовження строку перебування на державній службі осіб, які досягли встановленого законодавством граничного віку перебування на державній службі.
Відповідач звернула увагу суду, що при вирішенні питання про продовження терміну перебування на державній службі Данильченко Г.О. Головним управлінням державної служби повністю дотримано приписів чинного законодавства.
Вказує, що Закон України «Про державну службу», зокрема стаття 23, не встановлює, що державний службовець чи інша особа може бути суб'єктом, який наділяється повноваженнями (правом) щодо судового порядку вирішення питання стосовно продовження терміну перебування на державній службі, а тим більше, вимагати у судовому порядку щодо спонукання державного органу вчинити дії, які не відносяться до повноважень цього органу та суперечать законодавству.
Так, Позивач не будучи належною особою, тобто не будучи суб'єктом (учасником) правовідносин, що виникли, у позовних вимогах просить суд визнати не чинним рішення Головного управління державної служби України від 08.12.08 відносно начальника фінансово - економічного відділу Київського апеляційного суду Данильченко Г. О. про погодження продовження терміну перебування на державній службі та витребувати в порядку досудової підготовки у Головдержслужби матеріали відносно Данильченко від 08.12.08. Рішення щодо продовження перебування на державній службі приймає керівник органу, з яким державний службовець перебуває у трудових відносинах. Начальник Головдержслужби лише письмово повідомляє державний орган, у якому працює державний службовець, про прийняте ним рішення щодо погодження чи не погодження продовження терміну перебування на державній службі для подальшого прийняття керівником цього органу відповідного акта (розпорядження, наказу тощо) про продовження терміну перебування на державній службі працівнику згідно зі статтею 23 Закону України „Про державну службу", або припинення державної служби на підставі пункту 3 статті 30 цього Закону. Водночас, Закон України «Про державну службу», постанова Кабінету Міністрів України від 26.12.03 № 2020 не встановлює право на судове оскарження рішення Начальника Головдержслужби щодо погодження чи не погодження продовження терміну перебування на державній службі для подальшого прийняття керівником цього органу відповідного акта про продовження терміну перебування на державній службі відповідному працівнику.
Отже, на переконання Відповідача, при прийнятті рішення щодо погодження продовження терміну перебування на державній службі, Начальник Головдержслужби України діяв у відповідності до вимог частини другої статті 19 Конституції України та в межах наданих йому повноважень.
Враховуючи, викладене, позовні вимоги Позивача, на думку Відповідача, суперечать вимогам законодавства України, виходять за межі повноважень Головдержслужби, є такими, що поставлені неналежною особою (ОСОБА_1.) до неналежної особи (Головдержслужби України), а тому задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що Позивач працює суддею Київського апеляційного господарського суду. Начальником фінансово-економічного відділу зазначеного суду працює Данильченко Галина Олексіївна, яка, на думку позивача, не може займати посаду начальника відділу з підстав, що викладені вище.
За поданням Київського апеляційного господарського суду Відповідач 04.12.2008 року прийняв рішення, яким продовжив на три роки перебування Данильченко Г.О. на посаді начальника фінансово-економічного відділу. Рішення прийнято на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 року №2020, якою затверджено порядок погодження продовження терміну перебування на державній службі.
На думку Позивача, працюючи на посаді начальника фінансово-економічного відділу Данильченко Г.О. грубо порушувала трудове законодавство; невірно нараховувала позивачеві зарплату; не оплатила йому вартості та не забезпечила санаторно-курортними путівками, а також нею не забезпечено позивача безкоштовним обмундируванням.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити виходячи з наступного.
Рішення Відповідача від 04.12.2008 року є актом індивідуальної дії що встановлює права та обов'язки для особи, щодо якої цей акт прийнято та жодним чином не порушує прав Позивача у сфері публічно-правових відносин. Доводи Позивача щодо некомпетентності начальника фінансово-економічного відділу Данильченко Г.О. не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для задоволення позову.
Питання доцільності продовження терміну перебування на державній службі вирішується відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну службу», приписами якої передбачено, що у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі. Отже, оцінка фаховості Данильченко Г.О., щодо якої прийнято рішення про продовження терміну перебування на посаді, не входить до компетенції Позивача як працівника установи, а наведені позивачем підстави позову є суб'єктивними.
У даному випадку Позивач оскаржує правовий акт індивідуальної дії, який є персоніфікованим. За загальним принципом рішення суб'єкта владних повноважень має бути прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Право на судовий захист у спорі про оскарження акту індивідуальної дії може мати лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Позивач не являється суб'єктом (учасником) правовідносин, що виникли між Головним управлінням державної служби та Данильченко Г.О. Отже, рішення, яке оспорює Позивач, не порушує його прав та свобод. Доводи Позивача щодо невиплати нарахованої та не виплаченої зарплати та неоплаті вартості санаторно-курортної путівки не можуть бути правовою підставою для визнання протиправним та не чинним рішення Відповідача від 04.12.2008 року. Тобто, спір про право, яке Позивач вважає порушеним, може бути вирішено в інший спосіб захисту порушеного права і вирішення цього спору не пов'язане з висновком суду щодо неправомірності рішення Відповідача від 04.12.2008 року.
Щодо посилання Позивача на те, що: подання про погодження продовження терміну перебування на державній службі Данильченко Г.О. підписане Пінчуком А.М., який не мав передбачених законом повноважень; всупереч приписів Закону України «Про судоустрій»вказане вище подання не обговорювалось на зборах суддів та що подання не було погоджене з керівником органу вищого рівня в порядку підпорядкування, то необхідно відмітити, що це також не може слугувати підставою для висновку про неправомірність рішення. Так, відповідно до ст. 104 Закону України «Про судоустрій України»організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів… Суддівське самоврядування в Україні здійснюється через збори суддів. За приписами ст. 105 названого вище закону збори суддів -це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання внутрішньої діяльності цього суду та приймають колективне рішення з обговорюваних питань. Збори суддів апеляційних судів скликаються президією відповідного суду за власною ініціативою, або за пропозицією голови суду, або на вимогу не менш як однієї третини від загальної кількості суддів даного суду. При цьому питання, що віднесені до компетенції вирішення зборів суддів не є сферою публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З огляду на викладене у задоволенні позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд -
У задоволенні позову відмовити.
Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.
Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя А. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено 10.07.2009 р.