ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
18.03.2009 р. № 5/524
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Кочана В.М.,
секретаря судового засідання Стріхи В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов
ОСОБА_1
до Генеральної прокуратури України
проскасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 31 березня 2008 року про звільнення його з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру управління нагляду за додержанням законів при виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України; визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 08.12.2008 року №554ц про зміну наказу від 31.03.2008 року №554ц в частині зміни дати звільнення його з роботи; поновити його на роботі на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру управління нагляду за додержанням законів при виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і пояснила, що підставою для видачі наказу від 31.03.2008 року про звільнення з посади стала виявлена невідповідність працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст.40 КЗпП України).
Наказ від 31.08.2008 року, на думку представника позивача, є незаконним, оскільки звільнення позивача відбулось в період його перебування на лікарняному.
Наказом від 08.12.2008 року до наказу від 31.03.2008 року внесено зміни в частині дати звільнення і датою звільнення позивача визначено 05 травня 2008 року.
Наказ від 08.12.2008 року представник позивача також вважає незаконним, оскільки станом на день видачі такого наказу підстави для звільнення позивача відсутні через покращення стану його здоров"я.
Представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив і пояснив, що рішенням МСЕК від 22.03.2007 року стосовно ОСОБА_1 винесено трудові рекомендації по II групі інвалідності та зазначено про те, що позивач може працювати у спеціально створених умовах, а також рекомендовано диспансерний нагляд і стаціонарне лікування.
Відповідно до абзацу 49 пункту 1.1, абзацу 5 пункту 2.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 №183, під спеціальними умовами праці, які створюються адміністрацією для інваліда, розуміється скорочення робочого дня, невеликий обсяг роботи, систематичний медичний нагляд і лікарська допомога, режим харчування і т.п.
Створення в органах прокуратури України, у тому числі в центральному апараті Генеральної прокуратури України спеціальних умов праці для інвалідів є неможливим, оскільки робота на посадах прокурорів і слідчих пов'язана зі значними фізичними та емоційними навантаженнями в умовах ненормованого робочого дня, чисельних службових відряджень до прокуратур інших областей, необхідності залучення працівників у вихідні та святкові дні до виконання невідкладних службових завдань, пов'язаних із необхідністю забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
З цих же підстав не було можливості перевести ОСОБА_1 за його згодою на іншу посаду в Генеральній прокуратурі України.
Крім того, що позовні вимоги не обгрунтовані, позивачем пропущено строк звернення до суду в частині оскарження наказу від 31.03.2008 року, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України.
Наказом Генерального прокурора України №554ц від 31.03.2008 ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру управління нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст.40 КЗпП України).
Судом встановлено, що у зв'язку із загальним захворюванням ОСОБА_1 упродовж тривалого часу перебував на лікуванні. Зокрема, в 2006 році позивач працював 93 дні, 132 дні хворів, 26 днів перебував у відпустці. У 2007 році позивач працював 143 дні, 112 днів хворів, 35 днів перебував у відпустці.
Рішенням спеціалізованої кардіологічної МСЕК №1 м. Києва від 03.01.2007 року позивачу встановлено II групу інвалідності безстроково у зв"язку із захворюванням, яке отримане в період проходження військової служби.
На підставі витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії від 14.03.2007 №169 рішенням тієї ж МСЕК від 22.03.2007 позивачу змінено категорію інвалідності та зазначено, що причиною II групи інвалідності є травма і захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
Одночасно МСЕК стосовно ОСОБА_1 винесено трудові рекомендації по II групі інвалідності, відповідно до яких він може працювати у спеціально створених умовах, а також рекомендовано диспансерний нагляд і стаціонарне лікування (довідка МСЕК серії НОМЕР_1 від 22.03.2007).
Відповідно до абзацу 49 пункту 1.1, абзацу 5 пункту 2.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004 №183, під спеціальними умовами праці, які створюються адміністрацією для інваліда, розуміється скорочення робочого дня, невеликий обсяг роботи, систематичний медичний нагляд і лікарська допомога, режим харчування і т.п.
Створення в органах прокуратури України, у т.ч. в центральному апараті Генеральної прокуратури України спеціальних умов праці для інвалідів є об'єктивно неможливим, оскільки робота на посадах прокурорів і слідчих пов'язана зі значними фізичними та емоційними навантаженнями в умовах ненормованого робочого дня, чисельних службових відряджень до прокуратур інших областей, необхідності залучення працівників у вихідні та святкові дні до виконання невідкладних службових завдань, пов'язаних із необхідністю забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
З цих же підстав не було можливості перевести ОСОБА_1 за його згодою на іншу посаду в Генеральній прокуратурі України.
Профспілковим комітетом Генеральної прокуратури України 26.02.2008 року визнано обгрунтованим та задоволено подання адміністрації і надано згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (протокол №3 від 26.02.2008).
31.03.2008 року ОСОБА_1 прибув до Генеральної прокуратури України, здав листок тимчасової непрацездатності.
31.03.2009 року Генеральним прокурором України з урахуванням медичних висновків МСЕК, рішення профспілкового комітету та на підставі вимог п.2 ст.40 КЗпП України було видано наказ №554ц від 31.03.2008 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи.
08.12.2008 року Генеральним прокурором України видано наказ, яким дату звільнення позивач змінено з 31.03.2008 року на 05.05.2008 року, оскільки позивач надав доказ перебування його 31.03.2008 року на лікарняному.
Судом встановлено, що про видачу оскаржуваного наказу від 31.03.2008 року позивачу стало відомого того ж дня.
З позовом до суду з вимогами про визнання протиправним наказу від 31.03.2008 року та поновлення його на роботі позивач звернувся 06.10.2008 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 100 КАС України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено, тому підстав для поновлення пропущеного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, немає.
Оскільки відповідач наполягає на відмові у задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасувння наказу Генерального прокурора України від 31 березня 2008 року про звільнення позивача з роботи та поновлення позивача на роботі на посаді старшого прокурора відділу нагляду за додержанням законів при застосуванні інших заходів примусового характеру управління нагляду за додержанням законів при виконання судових рішень у кримінальних справах та інших примусових заходів Генеральної прокуратури України та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу слід відмовити.
Суд вважає, що підстави для визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 08.12.2008 року також відсутні.
Видаючи оскаржуваний наказ, Генеральний прокурор врахував, що станом на 31.03.2008 року позивач перебував на лікарняному, а тому правомірно змінив дату звільнення позивача на 05.05.2008 року.
Підстав для перегляду мотивів звільнення позивача у відповідача не було.
Таким чином, видаючи оскаржувані накази, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обгрунтовано та розсудливо.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Кочан В.М.