ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
09.01.2009 р. № 12/213
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого -судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в Солом'янському районі міста Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконними дій та стягнення суми щорічної разової грошової допомоги,
встановив:
Позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовами до відповідачів про визнання незаконними дій та стягнення суми щорічної разової грошової допомоги, а також моральної шкоди.
В суді ОСОБА_1 позов підтримав і просив: - визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації незаконними щодо визначення розміру разової грошової допомоги менше, ніж розмір трьох мінімальних пенсій за віком; - зобов'язати відповідачів виплатити на його користь недораховані кошти щорічної разової грошової допомоги у сумі 4516 грн.18 коп., а також 2500 грн. моральної компенсації за заподіяну шкоду здоров'ю. В своєму розрахунку щодо розміру невиплаченої суми щорічної разової грошової допомоги на суму 4516 грн. 18 коп. позивач враховував 2005-2008р.р.
Представник Управління праці та соціального захисту населення в Солом'янському районі міста Києва проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, вказуючи на те, що відповідними статтями законів України про Державний бюджет України на 2005-2007 роки визначені розміри разової грошової допомоги, які були обраховані виходячі із обсягу виділених видатків, тому позивачу виплачено разову грошову допомогу відповідно до чинного законодавства України. При цьому подав письмові заперечення на позов та наполіг на відмові у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду. В судове засідання 09.01.08р. не з'явився, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки не сповістив.
Представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що з Державного бюджету України позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у відповідності до законодавства України. Крім того, наполіг на відмові в задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропущенням строку, посилаючись на ст. 99, 100 КАС України, ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Подав до суду письмові заперечення.
Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" від 12.03.2008р. №183.
Позивач - ОСОБА_1 є учасником війни (копія посвідчення НОМЕР_1 міститься в матеріалах справи).
Позивач заявляє позовні вимоги щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги за 2005-2008 роки.
Звідси, слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даними позовними вимогами з 2005 року з моменту непогодження із розміром відповідних виплат або з неотриманням відповідних коштів.
З 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В силу положень закону позивач мав право звернутись до суду у встановлений строк, що обчислюється з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено, позивач звернувся із даним позовом до суду в січні 2008 року.
Представники відповідачів наполягли на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач не довів в суді поважності причин пропуску процесуального строку.
При цьому позовні вимоги щодо стягнення щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 роки не можуть бути задоволені, оскільки позивач отримував кошти за 2005, 2006 роки, а рішенням Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційними положення щодо відповідних виплат лише у Законі України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2005 рік та 2006 рік.
Відповідно до частини 4 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Посилання представника Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови в задоволенні позовних вимог на підставі ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»є необґрунтованими, оскільки в зазначеній статті не йдеться про процесуальні строки звернення до суду, ці строки встановлені положеннями КАС України.
Відповідно до положень статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції від 9 липня 2007 року - щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Згідно з частиною 1 статті 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»- щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення.
У відповідності до п.1. п.2 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 року, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі -Центр) є державною установою і підпорядковується Головному управлінню соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Центр у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації програм соціального захисту населення, а також цим Положенням.
У пункті 3 (пп. 3.1, 3.2, 3.3) зазначеного Положення передбачено, що Головним завданням Центру є: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави. Підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат (далі -соціальна допомога, інші грошові виплати). Здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
У пункті 4 (пп. 4.1, 4.2, 4.3, 4.9) вказаного Положення зазначено, що Центр відповідно до покладених на нього завдань: здійснює вхідний облік та контроль документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств, організацій та установ. Перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення документів на виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат та їх відправку районним органам праці та соціального захисту населення відповідно до узгоджених графіків. Проводить перерахунки грошової допомоги (в тому числі у зв'язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.
Вказане свідчить, що Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є суб'єктом владних повноважень і здійснює владні управлінські функції, зокрема, щодо призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.
Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена часткова виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 р.
Зазначене обумовлено тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2007рік»встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.
Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Таким чином, дії відповідачів суперечать нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Крім того, судом враховано рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні, зокрема, зазначено, що стаття 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 280 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 5 Рішення Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку, що визнанні неконституційними.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання учасникам війни певних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною разовою грошовою допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно із положеннями статті 12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення його права на отримання грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2007 рік.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" від 12.03.2008 р. N 183 встановлено, що учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 65 гривень.
Позивачу за 2008р. виплачено одноразову щорічну допомогу у розмірі 75 грн. Дана обставина встановлена в суді та сторонами не оскаржувалась.
За таких обставин позовна вимога стосовно виплати одноразової щорічної допомоги за 2008р. не підлягає до задоволення.
Крім того, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідачів моральної шкоди, оскільки згідно з п.п.1-3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Також судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 року №4.
Позивач в судовому засіданні не довів факт заподіяння моральної шкоди відповідачами.
Так, позивач не назвав суду, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, чому оцінили моральну шкоду саме в таку суму та з чого вони при цьому виходили, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачі не довели суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень стосовно виплати одноразової щорічної допомоги за 2007 рік .
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовних заявах доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки на час здійснення відповідних одноразових виплат позивачу відповідачі керувались нормами законодавства, які були чинними та не були визнані неконституційними, а тому дії чи бездіяльність відповідачів не може бути визнана протиправною.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 КАС України, суд
постановив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення у Солом'янському районі міста Києва та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (Головного управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»як учаснику війни в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
В задоволенні інших позовних вимог -відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Цвіркун Ю.І.