ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
09.01.2009 р. № 12/476
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва, Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі міста Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії щодо перерахунку пенсії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії щодо перерахунку пенсії, в якому, враховуючи змінені позовні вимоги, просить визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва у нарахуванні та виплаті йому пенсії на умовах, передбачених ст.37 Закону України «Про державну службу»як судді та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва виплачувати йому пенсію, передбачену ст.37 Закону України «Про державну службу»з моменту задоволення позову, а також зобов'язати Управління ПФУ в Солом'янському районі міста Києва перерахувати та виплатити йому заборгованість з 01.04.2005 року по 01.08.2008 року пенсії у розмірі і порядку, визначеному ст.37, ст.37-1 Закону України «Про державну службу»зі стягненням пені згідно із ч.2 ст.107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на підставі ст. 37 Закону України «Про державну службу»при досягненні ним 55 років, незалежно від продовження здійснення правосуддя на посаді професійного судді він набув прав на пенсію, як державний службовець. При цьому позивач зазначає, що відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу»та ст.ст.40-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та у зв'язку зі зміною середньої заробітної плати відповідач зобов'язаний був здійснити йому перерахунок раніше призначеної пенсії за його заявою від 28. 11.2008 року.
Представник відповідача -Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва проти позову заперечив, аргументуючи тим, що судді пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу»може призначатися у разі виходу у відставку або після досягнення ним 65-річного віку, однак ОСОБА_1 працює у Вищому господарському суді України на посаді судді, у відставці за віком не знаходиться.
Представник відповідача -Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі місті Києва позов визнав частково і вважає, що рішення даного Управління про призначення ОСОБА_1 пенсії як державному службовцю є правомірним, дії Управління по виплаті йому такої пенсії до 01.04.2005 року також вважає правомірними, а припинення виплати позивачу відповідної пенсії з 01.04.2005 року відповідає положенням п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши докази по справі, встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 07.02.1992 року по даний час працює суддею (арбітром) Вищого господарського (арбітражного) суду України.
07.10.2003 року позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС з 02.05.1986 року по 05.05.1986 року згідно із ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м.Києва (раніше у Ватутінському) про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки позивач обіймає посаду судді.
Управлінням Пенсійного фонду України в Деснянському районні в м.Києва було прийнято рішення про призначення позивачу пенсії як державному службовцю з 08.10.2003 року. А саме розпорядженням від 18.12.2003 року №190062, копія якого є у матеріалах справи.
На підставі розпорядження від 18.12.2003 року №190062 Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районні в м.Києва позивач отримував пенсію як державний службовець з даного часу до 01.04.2005 року.
Як з'ясовано, в силу п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.04.2005 року виплата пенсії позивачу за рішенням відповідного територіального органу Пенсійного фонду припинена у зв'язку із неотриманням ним призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
13.08.2007 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва, оскільки змінив місце проживання, із заявою про поновлення виплати йому пенсії, яку він не отримував з 01.04.2005 року.
Листом від 07.12.2007 року № 5045/06 начальник Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва, посилаючись на відповідь Пенсійного фонду України, повідомила позивача про відсутність правових підстав для призначення йому пенсії як державному службовцю, оскільки таке право у особи, що обіймає посаду судді виникає тільки при виході судді у відставку відповідно до ч.4 ст.43 Закону України "Про статус суддів".
28.11.2008 року позивач звернувся до даного Управління із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст.ст.40-43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»у зв'язку із зміною середньої заробітної плати.
Листом від 04.12.2008 року №3410/06 начальник Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва відмовив позивачу у перерахунку пенсії, посилаючись на те, що для перерахунку пенсії відсутні правові підстави, передбачені Законом України «Про державну службу», та зазначив, що пенсія судді відповідно до зазначеного Закону може призначатися у разі виходу у відставку або після досягнення ним 65- річного віку.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Згідно із ч.2 ст.49 вищезазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
В силу ч.1 ст.46 даного Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Як зазначалося вище, на підставі розпорядження від 18.12.2003 року №190062 Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районні в м.Києва позивач отримував пенсію як державний службовець до 01.04.2005 року.
Після низки звернень позивача до Управлінням ПФУ в Солом'янському районі м.Києва про відновлення виплати пенсії як державному службовцю, даний орган відмовив йому у цьому.
Як вбачається із матеріалів справи, підставою для відмови відповідачем-1 позивачу у відновленні виплати пенсії стало те, що при перевірці було встановлено, що ОСОБА_1 неправомірно призначена пенсія за віком відповідно Закону України «По державну службу».
Про це, зокрема, зазначив у своїх запереченнях на позов представник Управління ПФУ в Солом'янському районі м.Києва.
Розпорядження від 18.12.2003 року №190062 Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районні в м.Києва про призначення ОСОБА_1 пенсії не оскаржувалось і не скасовувалось у порядку, передбаченому законом.
З огляду на законодавство України, при наявності рішення територіального органу Пенсійного фонду про призначення особі пенсії, інший орган Пенсійного фонду такого ж рівня не вправі вирішувати правомірність цього рішення.
Проте Управління ПФУ в Солом'янському районі м.Києва, не маючи на те повноважень визначило, що рішення Управління ПФУ в Деснянському районі м.Києва про призначення ОСОБА_1 пенсії згідно із Законом України «Про державну службу»є неправомірним.
Натомість представник Управління ПФУ в Деснянському районі м.Києва у суді зазначив, що вважає рішення даного Управління від 18.12.2003 про призначення ОСОБА_1 пенсії як державному службовцю правомірним.
Звідси можна зробити висновок, що позиція Управління ПФУ в Солом'янському районі м.Києва є суперечливою і необґрунтованою.
Разом з тим, у відповідності до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
В силу статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, на 10 років.
Як встановлено із пояснень позивача та матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який працював у зоні відчуження з 02.05.1986 року по 05.05.1986 року.
Згідно із ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Отже, незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про статус суддів" незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним та соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Частиною 3 ст.11 вказаного Закону передбачено, що гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів України.
Конституційні гарантії щодо незалежності судді знайшли своє відображення у ст.41 Закону України "Про статус суддів", згідно ч.2 якої за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку. Звідси виливає, що за суддею, який вийшов у відставку, зберігаються ті ж самі гарантії, право на які має суддя, що здійснює свої професійні обов'язки.
Це також вбачається і із положень статті 43 Закону України «Про статус суддів», яка передбачає право судді на відставку.
В силу ч.4 статті 43 даного Закону судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу".
Оплата праці судді регулюється положеннями також спеціального закону, зокрема, положеннями ст.44 Закону України «Про статус суддів».
Стаття 37 Закону України «Про державну службу»визначає питання щодо пенсійного забезпечення і грошової допомоги державним службовцям.
Стаття 37 Закону України «Про державну службу»передбачає, що пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% від суми їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.
У статті 37-1 Закону України «Про державну службу»передбачено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Із системного аналізу норм чинного законодавства України вбачається, що пенсія на умовах, передбачених ст.37 Закону України „Про державну службу", призначається працюючому судді, а після виходу у відставку йому зберігається зазначена соціальна гарантія шляхом продовження виплати пенсії на умовах, закріплених у ст.37 даного Закону.
В силу положень вищезазначених правових норм, за суддею у відставці зберігається, а не призначається пенсія на умовах, передбачених ст.37 Закону України «Про державну службу», тому висновок про те, що суддя, який досяг пенсійного віку, але не вийшов у відставку, і продовжує працювати суддею, не має права на пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу» є таким, що суперечить чинному законодавству України.
З огляду на встановлені у суді обставини, підстав вважати, що Управлінням ПФУ в Деснянському районі м.Києва неправомірно було призначено пенсію позивачу в силу Закону України «Про державну службу»немає.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.
Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож рішення органу державної влади повинно відповідати закону, прийматись на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин. Воно не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.
Позиція відповідача-1, що полягає у відмові позивачу поновити виплату пенсії є такою, що порушує право позивача на отримання пенсії, а отже, позивач мав право на звернення до адміністративного суду із відповідним позовом.
За таких обставин, позовні вимоги позивача до Управління ПФУ у Солом'янському районі м.Києва суд вважає обґрунтованими.
Відповідно до ст.6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак відповідачем-1 у суді не доведено правомірність його позиції. Обґрунтовано спростувати доводи позивача він не зміг.
Відповідно до ч. 1 ст. 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунок) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
У відповідності до ч.2 ст.107 даного Закону суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.
З огляду на положення ст.107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідач зобов'язаний перерахувати та виплатити позивачу заборгованість по пенсії з дотриманням вимог статті ст.107 Закону.
Керуючись положеннями КАС України, суд вважає, що для повного захисту прав, свобод та інтересів особи у даній справі необхідно: - визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу»; - зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва виплачувати ОСОБА_1 пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу»; - зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії як державному службовцю з 01.04.2005 року по 01.08.2008 року у відповідності до статей 37, 37-1 Закону України «Про державну службу»та статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому слід застосувати статтю 256 КАС України стосовно негайного виконання постанови.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва виплачувати ОСОБА_1 пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії як державному службовцю з 01.04.2005 року по 01.08.2008 року у відповідності до статей 37, 37-1 Закону України «Про державну службу»та статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постанова в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва виплачувати ОСОБА_1 пенсію на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу»підлягає до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Постанова в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва перерахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії як державному службовцю з 01.04.2005 року по 01.08.2008 року у відповідності до статей 37, 37-1 Закону України «Про державну службу»та статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягає до негайного виконання.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.