ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
11 год. 25 хв.
23.06.2009 р. № 2а-1434/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Григоровича П. О. та Смолія І. В., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
доДержавного комітету України у справах національностей та релігій
проскасування рішення та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 23 червня 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Громадянин Бангладешу ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державного комітету України у справах національностей та релігій (надалі -Відповідач) про визнання неправомірним та скасування рішення № 918-08 від 25 грудня 2008 року та зобов'язати прийняти рішення про надання статусу біженця.
Позивач вважає рішення про відмову в наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань - незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Представником Позивача в судовому засіданні зазначено, що ОСОБА_1 не може повернутись на Батьківщину, оскільки станом на теперішній час в Бангладеші відбуваються переслідування осіб, що були членами партії «Аваміліг». Заявник відмовляється повертатись додому, оскільки має побоювання за своє життя.
Представник Відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні. Представник Державного комітету України у справах національностей та релігій зазначив, що фактів інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами Позивача виявлено не було. Жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу заявник не навів. Заходи адміністративного впливу до заявника не застосовувались.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача, його представника та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Кодексом адміністративного судочинства України передбачено, що іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні тим самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
Громадянин Бангладешу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю бенгалець, за віросповіданням мусульманин.
В протоколі співбесіди від 8 вересня 2008 року заявник вказує, що приблизно в жовтні 2003 року залишив країну постійного проживання і 5 листопада 2003 року нелегально перетнув державний кордон України.
19 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в місті Києві із заявою про надання статусу біженця. В заяві, зокрема, вказав, що був членом опозиційної партії «Аваміліг», яка вела боротьбу з владою та їх незаконними діями. Зазначив, що боїться за своє життя в Бангладеші, оскільки там арештовують та переслідують членів партії «Аваміліг».
На співбесіді 8 вересня 2008 року заявник повідомив, що прибув в Україну 5 листопада 2003 року. Водночас, заявник зазначив, що в березні 2004 року на нього напали прямо на вулиці і жорстоко побили, на спині залишився шрам. В Бангладеші йому погрожував ОСОБА_2 і його люди, які на демонстрації вдарили його ножем у спину.
Відтак, суд звертає увагу на суперечливість тверджень Позивача, адже останній вказав, що з 2003 року перебував на території України, водночас вказав, що у 2004 році на нього напали в Бангладеші.
8 грудня 2008 року Управлінням міграційної служби у місті Києві було складено висновок про доцільність відмови в наданні статусу біженця громадянину Бангладешу ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
25 грудня 2008 року Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 918-08 про відмову в наданні статусу біженця громадянину Бангладешу ОСОБА_1.
Як вказано у висновку головного спеціаліста відділу у справах біженців щодо відмови у наданні статусу біженця громадянину Бангладешу ОСОБА_1, причиною виїзду з країни постійного проживання заявник назвав побоювання за власне життя та постійні переслідування, через політичну діяльність якою він займався в Бангладеші. Як повідомив заявник він начебто був секретарем партії «Аваміліг»яка була в позиції до партії «БНП»(Бангладеш Національна Партія). Заявник не міг конкретно сказати про політичну програму своєї партії, а також про діяльність яку він міг виконувати в партії «Аваміліг», заявник відповідав загальними фразами та не вказав жодної дати.
Відповідно до абзацу 5 статті 10 Закону України «Про біженців»№ 2557-III від 21 червня 2001 року (надалі -ЗУ «Про біженців») статус біженця не надається особі яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Під біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається»від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
В судовому засіданні Позивачем та його представником не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критерії про причини, з яких Позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це, та враховуючи інформацію надану самим Позивачем, не підтверджується наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.
Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність в Бангладеші, на думку Позивача, певних переслідувань громадян, не може бути ствердженням того, що такі переслідування мали місце відносно нього.
Посилання Позивача на те, що при його поверненні на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.
Як з'ясовано в судовому засіданні, Позивач після виїзду з країни постійного проживання більше 8 місяців проживав у Москві, де за його твердженнями йому допомагали земляки. Вказав, що перетнув державний кордон України у 2003 році і не міг нічого пояснити з приводу того, що вперше звернувся з клопотанням про надання статусу біженця вже у 2008 році. Судом також встановлено неправдивість свідчень стосовно переслідувань Позивача. А саме, ОСОБА_1 вказав що з 2003 року перебував на території України, водночас зазначав, що у 2004 році на нього напали в Бангладеші. Також існують суперечливі свідчення стосовно приналежності заявника до політичної партії та відповідно переслідувань її членів. Позивач нічого не зміг розказати про діяльність своєї партії, хоча стверджував, що був секретарем даної партії.
Суд також звертає увагу сторін на те, що до правоохоронних органів Позивач не звертався, жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надав. Він не надав жодних доказів про перебування організаціях (політичних, громадських, військових). До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з його расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним не був. Заходи адміністративного впливу до ОСОБА_1 не застосовувались і до кримінальної відповідальності в Бангладеші не притягувався.
Таким чином, Позивач не довів, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Суд враховує те, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Водночас, таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.
Оскільки Відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.
Таким чином, Позивач не надав суду належних доказів, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги Позивача, щодо скасування Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 918-08 від 25 грудня 2008 року та зобов'язання Відповідача прийняти рішення про надання Позивачу статусу біженця - Позивачем не доведено.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова, відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді П. О. Григорович
І. В. Смолій