14 квітня 2021 року справа №200/12317/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної служби соціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 р. у справі № 200/12317/20-а (головуючий І інстанції Хохленков О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління державної служби соціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної служби соціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив: визнати бездіяльність Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язати Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у даній справі та зобов'язати Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області подати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення протягом 30 (тридцяти) днів з моменту набрання рішенням законної сили.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме суд: визнав бездіяльність Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області протиправною щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов'язав Управління державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. В задоволені решти позовних вимог відмовив.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду в частині яким задоволено позовні вимоги, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відпустка як учаснику бойових дій є пільговою і не відноситься до щорічних відпусток, перелік яких встановлений п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопад 1996 року № 504/96-ВР, Інструкцією про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженою Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 13.03.2018 № 151 (далі - Інструкція 151) та Наказом № 1 Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Тобто, невикористані такі відпустки у минулих роках,не переносяться на наступний рік та не підлягає грошовій компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому проив залишити рішення без змін.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Позивач проходив військову службу в Управлінні Держспецзв'язку в Донецькій області та 18.06.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 .
Позивач відповідно до посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 18.06.2015 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.
Наказом Голови Держспецзв'язку від 13.08.2020 №376-00, ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за контрактом відповідно до підпункту “б” пункту 2 (за станом здоров'я) частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 року №2232-ХІІ.
Позивач звернувся до Управління з рапортом щодо виплати, як учаснику бойових дій грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки строком 14 календарних днів за період з 2015 року по 2020 рік.
26.08.2020 відповідач відмовив у виплаті грошової компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки мотивуючи своє рішення відсутністю механізму та підстав щодо виплати такої компенсації та відсутністю кошторисних призначень, що підтверджується листом № 31/07-878 від 26.08.2020 року.
Інформації стосовно нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій під час проходження ним служби, матеріали справи не містять.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, у позивача виникло у 2015 році, після набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни” від 14 травня 2015 року №426-VIII. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірним у цій справі є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані під час проходження військової служби з 2015 по 2020 роки дні відпустки як учаснику бойових дій.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться у частині 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положення ст. 5 Закону № 3551-ХІІ передбачає, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 4 ст. 6 Закону № 3551-ХІІ передбачає, що учасниками бойових дій визнаються особи вільнонайманого складу Збройних Сил, військ і органів Міністерства внутрішніх справ і Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, які займали штатні посади у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період Другої світової війни та інші періоди ведення бойових дій, або перебували в ці періоди у містах, участь в обороні яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, встановлених для військовослужбовців частин діючої армії.
Пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
За положенням абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Приписами пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За правилами пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ припиняється.
Поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Стаття 1 Закону № 3543-XII визначає поняття: особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За приписами ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Поняття мобілізації та демобілізації визначено в статті 1 Закону № 3543-XII. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Наведене свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період роботи у відповідача.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Також, Указом Президента України від 31 липня 2015 року № 463/2015 відповідно до 2 статті 11 Закону України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» затверджено Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
За п.116 Положення, учасники бойових дій мають право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також на одержання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій надається щорічно.
За положення п. 5 розділу 3 «Виплата грошового забезпечення за час відпусток» Інструкції № 151, у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців.
Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку.
Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.
Отже, відповідно в наведених нормах, не зазначено за конкретно яку відпустку виплачується грошова компенсація.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Законодавством не виключаються випадки, коли відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення особи права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням особи, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Суд зазначає, що вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення позивача, як учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки (основної та додаткової), у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Таким чином, суд погоджується з висновками судом першої інстанції, що положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі №360/4127/19.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось відповідачем, що станом на день звільнення, позивачем не використано протягом 2015-2020 років додаткову відпустку, як учасник бойових дій. Отже, позивач при звільненні зі служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткових відпусток за 2015-2020 роки. Однак, відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що фактично доводи апеляційних скарг ґрунтуються на поясненнях та обставинах які надавались апелянтом суду першої інстанції в ході розгляду справи, які судом було досліджено та надано їм оцінку.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління державної служби соціального зв'язку та захисту інформації України у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 р. у справі № 200/12317/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 р. у справі № 200/12317/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 14 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач: Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.В. Сіваченко