14 квітня 2021 року справа №200/10569/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника відповідача Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 р. у справі № 200/10569/20-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0459004-5533-0522 від 30.06.2020.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року задоволено позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 30.06.2020 №0459004-5533-0522 про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на суму 9592,06 грн; стягнув з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що рішення суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що підпункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є, зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо). Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті266 ПК України дає підстави для висновку про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". Законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності. Апелянт вважає, що на позивача не розповсюджується пільги встановленої пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, оскільки буквальний аналіз цієї норми свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». Апелянт зазначає, що ресурс державного реєстру речових прав на нерухоме майно не має даних щодо віднесення зазначеного об'єкту до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник позивача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , є фізичною особою-підприємцем, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с 21).
Згідно інформаційної картки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 зареєстровано види діяльності: КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майнам; КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними і молюсками; КВЕД 46.32 Оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами; КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.; КВЕД 10.13 Виробництво м'ясних продуктів (основна); КВЕД 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу належить на праві власності об'єкти нежитлової нерухомості розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 27,28).
Судом встановлено, що податковим органом 30.06.2020 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0459004-5533-0522, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300 за 2019 рік у розмірі 9592,06 грн. (а.с. 8).
Зазначену суму грошового зобов'язання було нараховано за об'єктом нерухомості - будівля цеху И-2, розташованого з адресою: АДРЕСА_2 .
ФОП ОСОБА_1 було надіслано до ДПС України скаргу на вказане податкове повідомлення-рішення від 30.06.2020 №0459004-5533-0522 про визнання протиправним та скасування його, однак рішенням ДПС України від 30.10.2020, зазначену скаргу залишено - без задоволення, спірне податкове повідомлення-рішення - без змін (13-16,17-18).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач є власником, зокрема будівлі цеху, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 27,28).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.11.2007 вбачається, що даний об'єкт И-2 використовується, як цех по переробці м'яса (а.с. 24).
Також на даний об'єкт виданий експлуатаційний дозвіл Слов'янською міською радою від 06.08.2008, для виготовленням м'ясопереробної продукції (а.с. 23).
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факт відповідності належного позивачу нерухомого майна класу "Будівлі промислові та склади" та яке використовується, як цех по переробці м'яса, підтверджуються матеріалами справи та не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у відповідності до ПК України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктом 54.1, 54.5 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов'язань платників податків.
За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Згідно статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до пп.266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
За положення пп. 266.2.1 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності
За пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За положенням пп. 266.7.1 та 266.7.2 п. 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.
При цьому, відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2. п. 266.1 ст. 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
За приписами пункту 30.2 статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Враховуючи зміст наведеної норми, є підстави вважати, що вказаний підпункт не містить виключного переліку будівель, які відносяться до будівель промисловості.
Крім того, Податковий кодекс України не містить тлумачення терміну "будівлі промисловості", що використовується в підпункті "є" підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України.
Отже, підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Суд дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17, від 18 лютого 2021 року у справі №812/1800/18.
Підпунктом 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Відповідно до ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать спеціальні склади, складські майданчики.
Як зазначалось, основним видом підприємницької діяльності позивача за КВЕД є виробництво м'ясних продуктів (10.13), також виробництво інших харчових продуктів, н.в.і.у. (10.89).
Зазначене нерухоме майно за яким нараховане грошове зобов'язання є цех який використовується, як цех по переробці м'яса. Отже, вказане нерухоме майно використовується безпосередньо позивачем в процесі промислового виробництва з метою виготовленням м'ясопереробної продукції, що відноситься до переробної промисловості, зокрема виробництво харчових продуктів.
На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що об'єкт нерухомості - будівля цеху, за яким спірним податковим повідомленням-рішенням було нараховано суму грошового зобов'язання, не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, що є підставою для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, які регламентують спірні правовідносини.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін
Керуючись статями 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 р. у справі № 200/10569/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 р. у справі № 200/10569/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати проголошення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко