ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
27.05.2009 р. № 15/438
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., при секретарі Бистрик О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за участю:
представника позивача -Пляса С.А.
представника відповідача -Лимич Л.Г.
за позовомВищого навчального закладу «Київський університет ринкових відносин»
доКиївського міського центру зайнятості
проскасування актів № 47 від 10.06.2008 р. та № 47-ш від 10.06.2008 р.,
Вищий навчальний заклад «Київський університет ринкових відносин»звернувся до суду з позовом до Київського міського центру зайнятості про скасування акта перевірки додержання законодавства про працю від 10.06.2008 року № 47 та акта про порушення законодавства України про зайнятість населення від 10.06.2008 року № 47-ш, складених Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості, посилаючись на те, що вказані акти є незаконними. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та пояснив, що при проведенні перевірки відповідачем не було враховано ту обставину, що звіт про заплановане вивільнення працівників по формі № 4-ПН (план) та звіт про фактичне вивільнення працівників по формі № 4-ПН (факт) не подавалися позивачем до Державного центру зайнятості, оскільки при звільненні 28.04.2006 року ОСОБА_3 з посади завідуючого інформаційним центром Навчально-тренувального банку згідно з п.1 ст.40 КЗпП України фактичного вивільнення працівника з роботи не відбулося, оскільки останній працював на цій посаді за сумісництвом. Крім того, представник позивача зазначив, що відповідач пропустив річний строк застосування штрафних санкцій до позивача.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача подав суду письмові заперечення та у судовому засіданні пояснив, що внаслідок проведення перевірки додержання законодавства про зайнятість населення 10.06.2008 року Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості складено акт, яким встановлено порушення позивачем вимог п.5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», а саме: неповідомлення в установлені законом строки державної служби зайнятості про заплановане вивільнення позивачем та фактичне вивільнення з посади за сумісництвом ОСОБА_3 з 28.04.2006 року за п. 1 ст.40 КЗпП України. На підставі чого згідно акта від 10.06.2008 року № 47-ш на позивачу запропоновано сплати штраф у розмірі нарахованої зарплати за період роботи ОСОБА_3 з 11.01.2006 року по 28.04.2006 року на загальну суму 3213 грн 00 коп. Посилаючись на те, що відповідач діяв в межах наданих повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, просила відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.
У разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.
Судом встановлено, що 10.06.2008 року Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості було проведено перевірку додержання законодавства про зайнятість населення Вищим навчальним закладом «Київський університет ринкових відносин»в результаті якої було складено акт № 47, яким встановлено порушення позивачем п. 5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення», а саме: у відповідності до наказу від 28.04.2006 року № 59 по Вищому навчальному закладу «Київський університет ринкових відносин»звільнений з посади завідуючого інформаційним центром Навчально-тренувального банку по скороченню штату чисельності по п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_3 з 28.04.2006 року, який працював на даній посаді за сумісництвом по контракту № 49 з 11.01.2006 року; про заплановане вивільнення працівників по формі № 4-ПН (план) та звіт про фактичне вивільнення працівників по формі № 4-ПН (факт) в центр зайнятості не подавався, що є порушенням п. 5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення». За наслідками зазначеної перевірки Інспекцією по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості складено акт від 10.06.2008 року № 47-ш про порушення законодавства України про зайнятість населення, яким запропоновано навчальному закладу в 10-ти денний термін внести штраф у розмірі нарахованої заробітної плати за період роботи ОСОБА_3 з 11.01.2006 року по 28.04.2006 року на загальну суму 3213 грн 00 коп. та надано можливість для добровільної сплати штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи інформаційний центр Навчально-тренувального банку був створений згідно наказу ректора Вищого навчального закладу «Київський університет ринкових відносин»від 28 грудня 2005 року № 230в/к з метою підвищення ефективного функціонування Навчально-тренувального банку та введено в штатний розклад посаду завідувача інформаційного центру з 01.01.2006 року. Наказом від 11 січня 2006 року ОСОБА_3 був призначений на посаду завідувача інформаційного центру Навчально-тренувального банку за сумісництвом по контракту на один рік з строком випробування два місяці з 11 січня 2006 року із встановленням посадового окладу. Згідно наказу від 20 квітня 2006 року № 57 в/к інформаційний центр Навчально-тренувального банку Університету скорочено з 1 травня 2006 року. У зв'язку з реорганізацією управління структурного підрозділу інформаційного центру Навчально-тренувального банку наказом від 20 квітня 2006 року № 72 скорочено посаду завідувача інформаційного центру та запропоновано ОСОБА_3 залишити на посаді викладача кафедри інформаційних технологій з 21 квітня 2006 року. Згідно з наказом від 28 квітня 2006 року № 59 в/к ОСОБА_3 звільнено з посади завідувача інформаційного центру з 28 квітня 2006 року у зв'язку зі скороченням інформаційного центру, як структурного підрозділу Навчально-тренувального банку Університету та скороченням відповідної посади за п.1 ст. 40 КЗпП України; залишено ОСОБА_3 на посаді доцента кафедри інформаційних технологій за сумісництвом на умовах контракту від 1 вересня 2005 року № 2005 року.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що у даному випадку фактичного вивільнення працівника з роботи не відбулося, так як звільнення з роботи, що суміщається, згідно п.1 ст.40 КЗпП України не може вважатися вивільненням, як воно розуміється в Главі III-А цього Кодексу, оскільки працівник продовжує роботу за основним трудовим договором і залишається у складі зайнятого населення, визначення якого міститься в ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення».
Крім цього, Законом України "Про зайнятість населення" визначено правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.
Згідно ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Адміністративно-господарський штраф є одним із видів адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 239 ГК України.
Таким чином, встановлений ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" штраф за своєю правовою природою є адміністративно-господарською санкцією, оскільки він встановлений законом, застосовується уповноваженим державним органом до суб'єктів господарювання, за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, встановленими законодавчими актами.
Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як вбачається з матеріалів справи звільнення ОСОБА_3 було проведено 28.04.2006 року.
За таких обставин посилання відповідача на те, що перевірка додержання позивачем законодавства про зайнятість населення була проведена на підставі заяви ОСОБА_3 Начальнику Дніпровської районної у м. Києві служби зайнятості від 27.03.2008 року, а тому строки застосування штрафу до позивача мають обраховуватись з моменту отримання вказаної заяви є безпідставними, оскільки це суперечить вищевказаним нормам чинного законодавства.
Щодо вимоги позивача про скасування акта перевірки додержання законодавства про зайнятість населення від 10.06.2008 року № 47, суд вважає, що акт перевірки -це службовий документ, який стверджує факт проведення перевірки та фіксує її результати, і є носієм доказової інформації про виявлені недоліки.
На переконання суду акт перевірки є суб'єктивним міркуванням фахівців Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості, що зафіксували ненадання позивачем звіту про позапланове вивільнення працівників та звіту про фактичне вивільнення працівників. Даний акт не є нормативним актом, який встановлює, змінює, скасовує норми чи породжує права та обов'язки суб'єкта якому він адресований.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог у частині скасування акта про порушення законодавства України про зайнятість населення від 10.06.2008 року № 47.
Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись статтями 69, 70, 71, та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Скасувати Акт Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість Київського міського центру зайнятості №47-ш від 10.06.2008 р. про порушення законодавства України про зайнятість населення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Мазур А.С.