ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
м. Київ
22.12.2008 р. № 12/146
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Рудик Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного інституту МВС України, Головного управління Державного казначейства України у місті Києві, треті особи Департамент фінансових ресурсів та економіки МВС України, Міністерство фінансів України, про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів про зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та, враховуючи змінені позовні вимоги, просили:
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, як звільненого за ініціативою адміністрації, на посаді старшого наукового співробітника відділу випробувань Лабораторії сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту ДНДІ МВС України;
- зобов'язати Департамент фінансових ресурсів і економіки МВС України та ДНДІ МВС України перерахувати ОСОБА_1 суму грошового забезпечення з 05.06.2006 року на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2006 року з урахуванням : - щомісячної надбавки у розмірі 100% окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років, - щомісячної 90% надбавки за безперервну службу в органах внутрішніх справ України, - премії в розмірі 65% грошового забезпечення, - щомісячної 50% надбавки за особливі умови служби, - щомісячної надбавки за вислугу років в розмірі 40%, - щомісячної 50% доплати від суми пенсії, 10% надбавки за роботу в умовах режимних обмежень;
- стягнути з відповідача кошти на відшкодування шкоди завданої його незаконними рішеннями: - матеріальні збитки за час вимушеного прогулу в розмірі 74480 грн.15 коп.; - матеріальні збитки за невикористану відпустку у розмірі 1587 грн. 76 коп., - відшкодувати недоплату грошового забезпечення за період служби в ОВС України з 01.01.2006 р. по 18.10.2006 р. у зв'язку з незаконним позбавленням надбавок за особливі умови служби і премії, несвоєчасним призначенням надбавок за безперервну службу і за вислугу років, доплати від суми пенсії, не призначенням надбавок за роботу в умовах режимних обмежень і за шкідливі умови служби за період з 01.01.2006 по 18.10.2006 в сумі 15850 грн. 38 коп.
- стягнути за надання юридичної допомоги кошти у розмірі 2500 грн.
- стягнути компенсацію за моральну шкоду у сумі 94418 грн. 28 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його звільнено з порушенням вимог трудового законодавства, а саме в той час, коли він перебував на лікарняному, крім того, керівництво НДІСТ МВС України з квітня 2006 року не в повному обсязі сплачувало йому грошове забезпечення, а все це призвело до порушення його прав та завдання моральної шкоди.
Представник Державного науково-дослідного інституту МВС України позов не визнав, посилаючись на те, що позивач був звільнений з дотриманням вимог трудового законодавства, крім того, наполіг на відмові у задоволенні позову у зв'язку із пропущенням позивачем строку звернення до суду. При цьому подав письмові заперечення.
Головне управління Державного казначейства України в місті Києві про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином, свого представника до суду не направило, причини неявки не сповістило.
Треті особи - Департамент фінансових ресурсів та економіки МВС України, Міністерство фінансів України своїх представників до суду не направили, про час, місце та дату проведення судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки не сповістили.
Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Позивач -ОСОБА_1 - проходив службу в органах внутрішніх справ України.
26.07.2006 року позивач подав рапорт в.о. начальника ДНДІ МВС України генералу майору міліції Ярмишу О.Н. про продовження терміну служби в органах внутрішніх справ в Лабораторії сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту до кінця 2006 року для отримання належної пенсії (зазначений рапорт міститься в матеріалах справи).
Наказом в.о. начальника полковника міліції В.О. Лоторєва від 18.07.2006 року №34о/с, відповідно до наказу МВС України від 12.12.2005 року №1143 «Про затвердження штату Державного науково-дослідного інституту МВС України», підполковник міліції ОСОБА_1 призначений старшим науковим співробітником відділу нормативно-технічної документації Лабораторії сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту.
04.08.2006 року на засіданні атестаційної комісії ДНДІ МВС України було прийнято рішення про відмову в продовженні строку служби в органах внутрішніх справ підполковнику міліції ОСОБА_1
Наказом в.о. начальника ДНДІ МВС України Ярмиша Олександра Назаровича від 18.10.2006 року №60о/с позивач -підполковник міліції, старший науковий співробітник відділу нормативно-технічної ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів був звільнений з органів внутрішніх справ у відставку за п. 65 «а»( за віком), на підставі рішення атестаційної комісії ДНДІ МВС України від 04.08.2006 року.
Згідно із ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу»державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
В силу п 15 ч.1 ст. 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
У пункті 7 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 зазначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, залежно від присвоєних їм спеціальних звань, перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку: особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років; полковники міліції та полковники внутрішньої служби - 50 років; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років; генерал-полковники внутрішньої служби - 60 років.
Відповідно до п.8 зазначеного вище Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років: особи середнього і старшого начальницького складу до полковника міліції та полковника внутрішньої служби включно - начальниками, яким надано право призначати їх на посаду; генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції, генерал-лейтенанти внутрішньої служби - Міністром внутрішніх справ; генерал-полковники внутрішньої служби - Кабінетом Міністрів. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров'я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років.
Оскільки ОСОБА_1 на час звільнення зі служби вченого звання не мав, то максимальний термін перебування на службі в органах внутрішніх справ становить до моменту досягнення ним 55-річного віку.
Як встановлено в суді, на день звільнення позивач досяг 55-річчя. Зазначена обставина визнається сторонами, а тому відповідно до правил, встановлених ст. 72 КАС України, не потребує додаткового доказування.
Однак позивач з рішенням атестаційної комісії від 04.08.2008 року не погоджується, вважає його упередженим.
Відповідно до довідки, що надана заступником начальника ЦП МВС України Воскобойніковим О.М. від 30.01.2006 року позивач перебував на лікарняному з 05.05.2004р. -28.05.2004р., 01.11.2004р. -10.11.2004р., 13.01.2005р. -03.02.2005р., 04.02.2005р. -18.02.2005р, 02.03.2005р. -04.03.2005р., 29.04.2005р. -03.05.2005р., 12.05.2005р. -14.05.2005р., 02.11.2005 р. - 07.11.2005р., 16.11.2005р. -18.11.2005р., 05.12.2005р. -23.12.2005р., 29.12.2005р. -18.01.2006р.
Тому є підстави вважати, що позивач за станом свого здоров'я та за віком не може здійснювати належним чином покладені на державних службовців обов'язки.
Також судом звертається увага, що позивач заявляє позовні вимоги з приводу поновлення на роботі та стягнення коштів, тому пояснення позивача стосовно незаконного його переведення відповідачем 1 - Державним науково-дослідним інститутом МВС України на іншу роботу не враховується, оскільки не стосується предмету спору. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач подав рапорт від 21.06.2006 року про призначення його на посаду старшого наукового співробітника відділу нормативно-технічної документації Лабораторії сертифікації ручної вогнепальної зброї та спецзасобів самозахисту в складі Державного науково-дослідного інституту МВС України.
Позивач у своїх поясненнях зазначає, що йому всупереч законодавству не було надано відпустку, хоча рапорт про надання відпустки він подавав.
Однак на підставі рапортів позивача від 09.08.2006 р. та від 09.08.2006р. наказом в.о. начальника полковника міліції Міністерства внутрішніх справ України Державного науково-дослідного інституту Лоторєва В.О. ОСОБА_1 надано чергову відпустку за 2006р. та додаткову оплачувану відпустку на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, судом встановлено, що позивачем подано рапорт про звільнення від 02.08.2006 року, в якому зазначено дату звільнення 02.01.2007 року.
Слід звернути увагу, що законодавством України не передбачено право особи, яка підлягає до звільнення самостійно визначати собі дату та терміни свого звільнення.
18.10.2006 р. в присутності в.о. начальника ДНДІ МВС України Ярмиша О.Н., начальника лабораторії сертифікації ручної вогнепальної зброї та спеціальних засобів самозахисту Устинова С.Д., в.о. начальника сектору роботи з персоналом Соделя І.Т. ОСОБА_1 був оголошений наказ про звільнення з органів внутрішніх справ. Таким чином, позивач перебував на роботі в день звільнення, однак від подальшої процедури звільнення відмовився, особистий підпис про ознайомлення з наказом не поставив та отримувати його копію відмовився. Дані факти підтверджуються актом за підписами осіб, в присутності яких позивачу був оголошений наказ про звільнення.
Посилання позивача про протиправність його звільнення під час перебування на лікарняному не узгоджується із іншими доказами по справі. Зокрема, із актом про оголошення ОСОБА_1 наказу про його звільнення від 18.10.2006р.
Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як передбачено ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ»від 06.03.2008 року №2 при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі, коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що позивач ухилявся від отримання копії наказу про звільнення, що підтверджується актом б/н від 18.10.2006 року та іншими матеріалами справи.
Як вбачається із листа позивача від 21.12.2006 р. до заступника Міністра внутрішніх справ України з питань кадрової роботи та внутрішньої безпеки Плеханов М.А., ОСОБА_1 був повідомлений про його звільнення 18.10.2006 р. Про це позивач зазначає особисто у цьому листі.
Неодноразово позивач викликався до сектору роботи з персоналом ДНДІ листами від 19.10.2006 року №41/1127, від 02.11.2006р. №41/1193, від 31.01.2007р. №41/112 для отримання трудової книжки, остаточного розрахунку та оформлення матеріалів для виплати пенсії, здачі службового посвідчення.
Таким чином, є підстави вважати, що відповідач - Державний науково-дослідний інститут МВС України вчинив всі дії для належного вручення наказу про звільнення та трудової книжки, а також для здійснення остаточного розрахунку з позивачем.
Отже, позивач знав або міг дізнатися про порушення його права з дня звільнення - 18.10.2006 року.
Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
В силу положень закону позивач мав право звернутись до суду з позовною вимогою щодо поновлення на роботі у місячний строк, щодо стягнення моральної шкоди у даному випадку у тримісячний строк, а з іншими позовними вимогами у річний строк, що обчислюється з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.
Пункт 16 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.95р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначає, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством застосовується тримісячний строк позовної давності.
Як встановлено, позивач звернувся із даним позовом до адміністративного суду у березні 2008 року.
Представник відповідача наполіг на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач та представник позивача не довели в суді поважності причин пропуску процесуального строку.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строку звернення до суду.
Таким чином, у даному випадку протиправність відповідача не може бути визнана.
А тому, враховуючи норми цивільного законодавства України, зокрема, ст.ст.23, 1167 ЦК України, підстав для відшкодування позивачу відповідачем моральної шкоди немає.
При цьому судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року №4.
З огляду на встановлені обставини та положення ст. 94 КАС України, суд не вбачає підстав для присудження на користь позивача судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В позові ОСОБА_1 відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя: Ю.І. Цвіркун