465/1801/21
1-кп/465/1122/21
Вирок
Іменем України
14.04.2021 р. Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Львова, із середньою освітою, одруженого, непрацюючого, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2018 року за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ч.ч.1, 4 ст.70 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років 10 (десяти) місяців позбавлення волі, звільненого на підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 31 березня 2020 року від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі умовно-достроково на строк 1 рік 6 місяців 12 днів, проживаючого без реєстрації за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, -
ОСОБА_4 , будучи раніше судимим, востаннє 12.04.2018 року за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України Франківським районним судом м. Львова до покарання у вигляді 4 років 10 місяців позбавлення волі, на шлях виправлення не став та знову вчинив кримінальне правопорушення.
Так, 14.02.2021 року близько 23.50 год. ОСОБА_4 , перебуваючи по АДРЕСА_3 , маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, не приховуючи наміру протиправного заволодіння майном потерпілого ОСОБА_5 , застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, наніс численні удари руками та ногами по обличчю ОСОБА_5 , спричинивши тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта №219 від 24.02.2021 року утворились внаслідок контактів ділянок тіла із тупими предметами, могли виникнути 14.02.2021 року і відносяться до легкого ступеня тяжкості. В подальшому ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, відкрито заволодів мобільним телефоном марки «Redmi Note 7», ІМЕІ: НОМЕР_1 , вартістю 2500 грн., та грошовими коштами в сумі 2000 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 4500 грн.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.186 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, визнав повністю, надав детальні показання про мотиви та обставини вчинення злочину. Вказав, що 14.02.2021 року у вечірній час, перебуваючи по вул. В. Великого у м. Львові та очікуючи на зупинці громадського транспорту на приїзд таксі, яке ним викликалося, щоб доїхати додому, він зустрів потерпілого ОСОБА_5 , з яким познайомився та в подальшому за пропозицією останнього пішов з ним до бару, де разом вживали алкогольні напої. Під час розпивання спиртного між ними відбувся конфлікт, в ході якого він з потерпілими пошарпалися, при цьому, він завдав ОСОБА_5 декілька ударів руками і ногами по обличчю та відібрав в нього мобільний телефон і гроші. Про вчинене шкодує, пояснив, що коштами та мобільним телефоном потерпілого заволодів, бо не мав грошей на свої потерби.
Потерпілий ОСОБА_5 під час розгляду справи судом підтвердив, що ОСОБА_4 дійсно є тією особо, яка протиправно заволоділа його майном, та пояснив, що пізно ввечері 14.02.2021 року на зупинці громадського транспорту по вул. В. Великого у м. Львові він побачив ОСОБА_4 , який здався йому візуально знайомим. Вони розговорились та згодом пішли до бару. Разом з ОСОБА_4 перебувала інша особа чоловічої статі, якого він не знає. Всі вони разом розпивали алкогольні напої. В якийсь момент відбулась шарпанина, під час чого ОСОБА_4 завдав йому правою рукою удар по обличчі, від чого він впав. Коли лежав на підлозі, ОСОБА_4 обшукував його кишені і дістав з верхнього одягу його гроші в сумі 2000 грн. та мобільний телефон «Redmi Note 7». Спочатку він вихопив назад свій мобільний телефон, але ОСОБА_4 знову завдав ударів ногою в обличчя і заволодів телефоном. Особа, яка була разом з ОСОБА_4 , ніяких протиправних дій по відношенню до нього не вчиняла. Із викраденим мобільним телефоном та грошима ОСОБА_4 залишив місце події. Потерпілий після цього звернувся в лікарню за наданням медичної допомоги. Просить обвинуваченого суворо не карати, вважає, що подія, яка відбулась, має також бути і для нього самого пересторогою на майбутнє.
Суд з'ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз'яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу та на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого, потерпілого та дослідженням документів, що стосуються особи обвинуваченого.
Отже, суд вважає доведеним факт скоєння ОСОБА_4 відкритого викрадення чужого майна - грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, повторно, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненного ним злочину, який з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, мету вчинення суспільно небезпечних дій, зокрема бажання заволодіти чужим майном для особистого збагачення, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом'якшуючих обставин, якими суд визнає щире каяття обвинуваченого та активне сприяння ним у розкритті злочину, особу ОСОБА_4 , який раніше судимий, новий злочин вчинив під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, визначеного вироком Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2018 року, посередньо характеризується за місцем фактичного проживання, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру і ступеня його суспільної небезпеки, факту вчинення такого під час умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за попереднім вироком суду, даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі. Водночас наявність пом'якшуючих відповідальність обставин, відсутність обтяжуючих покарання обставин, думка потерпілого, який претензій до обвинуваченого не має, просить суворо не карати обвинуваченого, дають підстави суду визначити таке покарання на рівні мінімальної межі для даного виду покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.186 КК України.
При призначенні покарання суд враховує, що вироком Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2018 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України, та призначено йому покарання за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України із застосуванням ч.ч.1, 4 ст.70 КК України у виді 4 (чотирьох) років 10 (десяти) місяців позбавлення волі. На підставі ухвали Маневицького районного суду Волинської області від 31 березня 2020 року згідно ст.81 КК України ОСОБА_4 звільнений умовно-достроково від відбування покарання, призначеного вироком Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2018 року, на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 12 днів.
Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами покарання" за сукупністю вироків (ст.71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин. За змістом п.26 вказаної постанови невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати, зокрема, частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК України).
З огляду на викладене остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити за сукупністю вироків на підставі ч.1 ст.71 КК України, приєднавши йому до покарання, визначеного новим вироком суду, частину невідбутного покарання за попереднім вироком Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2018 року. При цьому, суд бере до уваги вимоги ч.4 ст.71 КК України, згідно яких остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
У даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 11.03.2021 року до ОСОБА_4 з 11.03.2021 року застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою. До цього ОСОБА_4 у кримінальному проваджені не затримувався. Таким чином, строк відбування ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі слід обчислювати з 11.03.2021 року.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Процесуальні витрати за проведення експертиз відсутні.
Підстав для застосування правових приписів ст.ст.100, 174 КПК України немає.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374 КПК України, суд-
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, призначеного за даним вироком, шляхом часткового складання, приєднати 1 (один) місяць позбавлення волі - невідбутого покарання за вироком Франківського районного суду м. Львова від 12 квітня 2018 року за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України, визначивши остаточне покарання ОСОБА_4 у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з 11 березня 2021 року, тобто з часу застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою згідно ухвали слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2021 року.
Зарахувати відповідно до ч.5 ст.72 КК України в строк відбуття ОСОБА_4 покарання строк його попереднього ув'язнення - з 11 березня 2021 року до дня набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 , у виді тримання під вартою - залишити без змін до вступу вироку в законну силу.
Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1