ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
12 год. 10 хв.
03.07.2009 р. № 3/473
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві,
Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про зобов'язання вчинити дії
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 3 липня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі -Відповідач 1), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач 2) та з урахуванням уточнених позовних вимог просив про визнання протиправною відмови Головного Управління пенсійного фонду України в м. Києві в перерахунку щорічної разової допомоги до Дня Перемоги; визнання права Позивача на перерахунок щорічної разової допомоги до Дня Перемоги за 2000-2008 роки; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати різницю щорічної разової допомоги до Дня Перемоги за 2000-2008 роки у розмірі 14 508, 12 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що розміри виплачених Позивачу, як інваліду війни ІІІ групи, щорічної разової грошової допомоги за 2000-2008 роки не відповідають чинному законодавству України, чим порушують права Позивача, які гарантовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Конституцією України.
На думку Позивача, виплата йому, як інваліду війни ІІІ групи, щорічної разової грошової допомоги здійснювалась без врахування доходів та вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 та рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Позивач вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій відповідачів повинна бути відшкодована ними в повному обсязі.
Представник Відповідача 1 -Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві проти позовних вимог Позивача заперечила, вказавши на їх необґрунтованість та неправомірність. Представником Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві також було зазначено, що всі передбачені законодавством соціальні виплати здійснюються відповідними органами в межах видаткової частини Державного бюджету України, а тому правові підстави для перерахунку Позивачеві, як інваліду війни ІІІ групи, щорічної разової грошової допомоги, відсутні.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві наполягала на відмові в задоволенні позову з підстав пропуску Позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Представник Відповідача 2 в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечила, зазначивши, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган виконавчої влади, керується в своїй роботі чинними нормативно-правовими актами та діяв в межах правового поля, а тому законних підстав для виплати Позивачу суми різниці щорічної грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи за період 2000-2008 роки немає, оскільки виплата зазначеного виду допомоги проведена Позивачу у відповідності з чинним законодавством шляхом перерахування на особовий рахунок отримання пенсій.
Представником Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат було зазначено, що виплата щорічної грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи за 2004-2008 роки була проведена в квітні 2005-2008 років, а тому вважається виплаченою відповідно до чинного законодавства на момент виплати.
Також представник Відповідача 2 в судовому засіданні посилалася на пропуск Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів та наполягала на відмові в задоволенні позову з цієї підстави.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Позивач -ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни -інвалідів війни, що підтверджується посвідченням інваліда війни Серія НОМЕР_1 від 1 серпня 2000 року.
Відповідно до Довідки МСЕК Сер. НОМЕР_2 від 5 травня 1999 року ОСОБА_1 з 5 травня 1999 року є інвалідом третьої групи, захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.
В судовому засіданні Позивачем було зазначено, що у 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006, 2007 та 2008 роках щорічна разова грошова допомога до 5 травня йому виплачувалася у розмірах, значно нижчих, аніж ті, які передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, Позивач у 2000 році отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в сумі 40 грн., у 2001 році -40 грн., в 2002 році -100 грн., в 2003 році -100 грн., квітні 2004 року 130 грн., у квітні 2005 року -270 грн., у квітні 2006 року -270 грн., у квітні 2007 року -300 грн., у квітні 2008 року -350 грн.
Таким чином, Суд вважає, що Позивач був обізнаний із сумами виплат, які йому здійснювалися у зазначених роках.
Представник Відповідача в судовому засіданні наполягала на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Строк звернення до адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд звертає увагу на те, що Позивач був ознайомлений з розмірами грошової допомоги, які йому виплачувалися у 2000-2008 роках. Норми законів, які регулюють відносини нарахування та виплати щорічної допомоги учасникам бойових дій, офіційно оприлюднені у встановленому законом порядку і є загальновідомими.
Враховуючи вищевикладене, Судом не встановлено, а Позивачем не зазначено про існування обставин, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, оскільки адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 18 липня 2008 року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви), а тому позовні вимоги про перерахунок та виплату щорічної допомоги до 5 травня за період з 2000 року по 18 липня 2007 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідачів недоплаченої Позивачу, як інваліду війни ІІІ групи, щорічної разової грошової допомоги за період з 18 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В судовому засіданні встановлено та не заперечувалося сторонами, що за 2007 рік щорічну разову допомогу до 5 травня Позивачу було здійснено у квітні 2007 року.
Враховуючи те, що відповідна соціальна виплата (щорічна допомога до 5 травня) має одноразовий характер, та те, що за 2007 рік Позивачу вказану виплату було здійснено у квітні 2007 року, Суд звертає увагу на те, що вказану виплату було здійснено в межах визначених чинним на момент здійснення такої виплати законодавством.
Щодо решти позовних вимог, Суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції, яка була чинною до 1 січня 2008 року) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам III групи -сім мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції від 1 січня 2008 року) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28 грудня 2007 року було внесено зміни до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та викладено вказану частину в наступній редакції: «щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Статтею 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(в редакції Закону від 1 січня 2008 року, яка була чинною на момент здійснення виплати) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 4 частини 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань»установлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни III групи - 350 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 -22, 24 -34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (частина 2 резолютивної частини Рішення).
Згідно з частиною 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 22 травня 2008 року (з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008) втратила чинність норма щодо внесення змін до частини 5 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
До 22 травня 2008 року, і, відповідно, на момент нарахування та здійснення виплати Позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, підлягало застосуванню положення саме статті 73 Розділу І та пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якою було надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Так, відповідно до пункту 4 частини 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 р. № 183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році виплата разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" (далі -разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: інвалідам війни III групи - 350 гривень.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Необхідно зазначити, що Конституція України не містить положень про недійсність законів, інших правових актів чи окремих положень, у випадку визнання їх неконституційними, а наголошує, що вони втрачають силу. Дефініції «визнання акту органу влади недійсним»та «визнання акту таким, що втратив силу»не є тотожними.
Наслідком визнання акту органу влади недійсним у судовому порядку є його відміна з моменту видання та, відповідно, не спричиняє будь -яких юридичних наслідків. Права та обов'яки, що виникли із акту органу влади, який визнано недійним, вважаються такими, що не грунтуються на законодавстві з моменту їх виникнення.
Наслідком визнання акту таким, що втратив силу через встановлення його незаконності є припинення його дії. Саме до таких наслідків згідно Конституції України призводить визнання правового акту неконституційним. Тобто, закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп).
Резюмуючи вищевикладене, Суд також звертає увагу сторін на наступне. На момент виникнення спірних правовідносин, були чинними нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня (а саме -Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»).
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Оскільки чинним законодавством України, зокрема, Конституцією України, не передбачено розмежування нормативно-правових актів на загальні та спеціальні, відтак, виходячи з принципів теорії держави і права, застосуванню підлягає той закон (норма), який останній регулює суспільно-правові відносини.
Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосовуються положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином, оскільки на момент здійснення виплат Позивачу щорічної разової допомоги як інваліду війни ІІІ групи у квітні 2008 року були чинними статті 73 та Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», і вказані статті (станом на момент виплат) не було визнано неконституційними, Суд приходить до висновку, що суми виплат, здійснених Позивачу у 2008 році, відповідають розміру, визначеному чинним на час виникнення спірних відносин законодавством.
Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку про те, що нарахування та виплата Позивачу щорічної грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи у 2008 році здійснені у відповідності до чинного на час виплати законодавства з дотриманням принципів, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що задоволенню не підлягають.
Водночас, Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Вимоги про відшкодування шкоди, завданої особі актом, який визнано неконституційним, вирішуються в порядку цивільного чи господарського судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Є. Блажівська