14 квітня 2021 року справа №200/11744/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Казначеєва Е.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 р. у справі № 200/11744/20-а (головуючий І інстанції Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (далі - відповідач, СБУ), в якому просив: визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період служби з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2018 року; зобов'язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2018 року, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 121548,60 грн.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2018 року; зобов'язав Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2018 року. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Закони України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», «Про Державний бюджет України на 2015 рік», «Про Державний бюджет України на 2016 рік», «Про Державний бюджет України на 2017 рік», «Про Державний бюджет України на 2018 рік», містять додатки № 3 під назвами відповідно «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2014 рік», «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2015 рік», «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2016 рік», «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2017 рік», «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2018 рік», відповідно до яких визначені видатки на оплату праці в Службі безпеки України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів. В свою чергу, окремі видатки на оплату праці в ГУ СБУ, яке є розпорядником нижчого рівня, вищевказані додатки до державних бюджетів не містять. Такі видатки на оплату праці визначені у кошторисах ГУ СБУ на 2014 - 2018 роки, які перебувають у розпорядженні ГУ СБУ. Разом з цим, видатки на оплату праці, вказані у цих кошторисах ГУ СБУ, не передбачають відомості щодо розподілу видатків на оплату праці (грошового забезпечення) між окремими видами оплати праці (грошового забезпечення), у т.ч. не містять відомості щодо видатків на виплату індексації. Апелянт зазначає, що свідченням відсутності фінансових ресурсів у Державних бюджетах України та кошторисах ГУ СБУ на 2014 - 2018 роки для виплати індексації співробітникам ГУ СБУ є те, що передбачені у них кошти були витрачені відповідачем у повному обсязі для оплати праці (грошового забезпечення). Відтак, кошти для проведення індексації були відсутні. Апелянт зазначає, що проведення індексації грошових доходів населення з 01.01.2015 здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Отже, не проведення ГУ СБУ індексації у період з 01.01.2015 по 30.11.2018 було правомірним. Також апелянт посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 19.08.2020 у справі №266/2419/16-а.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 5-8).
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 30.06.2020 №252-ОС/дск старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас ЗС України, виключено зі списків особового складу з 30.06.2020 (а.с. 13).
Представник позивача звернувся із адвокатський запитом від 07.09.2020 до Головного управління СБУ в Донецькій та Луганській областях, в якій просив провести розрахунки по виплаті позивачу індексації за період з 01.07.2014 по 30.06.2020 (а.с. 9-10).
Головне управління СБУ в Донецькій та Луганській областях листом від 01.10.2020 №78/6/Л-359а/1/78/5/53 повідомило позивача про те, що в Головному управлінні по липень 2014 року включно відсутні документи про нарахування та виплату грошового забезпечення, в тому числі індексації у зв'язку із захопленням невідомими особами у 2014 році адмінбудівлі в м. Донецьку. За період з 2019 року по листопад 2018 року у Державних бюджетах України не були передбачені фінансові ресурси для виплати індексації військовослужбовцям Головного управління, отже за період з серпня 2014 року по листопад 2018 року включно вбачається правомірність невиплати сум індексації. Разом з тим, за період з грудня 2018 року по червень 2020 року індексація ОСОБА_1 виплачена у повному обсязі (а.с. 11).
Згідно довідки від 11.01.2021 №15/02, під час проходження військової служби позивачем індексація доходів за період з серпня 2014 року по листопад 2018 року не виплачувалась.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про оплату праці», норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною 1 цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до ч. 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», на основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.
Статтею 18 зазначеного Закону передбачено, що індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій.
Згідно зі статтею 19 цього Закону, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, відповідно до якого суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, індексації підлягає заробітна плата незалежно від того чи вона вища від мінімальної заробітної плати встановленої державою, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст. 95 КЗпП України, відтак індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці,
Відповідно до статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України», Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.
Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю.
Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 9 Закону України від 20 рудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2 - 4 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною 1 статті 2 Закону №1282-XII, який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону №1282-XII).
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 5 вказаного Закону, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону, порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Відповідно до п. 6 Порядку, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Згідно з п. 11 вказаного Порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Таким чином, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи із служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації, та зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зазначав, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності відповідача в частині непроведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача протягом періоду з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2018 року, що є підставою для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 р. у справі № 200/11744/20-а - залишити без задоволення..
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 р. у справі № 200/11744/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач: Е.Г.Казначеєв
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко