ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
02.07.2009 р. № 16/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кишинського М.І. при секретарі судового засідання Шейко Т.І. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу
за позовомДочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
На підставі ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.07.2009 р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: - від 06.05.2008 р. № 0000984120/0 на суму 67 735 822,47 грн.; - від 25.07.2008 р. № 0001394120/1 на суму 67 393 158,47 грн.: від 07.10.2008 р. № 0001394120/2 на суму 67393158,47 грн.
В ході судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення : - від 06.05.2008 р. № 0000984120/0 на суму 67 735 822,47 грн.; - від 25.07.2008 р. № 0001394120/1 на суму 67 393 158,47 грн.: від 07.10.2008 р. № 0001394120/2 на суму 67393158,47 грн. та від 23.12.2008 р. № 0001394120/3 на суму 67 393 158,47 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач невірно дійшов висновку щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2007 року на 10 380 000,00 грн. за результатами господарської діяльності з ТОВ «Торг Маркет Груп». Згідно укладених з ТОВ «Торг Маркет Груп»договорів, всі податкові накладні були відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а суми ПДВ включені до складу податкового кредиту ДК «Укргазвидобування». Визнання ж у судовому порядку установчих документів ТОВ «Торг Маркет Груп»недійсними, не тягне за собою автоматичного анулювання реєстрації особи, як платника податку на додану вартість, а тому вважає, що позивачем не були порушені норми пп. 7.4.1 п.7.4, пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Крім того, зазначає, що відповідач невірно дійшов висновку і щодо порушення позивачем п.4.9 ст.4, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження податкового зобов'язання з ПДВ за перевіряємий період -ГПУ «Шебелинкагазвидобування»на суму 15 825 793,30 грн. та ГПУ «Львівгазвидобування»на суму 10 085 785,76 грн., а тому визначення податкового зобов'язання з ПДВ та нарахування штрафних санкцій вважає протиправним. Позивач стверджує, що спірні податкові повідомлення -рішення підлягають скасуванню з наступних підстав. Класифікація основних засобів, встановлена Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. за № 92, для цілей бухгалтерського обліку, а при вирішенні питань оподаткування необхідно керуватися правилами податкового обліку. Зокрема, відповідно до п. 1.17 Закону України «Про податок на додану вартість»для цілей оподаткування податком на додану вартість основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміють у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Позивач зазначає, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»( п.п. 8.2.1 п.8.2 ст. 8) під терміном «основні фонди»розуміє матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Таким чином, позивач стверджує, що для цілей податкового обліку основними фондами є і підлягають амортизації матеріальні цінності, вартість яких перевищує 1000 гривень, та які введені в експлуатацію. Основні фонди підлягають розподілу за групами згідно з п.п. 8.2.2 Закону. До таких груп не включені незавершені капітальні інвестиції. Таким чином, як вказує позивач, ДК «Укргазвидобування»не здійснювало ліквідацію основних фондів (за самостійним рішенням платника податку), а отже відсутній і об'єкт оподаткування податком на додану вартість, передбачений п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Відповідач заперечував проти позовних вимог та зазначав, що висновки акту перевірки є правомірними, а прийняті податкові повідомлення -рішення такими, що відповідають вимогам діючого податкового законодавства.
Щодо господарських операцій з ТОВ «Торг Маркет Груп», відповідач вказав на те, що згідно з підпунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, а постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2007 р. установчі документи ТОВ «Торг Маркет Груп»визнано недійсними, зокрема свідоцтво № 37063544 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Торг Маркет Груп», видане 29.07.2003 р., з моменту його внесення до реєстру платників податку на додану вартість. Таким чином, позивачем завищено податковий кредит з ПДВ на суму 10 380 000,00 грн.
Крім того, відповідач зазначав, що під час перевірки позивача було виявлено заниження ним податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 25911 579,06 грн. при ліквідації свердловин ГПУ «Шебелинкагазвидобування»та ліквідації об'єктів незавершеного будівництва ГПУ «Львівгазвидобування»на підставі наказів НАК «Нафтогаз України». Відповідач стверджував, що порядок оподаткування податком на додану вартість основних фондів при їх ліквідації, зокрема визначення бази оподаткування, встановлено пунктом 4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки. Згідно п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість»під терміном «невиробничі фонди»слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. Саме наказами НАК «Нафтогаз України»прийнято рішення про неможливість та недоцільність використання вказаних пошуково-розвідувальних свердловин в господарській діяльності позивача. Тобто, відповідач робить висновок, що в порушення п. 4.9 ст. 4, абз. 5 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач не нарахував податкові зобов'язання з ПДВ при ліквідації свердловин ГПУ «Шебелинкагазвидобування»та об'єктів незавершеного будівництва ГПУ «Львівгазвидобування», а тому спірні податкові повідомлення -рішення відповідають вимогам чинного законодавства.
На підставі викладеного відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні його адміністративного позову.
За результатами розгляду матеріалів справи, пояснень сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва -встановив:
На підставі направлень від 20.02.2008 р. № 53 та від 19.03.2008 р. № 83, виданих Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків була проведена планова документальна виїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»за період з 01.07.2006 р. по 31.12.2007 р., про що складено акт № 255/41-20/30019775 від 16.04.2008 р.
Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.1, 7.4.2 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2007 року на суму 10 380 000,00 грн.
Крім того, встановлено порушення п.4.9 ст. 4, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- заниження податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 25911579,06 грн.
На підставі акту перевірки № 255/41-20/30019775 від 16.04.2008 р. Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків (СДПІ у м. Києві) винесла податкове повідомлення -рішення від 06.05.08 № 0000984120/0, яким визначила ДК «Укргазвидобування»податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 67 735 822,47 грн. ( 36 462 911,01 грн. -основний платіж та 31 272 911,44 грн.- штрафні санкції).
ДК «Укргазвидобування»оскаржила дане податкове повідомлення -рішення у адміністративному порядку.
Рішенням СДПІ у м. Києві № 8125/10/25-020 від 17.07.2008 р. про результати розгляду первинної скарги скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.05.08 р. №0000984120/0 в частині 171332,00 грн. основного платежу та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції.
На підставі даного рішення відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення від 25.07.08 р. № 0001394120/1 на загальну суму 67 393 158,47 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач оскаржив його до ДПА у м. Києві.
Рішенням ДПА у м. Києві від 26.09.2008 № 4803/10/25-114, скарга позивача залишена без задоволення.
На підставі такого рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 07.10.08 р. № 0001394120/2 на суму 67 393 158,47 грн.
23.12.2008 р. відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення № 0001394120/3 на суму 67 393 158,47 грн.
З висновками акта перевірки та доводами відповідача суд не погоджується виходячи з наступного.
Як вбачається з акту перевірки № 255/41-20/30019775 від 16.04.2008 р. господарські операції позивач здійснював з ТОВ «Торг Маркет Груп»на підставі договорів, укладених 22.02.2007 р. Установчі документи ж ТОВ «Торг Маркет Груп»визнані недійсними постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.10.2007р.
Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.
Відповідно до п.п. 9.8 ст. 9 Закону -реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
З вищенаведеного вбачається, що на час здійснення господарських операцій, контрагент позивача був належним чином зареєстрований як платник податку і на виконання цих операцій ним надані були необхідні первинні бухгалтерські та податкові документи, що не заперечується і відповідачем.
Так, в акті зазначено, що «всі вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а суми ПДВ включені до складу податкового кредиту ДК «Укргазвидобування»».
Крім того, визнання установчих документів недійсними не означає автоматичного скасування реєстрації платника податку на додану вартість, а вимагає від податкового органу вчинення низки дій, що визначені наказом ДПА України від 01.03.2000 р. № 79 Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, відповідно до якого анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість може бути здійснене на підставі судового рішення про анулювання податкової реєстрації (п. 25.2.1). Відповідно до п. 25.2.2 зазначеного Положення рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою №6-ПДВ. При цьому, дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість вважається днем прийняття такого рішення. При цьому, відповідачем не було надано суду доказів складання податковим органом акту про анулювання реєстрації платника ПДВ -ТОВ «Торг Маркет Груп».
Крім того, рішення про виключення з Реєстру платників ПДВ і саме виключення з Реєстру, як юридичний факт, не можуть мати зворотну силу, тобто поширюватись на відносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття рішень.
Одночасно, суд звертає увагу на ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Саме такими відомостями керувався позивач, укладаючи господарські договори зі своїми контрагентами.
Крім того, суд звертає увагу на й на те, що чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах.
На момент укладання договору та його виконання у контрагента позивача були всі необхідні та належно оформлені документи, які давали підстави та можливість для здійснення господарських операцій.
Таким чином, суд не вбачає в діях позивача порушень п.п. 7.4.1, 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість»визначає об'єкти оподаткування вказаним податком, серед яких є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (п.п. 3.1.1 п. 3.1).
Статтею 4 вказаного Закону визначається база оподаткування податком на додану вартість, п. 4.9 якої встановлює, що якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 -за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.
Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.
З матеріалів перевірки вбачається, що позивачем прийняте рішення про непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин наступних свердловин:
- розвідувальної свердловини № 33 Кобзівського родовища, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 546 від 16.10.2006 р. у зв'язку з тим, що свердловина, балансовою вартістю 8614446,90 грн., виконала своє призначення, але виявилась пробуреною у несприятливих геологічних умовах і в місці її розташування не відкрито промислових покладів нафти і газу;
- пошукової свердловини № 100 Світлівської площі, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 547 від 16.10.2006 р., балансовою вартістю 24 377 965,62 грн., з таких же підстав;
- розвідувальної свердловини № 23 Кобзівського родовища, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 612 від 29.10.2006 р., балансовою вартістю 11 153 869,79 грн., з тих же підстав;
- розвідувальної свердловини № 125 Кобзівського родовища, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 125 від 29.03.2007р. балансовою вартістю 9 922 434,55 грн., з тих же підстав;
- пошукової свердловини № 10 Петрівської площі, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 130 від 29.03.2007 р. балансовою вартістю 13 077 653,56 грн.;
- пошукової свердловини № 1 Луганської площі, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 236 від 14.06.2007 р. балансовою вартістю 9 236 082,94 грн.;
- частини ствола експлуатаційної свердловини № 23 Вишнівського газоконденсатного родовища, згідно наказу НАК «Нафтогаз України»№ 269 від 27.06.2007 р. балансовою вартістю 2 746 512,90 грн..
По ГПУ «Львівгазвидобування»прийнято рішення на підставі наказів НАК «Нафтогаз України»:
- від 06.11.2006 р. № 582 «Про ліквідацію параметричної свердловини № 1 Ліщинської площі», балансовою вартістю 14648273,64 грн.;
- від 29.03.2007 р. № 126 «Про ліквідацію пошукової свердловини № 1 Чертіжської площі», балансовою вартістю 2687329,53 грн.;
- від 29.03.2007 р. № 128 «Про ліквідацію пошукової свердловини № 10 Лудинської площі», балансовою вартістю 7200346,30 грн.;
- від 29.03.2007 р. № 131 «Про ліквідацію розвідувальної свердловини № 17 Орховицької площі»балансовою вартістю 4501578,38 грн.;
- від 29.03.2007 р. № 129 «Про ліквідацію пошукової свердловини № 15 Лудинської площі»балансовою вартістю 14250542,63 грн.;
- від 29.03.2007 р. № 132 «Про ліквідацію пошукової свердловини № 1 Мочарівської площі»балансовою вартістю 4719283,65 грн.;
- від 29.03.2007 р. № 133 «Про ліквідацію розвідувальної свердловини № 2 Турабівської площі»балансовою вартістю 2259808,99 грн.
Прийняття власником свердловини рішення про її непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин у зв'язку з тим, що свердловини виконали своє призначення але виявились пробуреними у несприятливих геологічних умовах і в місцях їх розташування не відкрито покладів нафти і газу або припинені бурінням внаслідок недоцільності поглиблення через геологічні причини, передбачена спеціальним нормативним документом -Положенням про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво, затвердженим постановою Державного комітету СРСР по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості та гірничому нагляду (Держгіртехнагляду СРСР) від 27.12.1989 р. №19.
Зокрема, відповідно до норм пункту 1.1 вказаного Положення, всі свердловини, будівництво яких закінчено або ведеться з метою пошуку, розвідки або розробки родовищ нафти та газу, йодобромних, мінеральних, геотермальних вод, підземних сховищ газу, конденсату та нафтопродуктів поділяються при ліквідації та списання витрат на їх будівництво на шість категорій.
Пунктом 1.2 Положення про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво встановлені підстави, за наявності яких свердловини відносяться до 1 категорії (опорні, параметричні пошукові та розвідувальні свердловини, закладені з метою вивчення геологічної будови, пошуку та розвідки родовищ рідких та газоподібних корисних копалин, родовищ теплоенергетичних підземних вод та структур для підземних сховищ):
а) свердловина виконала своє призначення, але виявилася після закінчення будівництва у несприятливих геологічних умовах «сухою»або водянистою на нафтових та газових родовищах (тобто відсутні поклади нафти та газу);
б) свердловина не відкрила проектного горизонту, не доведена до проектної глибини, і не припинена бурінням внаслідок недоцільності поглиблення через геологічні причини.
Таким чином, рішення позивача про непридатність до подальшої експлуатації та використання для промислового видобутку корисних копалин вищенаведених свердловин відповідає вимогам вищевказаного Положення.
Спір між позивачем та відповідачем виник, зокрема, на підставі того, що відповідач стверджує, що вказані свердловини відносяться до основних фондів позивача, а тому операції з їх ліквідації у відповідності до п. 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» розцінюються ними як поставка таких основних фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, та які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
З такими висновками відповідача суд не погоджується враховуючи наступне.
У відповідності до ст. 145 Господарського кодексу України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображаються у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.
Згідно із статтею 139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визначається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»активами визнаються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
Всі активи підприємства в бухгалтерському обліку поділяють на оборотні та необоротні. До необоротних належать грошові кошти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання впродовж операційного циклу чи дванадцяти місяців з дати балансу (Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»). Усі інші активи вважаються необоротними. Отже, необоротними є активи, що тривалий час утримуються підприємством з певною метою.
Податковий облік також оперує двома, але іншими ніж бухгалтерський облік, поняттями -основні фонди і запаси.
Згідно з п.1.17 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Основні фонди, у відповідності до п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону підлягають розподілу за такими групами:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;
група 2 -автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
група 3 -будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;
група 4 -електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).
Крім того, визначення основних фондів наведено у Державному класифікаторі України «Класифікація основних фондів», затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507. За цим класифікатором основні фонди -це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Одиницею обліку основних фондів є інвентарний об'єкт включаючи усі пристрої і приладдя або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій, або ж відокремлений комплекс, що складається з конструктивно з'єднаних предметів, які є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час виконання певної роботи. Отже, вище викладена норма державного класифікатора, якою визначено поняття основних фондів, ґрунтується на нормах п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Як вбачається із наведених визначень, у податковому обліку законодавцем поставлено знак рівності між поняттям «основні фонди» і «матеріальна цінність», а отже можна поставити знак рівності і між їхніми визначеннями з невеликим застереженням: щодо тих матеріальних цінностей, які підлягають амортизації (тому що поняття «матеріальні цінності»більш широке, ніж поняття «основні фонди»і воно містить у собі й основні фонди, й оборотні активи).
Згідно з п. 4 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509, основні засоби -матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Об'єкт основних засобів -це: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс -певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.
Виходячи із вказаних визначень, маємо наступні характеристики об'єкту основних фондів: матеріальна форма (закінчений пристрій, конструктивно відокремлений предмет, відокремлений комплекс), вартісне визначення (більше 1000 грн.), термін використання -понад 365 днів, метою утримання та призначення якого є використання у господарській діяльності.
Слід зазначити, що в бухгалтерському обліку поняття «основні засоби»не є тотожним поняттю «необоротні активи», яке за своєю сутністю є більш широким. У відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкції про застосування цього плану, затверджених наказом Міністерства фінансів України 30 листопада 1999 року № 291 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 892/4285, клас «Необоротні активи»включає рахунки, призначені для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій, капітальних інвестицій, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів. Таким чином, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції, капітальні інвестиції та інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи є окремими видами необоротних активів.
Вказане підтверджується також Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», який розрізняє статті «нематеріальні активи», «незавершене будівництво»та «основні засоби», та відносить їх до загального розділу «Необоротні активи».
Як зазначено відповідачем, позивачем в бухгалтерському обліку операції відображені на балансовому рахунку 15-1-2-1.
Згідно з п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»інвестиція -господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції. Під капітальною інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно з цим Законом ( п.п. 1.28.1 п. 1.28 ст. 1).
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи -це капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.
Для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів, у відповідності до Інструкції про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції». За дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції»відображається збільшення зазначених витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів, за кредитом -їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо). На субрахунку 151 «Капітальне будівництво»відображаються витрати на будівництво, що здійснюється як господарським, так і підрядним способом для власних потреб підприємства. На цьому субрахунку також ведеться облік устаткування, що підлягає монтажу в процесі будівництва, та авансові платежі для фінансування вказаного будівництва.
Враховуючи викладені норми законодавства, позивачем правильно обліковуються витрати на створення свердловин, уведення яких в експлуатацію не відбулося.
З урахуванням викладеного, твердження відповідача про те, що «незавершені капітальні інвестиції»входять до складу основних засобів (фондів) є таким, що не відповідає діючому законодавству, оскільки в п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в переліку основних фондів вони не зазначені. Посилання відповідача в цій частині на класифікацію основних засобів, встановлену Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», є безпідставним, оскільки це положення визначає лише принципи та методи ведення бухгалтерського обліку в частині відображення відповідної інформації, а стаття 1 вказаного Положення відокремлює поняття «основні засоби», «інші необоротні матеріальні активи»та «незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи», лише для зручності об'єднавши їх під загальною назвою -основні засоби. Крім того, за своїм визначенням «Капітальні інвестиції»не можуть відноситися до основних засобів, оскільки за своєю сутністю інвестиція -це господарська операція з придбання, будівництва, виготовлення, реконструкції, модернізації об'єктів необоротних матеріальних активів, тобто це певна сума витрат на вказані цілі, вона не має матеріальної форми, терміну використання, а її вартісне визначення не є постійним та може змінюватися до моменту остаточного створення відповідного об'єкту необоротного матеріального активу, та є основою для визначення його первісної вартості. Капітальні інвестиції є необоротним активом, вони здійснюються в процесі господарської діяльності, однак використовуватися в такій діяльності (тобто віддавати свої корисні властивості) можуть лише створені в процесі таких інвестицій основні засоби (інші необоротні матеріальні активи) після їх оприбуткування та введення в експлуатацію.
В свою чергу, пошукові та розвідувальні свердловини, які не переведені до категорії свердловин з промислового видобутку корисних копалин) тобто свердловин, які введені в експлуатацію) та щодо яких прийнято рішення про їх ліквідацію, не використовуються у господарській діяльності платника та, відповідно, не відносяться до основних фондів.
Наведене підтверджується також статтею 3 Положення про порядок ліквідації нафтових, газових та інших свердловин і списання витрат на їх будівництво, що є обов'язковим для всіх підприємств, які здійснюють буріння та експлуатацію свердловин, у відповідності до п. 3.1 та 3.2 якого при ліквідації свердловин, віднесених до 1 категорії, витрати на їх спорудження повинні рахуватися в балансі організації -замовника по статті «Незавершені роботи і придбання основних фондів»; списання витрат на спорудження вказаних свердловин здійснюється за рахунок фінансування капітальних інвестицій, як витрати, які не збільшують вартість основних засобів.
Таким чином, у випадку ліквідації пошукових та розвідувальних свердловин відсутні підстави для нарахування зобов'язань з ПДВ, оскільки пошукові та розвідувальні свердловини не відносяться до основних фондів, на них не нараховується амортизація, а витрати на спорудження свердловин, що ліквідуються, включаються до складу валових витрат.
Відповідно до п. 9.6 статті 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли діяльність пов'язана з розвідкою (дорозвідкою) запасів родовищ корисних копалин не привела до їх відкриття або платником податку було прийнято рішення щодо недоцільності проведення подальшої розвідки чи розробки таких запасів (родовищ) у зв'язку з їх економічною недоцільністю, дозволяється віднесення витрат з такої розвідки (дорозвідки) чи розробки до складу валових витрат виробництва (обігу) поточного податкового періоду такого платника податку. При цьому балансова вартість такої групи витрат, пов'язана з видобутком корисних копалин, прирівнюється до нуля.
Тобто, прийняття рішення про недоцільність подальших пошуково-розвідувальних робіт на свердловинах призводить до списання вартості таких робіт на витрати поточного періоду в бухгалтерському обліку та не тягне наслідків в податковому обліку.
Крім того, суд зазначає, що висновок відповідача про порушення позивачем п. 4.9 ст. 4, абз. 5 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є неправомірним також з тих підстав, що ґрунтується на нормах законодавства, які допускають неоднозначне тлумачення, а саме положення пп. 8.2.1, 8.2.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які не містять серед переліку основних фондів незавершені капітальні інвестиції в будівництво, та п. 5 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», який класифікує такі інвестиції у складі основних засобів.
Згідно з п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймаються на користь платника податків.
У відповідності до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - це сума, на які платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Податковий кредит звітного періоду, відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», складається із сум податків, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи) з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі ст. 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується, що позивачем не нараховувався (не сплачувався) податок на додану вартість по операціям з ліквідації свердловин у перевіряємий період, а також суми такого податку за вказаними операціями до складу податкового кредиту не включалися, висновок відповідача про порушення позивачем п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим.
Пунктом 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею за порушення податкового законодавства.
Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавствоа з боку позивача щодо оподаткування операцій з ліквідації пошукових та розвідувальних свердловин, то відповідно, відсутні і підстави для застосування до позивача відповідних штрафних санкцій, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є обґрунтований та такий, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві: від 06.05.08 р. № 0000984120/0, від 25.07.08 № 0001394120/1, від 07.10.08 р. № 0001394120/2 та від 23.12.08 р. № 0001394120/3 на суму 67 393 158,47 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кишинський М.І.
Дата складання та підписання постанови в повному обсязі -06.07.2009р.