ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
13 год. 00 хв.
17.06.2009 р. № 3/431
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючої судді Блажівської Н.Є., суддів Донця В. А., Григоровича П. О., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»
До Міністерства освіти і науки України
про визнання незаконним абзацу 12 пункту 4.1 Інструкції про подання,
розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу
права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на
використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг
У судовому засіданні 17 червня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»(надалі -Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України (надалі -Відповідач) про визнання незаконним абзацу 12 пункту 4.1 Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2001 року № 718/5909.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване положення підзаконного нормативно-правового акта не відповідає, на думку Позивача, актам вищої юридичної сили -Цивільному кодексу України (статті 3, 255, 627, 631), Господарському кодексу України (статті 179, 180) та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»(частина 9 статті 16).
Представник Позивача в судовому засіданні зазначила, що встановлення Інструкцією граничного строку подання заяви про публікацію та внесення змін не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору є незаконним та таким, що обмежує надану цивільним законодавством України учасникам цивільних правовідносин свободу договору.
Представники Міністерства освіти і науки України в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечили. В обґрунтування заперечень на позов зазначили, що оскаржуване положення Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576 є законним та таким, що відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства. Ліцензійні договори на використання знаку для товарів і послуг не підлягають обов'язковій державній реєстрації, тому Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг не покладає ніяких додаткових, обов'язкових вимог на сторони ліцензійного договору. Вимогу абзацу 12 пункту 4.1 Інструкції щодо обов'язковості дотримання сторонами ліцензійного договору двохмісячного строку подання заяви про продовження строку його дії обумовлено тим, що Держдепартамент приймає рішення про внесення до реєстру відповідних змін саме протягом двох місяців.
Представником Міністерства освіти і науки України також було зазначено, що Позивач звернувся до адміністративного суду із пропуском річного строку звернення, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, та наполягав на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представника Позивача, представників Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в порядку статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
В обґрунтування підтвердження того, що Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»є суб'єктом правовідносин, в яких застосовується оскаржуваний акт, Суду надано Ліцензійний договір № 0210311/26 від 17 квітня 2002 року з додатками, а також Додаткову угоду до ліцензійного договору від 12 липня 2005 року про надання невиключної ліцензії на використання товарних знаків № 0210311/26 від 17 квітня 2002 року, Додаткову угоду № 021003110003 від 29 грудня 2007 року до Ліцензійного договору № 0210311/26 від 17 квітня 2002 року, Додаткову угоду № 02103110002 від 16 квітня 2007 року до Ліцензійного договору № 0210311/26 від 17 квітня 2002 року, Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 30 серпня 2002 року, Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 30 грудня 2005 року, Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 9 жовтня 2007 року.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»від 15 грудня 1993 року N 3689-XII, Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2001 року № 718/5909.
Згідно з частиною 9 статті 16 Закону договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру. За опублікування відомостей про передачу права власності на знак повністю і видачу ліцензії на використання знака, а також запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори. У разі опублікування відомостей про передачу права власності на знак стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг Установа видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва.
Процедура подання до Державного департаменту інтелектуальної власності (далі -Держдепартамент), що діє у складі Міністерства освіти і науки України, а також розгляду, публікації та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (далі -реєстр) та Реєстру ліцензійних договорів про використання міжнародного знака (далі -реєстр договорів), що ведеться в Держдепартаменті, відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг (далі -знак) та надання дозволу (видачу ліцензії) на використання знака, а також знака, якому надана правова охорона в Україні відповідно до Мадридської угоди і Протоколу (далі - міжнародний знак) регулюється Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2001 року № 718/5909 (надалі -Інструкція).
Наказом Міністерства освіти і науки України від 14 жовтня 2003 року N 694 «Про внесення змін до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року N 576»(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2003 року за N 951/8272) пункт 4.1 Інструкції було доповнено абзацом 12.
Відповідно до оскаржуваного абзацу 12 пункту 4.1 Інструкції для внесення змін щодо продовження строку дії ліцензійного договору заяву подають не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку його дії.
Представник Позивача в судовому засіданні посилався на незаконність положення, викладеного в абзаці 12 пункту 4.1 Інструкції як такого, що суперечить вимогам чинного цивільного та господарського законодавства України.
Представник Відповідача в судовому засіданні наполягав на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, оскільки Ліцензійний договір № 0210311/26 від 17 квітня 2002 року було укладено Позивачем 17 квітня 2002 року. Відтак, з вказаного часу Позивач став суб'єктом правовідносин, в яких застосовується Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 576.
Представник Відповідача також зауважив, що офіційне опублікування Інструкції відбулося в «Офіційному віснику України»№ 34 (7 вересня 2001 року), ст. 1615. при чому остання редакція оскаржуваного пункту Інструкції (Наказ Міністерства освіти і науки України від 14 жовтня 2003 року № 694) була опублікована в «Офіційному віснику України» № 43 (7 листопада 2003 року), ст. 2281.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд звертає увагу на те, що Наказ Міністерства освіти і науки України від 14 жовтня 2003 року N 694 «Про внесення змін до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року N 576»(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2003 року за N 951/8272), яким Інструкцію було доповнено оскаржуваним положенням, було офіційно опубліковано 7 листопада 2003 року у виданні «Офіційний вісник України»№ 43, сторінка 160, стаття 2281, код акту 26659/2003.
Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва 4 липня 2008 року (про що свідчить реєстраційний запис на першій сторінці позовної заяви).
До цього часу, як зазначено представником Позивача, Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»в судовому порядку про оскарження відповідного положення не зверталося.
В судовому засіданні представник Позивача пояснила, що станом на час укладення Ліцензійного договору № 0210311/26 від 17 квітня 2002 року оскаржуваного положення не існувало, а в подальшому Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»не зверталося до Відповідача із заявами про продовження строку ліцензійного договору.
Таким чином, представник Позивача зазначила, що, на її думку, Позивачем не пропущено річного строку звернення до адміністративного суду , оскільки про порушення своїх прав Підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна»дізналося лише з моменту звернення до Відповідача із заявою про внесення до реєстру відповідних змін та отримання відповіді Державного департаменту інтелектуальної власності від 18 квітня 2008 року № 16-12/2163.
Відповідно до статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.
Поважними за змістом даної статті визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Однак, у даному випадку, представником Позивача не зазначено про обставини, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, Суд звертає увагу на те, що Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Суд також звертає увагу на те, що Наказ Міністерства освіти і науки України від 14 жовтня 2003 року N 694 «Про внесення змін до Інструкції, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року N 576»(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2003 року за N 951/8272), яким Інструкцію було доповнено оскаржуваним положенням, було опубліковано в офіційному виданні України, тому з часу офіційного опублікування воно стало загальновідомим.
Кодекс адміністративного судочинства України, яким встановлено річний строк на звернення до адміністративного суду, набрав чинності 1 вересня 2005 року.
До 1 вересня 2005 року провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин регулювалася в порядку Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року.
Вивчивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду, оскільки адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва лише 4 липня 2008 року.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, а також враховуючи те, що Позивачем не надавались обґрунтовані докази на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді В А. Донець
П. О. Григорович