ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
місто Київ
13 год. 10 хв.
03.07.2009 р. № 3/474
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
доУправління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації,
Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про зобов'язання вчинити дії
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 3 липня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі -Відповідач 1) та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі -Відповідач 2) про визнання протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат по перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення; визнання його права на перерахунок щорічної разової допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки; зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перерахувати різницю щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки у розмірі 9 169,00 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що розміри виплачених Позивачу, як ліквідатору аварії на ЧАЕС першої категорії, інваліду війни ІІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки не відповідають чинному законодавству України, чим порушують права Позивача, які гарантовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Конституцією України.
На думку Позивача, сплата йому, як ліквідатору аварії на ЧАЕС першої категорії, інваліду війни ІІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення здійснювалась без врахування доходів та вимог зазначених в рішенні Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 та Рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008. Позивач вважає, що сума недоплати, яка утворилась внаслідок неправомірних дій Відповідача повинна бути відшкодована ним в повному обсязі.
Представник Відповідача 1 проти позовних вимог заперечив, вказавши на їх необґрунтованість та неправомірність. Представником Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації було зазначено, що всі передбачені законодавством соціальні виплати здійснюються відповідними органами в межах видаткової частини Державного бюджету України, а тому правові підстави для перерахунку Позивачеві, як інваліду війни ІІІ групи захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення, відсутні.
Також представник Відповідача 1 в посилався на пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів щодо частини позовних вимог.
Представник Відповідача 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування чого зазначив, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган виконавчої влади, керується в своїй роботі чинними нормативно-правовими актами та діяв в межах правового поля, а тому відсутні законні підстави для виплати суми різниці щорічної допомоги на оздоровлення за період 2000-2008 роки, оскільки виплата зазначеного виду допомоги проведена Позивачу у відповідності з чинним законодавством шляхом перерахування на особовий рахунок отримання пенсій.
Представником Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат було зазначено, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2008 роки була проведена у вересні 2000 року, в січні 2002 року (за 2001 рік), в серпні 2002 року, в листопаді 2003 року, в травні 2004 року, в лютому 2005 року, в березні 2006 року, в червні 2007 року та березні 2008 року, а тому вважається виплаченою відповідно до чинного законодавства на момент виплати.
Також представник Відповідача 2 в судовому засіданні посилався на пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів стосовно частини позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення Позивача, представника Відповідача 1 та представника Відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
Позивач -ОСОБА_1 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 від 21 травня 1999 року, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (вкладка до посвідчення серія НОМЕР_2 від 21 травня 1999 року).
Згідно з Довідкою МСЕК Серія НОМЕР_3 від 5 травня 1999 року ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи захворювання, пов'язаного з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС.
На підставі зазначеного, Суд вважає, що Позивач дійсно є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2007 року № 790 одним з основних завдань управління є призначення та виплата соціальної допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, встановлених законодавством (підпункт 4 пункту 3 Типового положення).
Згідно з Типовим положенням про центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 25 квітня 2006 року № 147 головними завданнями центру є підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат (далі -соціальна допомога, інші грошові виплати); здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат; здійснення державного нагляду за правильністю призначення (перерахунку) та виплати пенсій і цільової грошової допомоги органами Пенсійного фонду в разі, якщо такі функції здійснювалися Центрами на момент набрання чинності цим Положенням (пункт 3 Типового положення) та виконує функції по здійсненню вхідного обліку та контролю документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств, організацій та установ; перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення виплатних документів та їх відправку на виплату відповідно до узгоджених графіків; проводить перевірку правильності призначення (перерахунку) та виплати пенсій і цільової грошової допомоги органами Пенсійного фонду у разі, якщо такі функції здійснювалися Центрами на момент набрання чинності цим Положенням; забезпечує своєчасний розгляд усних та письмових звернень громадян з віднесених до його компетенції питань, здійснює їх аналіз, уживає заходів щодо усунення причин, що їх породжують; готує та передає органам праці та соціального захисту населення документи з питань виплати соціальної допомоги, інших грошових виплат через державні підприємства зв'язку та установи банків тощо (пункт 4 Типового положення).
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями сторін, Позивач у вересні 2000 року отримав щорічну допомогу на оздоровлення в сумі 21,50 грн., у січні 2002 року (за 2001 рік) -21,50 грн., у серпні 2002 року -21,50 грн., в листопаді 2003 року -21,50 грн., в травні 2004 року -21,50 грн., в лютому 2005 року -21,50 грн., в березні 2006 року -90,00 грн., у червні 2007 року -90,00 грн. та у березні 2008 року -90,00 грн.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач був обізнаним із сумами виплат, які йому здійснювалися у зазначених роках.
Представники відповідачів наполягали на застосуванні судом наслідків пропущення Позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів стосовно частини позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду -це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але у задоволенні цього позову може бути відмовлено на тій підставі, що пропущено строк звернення.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд звертає увагу на те, що Позивач був ознайомлений з розмірами грошової допомоги, які йому виплачувалися у 2000-2008 роках. Норми законів, які регулюють відносини нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення, офіційно оприлюднені у встановленому законом порядку і є загальновідомими.
Річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права, свобод та інтересів вираховується з моменту отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі, який на думку Позивача, є неналежним, тобто з моменту, коли Позивач дізнався про порушення його прав.
Позивачем не зазначено про обставини, що можуть бути визнані судом поважними для пропущення строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, Суд звертає увагу на те, що Позивачем не надано обґрунтованих пояснень стосовно причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, а також не надано належних доказів на підтвердження поважності причини пропуску строку звернення до суду.
Вивчивши матеріали справи, Суд встановив, що Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із порушенням строку звернення до адміністративного суду стосовно частини позовних вимог, оскільки адміністративний позов подано до Окружного адміністративного суду міста Києва 18 липня 2008 року (про що свідчить відповідний реєстраційний напис на першій сторінці позовної заяви), а тому позовні вимоги про перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2000 року по 18 липня 2007 року не підлягають задоволенню з підстав пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідачів недоплаченої Позивачу, як постраждалому внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за період з 18 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік Позивач отримав у червні 2007 року.
Відповідна соціальна виплата (щорічна допомога на оздоровлення) має одноразовий характер; за 2007 рік Позивачу вказану виплату було здійснено у червні, тому Суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік задоволенню не підлягає, оскільки на момент її виплати Відповідач діяв в межах чинного законодавства, а Позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду, адже виплату здійснено у червні 2007 року, а Позивач звернувся до суду 18 липня 2008 року.
Суд також звертає увагу на те, що у відповідь на заяву Позивача до Управління правці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про перерахунок та виплату недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення, ним було отримано відповідь Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації від 27 лютого 2008 року № 599, в якій зазначено про відсутність підстав для призначення щорічної допомоги на оздоровлення, аніж та, яку було виплачено Позивачу, в інших розмірах.
26 травня 2008 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Начальника Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації про перерахунок щорічної допомоги на здоровлення за 2000-2008 роки та виплату недоплачених сум компенсацій.
У відповідь на заяву Позивача ним було отримано відповідь Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 5 червня 2008 року № 03/717-08, в якій Відповідач 2 посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанову Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як на підставу нарахування та виплат щорічної допомоги на оздоровлення у визначених розмірах.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції закону, яка була чинною до 28 грудня 2007 року) щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.
Пунктом 28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»від 28 грудня 2007 року № 107-VI було внесено зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та викладено вказану статтю в наступній редакції: «одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в редакції Закону України від 28 грудня 2007 року одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 73 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Таким чином, згідно з статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(в редакції закону від 28 грудня 2007 року) одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(яка була чинною станом на час виплати Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2008 році та є чинною станом на час розгляду справи) установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам III групи та дітям-інвалідам -90 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 -4, 6 -22, 24 -100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 -4, 6 -8, 10 -18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 -22, 24 -34, підпунктів 1 -6, 8 -12 пункту 35, пунктів 36 -100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (частина 2 резолютивної частини Рішення).
Згідно з частиною 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, Суд звертає увагу на те, що з 22 травня 2008 року (з моменту ухвалення Конституційним судом України рішення від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008) втратили чинність положення закону про бюджет щодо зміни редакції статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
В той же час, на момент нарахування та здійснення виплати Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у березні 2008 року, підлягало застосуванню положення саме статті 73 Розділу І та пункту 28 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якою було надано право Кабінету Міністрів України у 2008 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, положення статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати та положення Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам III групи та дітям-інвалідам -90 гривень.
Суд також звертає увагу сторін на наступне.
На період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в даній адміністративній справі, були чинними нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги на оздоровлення (а саме -Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»).
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Відтак, оскільки чинним законодавством України, зокрема, Конституцією України, не передбачено розмежування нормативно-правових актів на загальні та спеціальні, відтак, виходячи з принципів теорії держави і права, застосуванню підлягає той закон (норма), який останній регулює суспільно-правові відносини.
Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах застосовуються положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином, оскільки на момент здійснення виплат Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у березні 2008 року діяла стаття 73 Розділу І та пункт 28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», і вказані статті (станом на момент здійснення виплат) не було визнано неконституційними, Суд вважає, що суми виплат, здійснених Позивачу у 2008 році, відповідають розміру, визначеному чинним на час виникнення спірних відносин законодавством.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що Постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»станом на час здійснення виплат за 2008 рік (у березні 2008 року) та станом на час розгляду справи є чинною (та не була визнана неконституційною), а тому нарахування та виплата Позивачу разової допомоги на оздоровлення правомірно нараховувалася та виплачувалася в порядку та розмірі, передбаченому чинним на момент здійснення виплат законодавством.
Враховуючи вищенаведене, Суд дійшов висновку про те, що нарахування та виплата Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік (у березні 2008 року) здійснені у відповідності до чинного на час виплати законодавства та з дотриманням принципів, встановлених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з вищезазначеним, Суд дійшов висновку про те, що Відповідачами доведено правомірність здійснення нарахування та виплату Позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому дії Відповідачів є такими, що відповідають вимогам чинного на момент здійснення відповідних виплат законодавству України.
Згідно з статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: …(3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що задоволенню не підлягають.
Водночас, Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Вимоги про відшкодування шкоди, завданої особі актом, який визнано неконституційним, вирішуються в порядку цивільного чи господарського судочинства.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 17, 94, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Є. Блажівська