16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 __________ тел.: 0 (4653) 21-202
Справа №730/969/20
Провадження № 2/730/30/2021
"08" квітня 2021 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого судді Ріхтера В.В.,
з участю секретаря судового засідання Циліцької Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Борзнянської міської ради Чернігівської області про встановлення юридичного факту та визнання права на земельний пай в порядку спадкування за законом,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить встановити факт, що по списку громадян-членів КСП «Перше Травня», що є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Перше травня» с. Прачі, є ОСОБА_2 , оскільки у вказаному списку громадян-членів КСП «Перше травня» та книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) ім'я діда позивача помилково записано « ОСОБА_3 », та визнати за позивачем право на земельну частку (пай) розміром 3,0 умовних кадастрових гектарів на території Прачівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, посвідчену сертифікатом серії РН № 950920, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , й спадщину після якого успадкував шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном його син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач в судове засідання не з'явився, надіславши на адресу суду заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує, позов просить задовольнити.
Відповідач відзиву на позов не надав, в підготовче судове засідання представника не направив, подавши заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, проти позовних вимог не заперечує.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Що стосується встановлення юридичного факту.
Згідно копії свідоцтва про народження позивача, його батьками є ОСОБА_4 (російською мовою) та ОСОБА_5 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження батька позивача ОСОБА_4 , його по батькові записано « ОСОБА_6 » (російською мовою), його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
У копії свідоцтві про народження діда позивача його ім'я вказано « ОСОБА_6 » (російською мовою), дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 , с. Прачі Борзнянського району Чернігівської області.
Згідно копії свідоцтва про смерть діда позивача його ім'я вказано « ОСОБА_8 », дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Як убачається з копії свідоцтва про смерть батька позивача, його по батькові вказано « ОСОБА_9 ».
Згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) під № 738 власником сертифікату серії РН № 950920 значиться ОСОБА_2 .
Відповідно до списку громадян-членів КСП «Перше травня» с. Прачі Борзнянського району Чернігівської області під № 311 вказано « ОСОБА_2 ».
Як вбачається з довідки відділу ГУДЧО від 01.10.2020 р., ОСОБА_2 був включений в список громадян-членів КСП «Перше травня».
Згідно архівної довідки Борзнянського міського трудового архіву № 07-05/16 від 18.01.2021р., ОСОБА_2 працював протягом 1945-1977 років в колгоспі с. Прачі, правонаступником якого є СТОВ «Прачівське».
Відповідно до довідки Прачівського старостинського округу Борзнянської міської ради Чернігівської області № 58 від 18.12.2020р., під час паювання земель колективної власності колишнього КСП «Перше травня» с. Прачі та виготовлення Державних актів на право власності на земельні частки (паї) на території Прачівської сільської ради проживав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ОСОБА_2 та ОСОБА_2 - одна і та ж особа).
Відтак, аналізуючи зібрані в справі докази в їх сукупності, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту, що згідно списку громадян-членів КСП «Перше травня», що є додатком до Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Перше травня» с. Прачі, під № 311 є ОСОБА_2 , є обґрунтованими.
Що стосується визнання права на земельний пай в порядку спадкування за законом.
Відповідно до ст.524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом; спадкоємство за законом згідно встановленої черговості має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Як убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був зареєстрований і проживав в АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою ніхто не був зареєстрований та не проживав. За життя ОСОБА_2 склав заповіт, в якому все своє майно заповів своєму сину ОСОБА_4 , який прийняв спадщину шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном (ст.ст.529, 548, 549 ЦК УРСР), але юридично не оформив свої спадкові права.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіту за життя не складав. ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном (ст.ст.529, 548, 549 ЦК УРСР).
Вказані факти визнаються судом встановленими та ніким не оспорюються.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач просить визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 3,0 умовних кадастрових гектарів на території Прачівської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області, посвідчену сертифікатом серії РН № 950920, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , й спадщину після якого успадкував шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном його син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Підставою для звернення до суду, як зазначено у позовній заяві, стало те, що позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину (пай), оскільки спадкодавцем втрачено правовстановлюючий документ на земельну частку (пай).
Так, обґрунтовуючи в цій частині позовну заяву, позивач зазначає, що з метою оформлення права на земельний пай, він звернувся до нотаріуса, однак нотаріус йому відмовив у видачі свідоцтва, оскільки не було надано оригіналів правовстановлюючих документів на майно, а тому позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на земельну частку (пай).
Надаючи оцінку вказаним доводам позовної заяви суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові ВП ВС від 02.02.2021 № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково
Згідно ч.5 ст. 177 ЦК України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.
У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Фактично, як убачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , останній з метою оформлення права на спадщину на земельний пай звернувся до нотаріуса для видачі йому відповідного свідоцтва, однак йому було відмовлено із мотивів того, що ним не було надано документ, що підтверджує право на це спадкове майно, а саме Сертифікат на право на земельну частку (пай), а тому він вирішив звернутися до суду.
Однак, як убачається з долучених до позовної заяви документів, такої відмови нотаріуса матеріали справи не містять, що позбавляє суд можливості перевірити, чи взагалі дійсно були порушені/порушуються права заявника. Жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження вказаних обставин, позивач суду не надав.
Як зазначає Верховний суд, зверненню до суду має передувати вирішення питання про видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, тобто перед зверненням до суду має бути вирішено питання про видачу нотаріусом або органом чи службовою особою, уповноваженою вчиняти нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відсутність відомостей, що позивач в установленому законом порядку подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину та що нотаріус відмовив йому у видачі указаного свідоцтва, є підставою для відмови у позові (постанова від 16 січня 2019 року, справа №2-390/2006)
В даному випадку, позивачем не доведено, які, чим саме та ким порушені його права. Не підтверджено позивачем й того, що дійсно існують певні перешкоди для реалізації ним особистих немайнових чи майнових прав.
Фактично позивач намагається перекласти функції, встановлені законом для нотаріата, на суд, що є неприпустимим, оскільки алгоритми та механізми набуття спадщини чітко встановлені Законом, а судове рішення не може підміняти законодавство, яке чітко регламентує певні правовідносини. Судовому захисту підлягають лише порушені права, яких у даному випадку, судом не встановлено.
При цьому, визнання відповідачем позову суд не приймає, оскільки таке визнання в даному випадку суперечить закону.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 25, 392 ЦК України, ст.ст. 2-4, 12, 19, 23, 76-89, 141, 174-175, 177, 263-265, 268, 273, 293-294, 315, 319 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживаючого в АДРЕСА_2 , - задовольнити частково.
Встановити факт, що у списку громадян - членів колективного господарства «Перше травня» с. Прачі, який є додатком до Державного акту № 000001 під № 311 є ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через Борзнянський районний суд) шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення виготовлено 14.04.2021 року.
Суддя Ріхтер В.В.