ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
30.01.2009 р. № 12/491
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого -судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про бездіяльність щодо перерахунку пенсії,
встановив:
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до відповідача про бездіяльність щодо перерахунку пенсії.
В суді позивач позов підтримав і просив: - визнати дії відповідача у відмові зробити перерахунок пенсії протиправними; - визнати його право на перерахунок пенсії з урахуванням підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком з 1 січня 2006р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зробити перерахунок пенсії з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006р. і виплатити недораховану суму; - в подальшому розраховувати та виплачувати пенсію відповідно до Закону; - витрати на інформаційно-технічне забезпечення покласти на відповідача.
Представник відповідача позов не визнав, просив в задоволенні позовних вимог відмовити у зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення до суду, крім того, зазначив, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому кошти на доплату пенсії відповідним категоріям громадян в 2007 році повинні бути передбачені в Законі України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Однак згідно ст.ст.71, 111 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зупинено. А після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа №1-29/2007) відповідні зміни до Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»не вносились, тому кошти на здійснення таких виплат у Державному бюджеті передбачені не були. При цьому заперечила про задоволення даної вимоги в наступні роки, зокрема зазначила, що у 2008р. мала місце подібна ситуація.
Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач є дитиною війни, що підтверджується свідоцтвом про народження від 25.06.1956р., в якому зазначено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1р.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Представник відповідача не заперечує того факту, що позивач дійсно є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
В силу ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону України від 18.11.2004 року №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно статті 7 даного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дія норм названого вище Закону, які передбачали відповідні виплати, була призупинена.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 (справа №1-29/2007) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.
У рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України. Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Також у цьому рішенні Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України, статей 4, 27, частини другої статті 38 Бюджетного кодексу України при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Державний бюджет України (пункт 4 резолютивної частини рішення).
Відповідно до пунктів 5 та 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа №1-29/2007) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Отже, позивачу має бути перераховано пенсію за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. з дня прийняття рішення Конституційним Судом України по справі № 6-рп/2007 від 09.07.2007р.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(у редакції , що діє з 01.01.2008 р.) встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року N 107-VI у Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 4, ст. 94; 2006 р., N 9 - 11, ст. 96. N 19 - 20, ст. 166; 2007 р., N 7 - 8, ст. 66): текст статті 6 викладено в такій редакції:
"Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів".
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2 - 4, 6 - 8, 10 - 18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20 - 22, 24 - 34, підпунктів 1 - 6, 8 - 12 пункту 35, пунктів 36 - 100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996), у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суд приймає до уваги, зокрема, пункт 4 рішення Конституційного Суду України "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)" (№ 15-рп/2000 від 14.12.2000). Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, суд бере до уваги зміст пункту 4 мотивувальної частини і пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України "Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій)" (№ 8-зп від 24.12.1997).
Конституційний Суд України в четвертому пункті мотивувальної частини зазначає, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. 3а цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.
Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв'язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.
Отже, позивачу має бути перераховано пенсію за період з дня ухвалення вищевказаного рішення Конституційного Суду України, тобто з 22.05.2008 р.
Таким чином, позивачу повинно бути перераховано пенсію та виплачено недоплачені кошти за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р згідно із ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції Закону України від 18.11.2004 року №2195-ІV.
Згідно зі ст.8 Основного Закону України Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
При цьому береться до уваги те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тому посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, не може враховуватись судом.
Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року по справі «Кечко проти України»(Заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини констатував, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Тож заперечення відповідача про відсутність бюджетних асигнувань у даному випадку не можна вважати слушними, оскільки доказів про відсутність асигнувань суду не представлено, але й за умови наявності таких доказів, невиконання чи неналежне виконання законодавчих норм про виплати державної соціальної підтримки через відсутність грошей, не є підставою для виправдання дискримінюючої недоплати відповідних виплат таким категоріям громадян як діти війни.
Відповідно до ч.1 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно із Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не довів правомірність своєї позиції щодо перерахунку пенсії позивачу у періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р.
Суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо здійснення йому перерахунку пенсії за періоди з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. та з 22.05.2008р.
Однак враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позовна вимога стосовно визнання дій відповідача, які полягають у відмові зробити перерахунок пенсії протиправними не підлягає до задоволення оскільки, з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 30.11.2007р., на який посилається позивач не вбачається відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Зазначений лист має інформаційний характер.
Що стосується фактичного неперерахунку пенсії позивачу, то у даному випадку має місце бездіяльність суб'єктів владних повноважень, яка виникла у період до моменту визнання положень правових актів неконституційними.
Позивач заявляє позовну вимогу щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»зробити перерахунок пенсії з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2006р.
Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В силу положень закону позивач мав право звернутись до суду у встановлений строк, що обчислюється з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено, позивач звернувся із даним позовом до суду в січні 2008 року -25.01.2008р.
Таким чином, є підстави вважати, що у позивача виникло право вимоги за даним позовом з 01.01.2006 року -з дня коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Представник відповідача наполіг на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач не довів в суді поважності причин пропуску процесуального строку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо перерахунку пенсії з урахуванням підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком за період 01.01.2006р.- 25.01.2007р -у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду.
Крім того, позовна вимога стосовно подальшого нарахування та виплати пенсії не може бути задоволена, оскільки законодавство України може змінюватись, а суд не має можливості передбачити положення законів, які будуть діяти в майбутньому.
Також позивач заявляє позовну вимогу щодо визнання його права на перерахунок пенсії однак, дана позовна вимога не може вирішуватись в адміністративному порядку оскільки, відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Суд також відмовляє у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на інформаційно-технічне забезпечення, оскільки КАС України не зобов'язує позивача сплачувати зазначений збір, крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачем такий збір сплачено не було.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163 КАС України, суд
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії та забезпечити виплату різниці недоплачених коштів з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року згідно із чинною у данні періоди статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у редакції Закону України від 18.11.2004 р. №2195-ІV.
В решті позовних вимог -відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.