12 квітня 2021 року Чернігів Справа № 620/178/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заяць О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 2500-0346-8/25028 від 10.07.2020 про відмову у зарахуванні ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1 ) періодів роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985 у Конторі громадського харчування УРСА в/о «Нижньовартовськ нафтогаз» та з 14.03.1988 по 07.01.2000 у Кооперативі «Сервіс-Стоянка» до загального стажу;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985 у Конторі громадського харчування УРСА в/о «Нижньовартовськ нафтогаз» та з 14.03.1988 по 07.01.2000 у Кооперативі «Сервіс-Стоянка» до загального стажу, призначити та провести виплату пенсії за віком з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 03.07.2020.
Позов мотивовано тим, що відмова відповідача зарахувати до її страхового стажу періоду роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985 та з 14.03.1988 по 07.01.2000 є необґрунтованою, оскільки надана нею трудова книжка мала вичерпні показники стосовно спірного періоду роботи.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 позов залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. На виконання ухвали від 18.01.2021 позивач надав до суду квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою судді від 26.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк подав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначив, що підстави для зарахування спірного періоду роботи позивача відсутні, оскільки записи у трудові книжці не відповідають Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та наявність уточнюючих довідок, також є необхідною.
У відповіді на відзив, позивач вказав, що уточнюючі довідки для підтвердження трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці та зазначив, що невизнання відповідачем даних періодів роботи порушує його право на соціальний захист та отримання пенсії відповідно до чинного законодавства України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі, враховуючи таке.
ОСОБА_1 , звернулася 03.07.2020 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (надалі - ГУ ПФУ в Чернігівській області) із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України № 1058-IV)». Для призначення пенсії надала відповідачу всі необхідні документи, а саме: паспорт, код, трудову книжку, диплом, свідоцтво про укладення шлюбу.
Однак, листом № 2500-0346-8/25028 від 10.07.2020 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що згідно наданих нею документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж становить 20 років 6 місяців 8 днів, тому враховуючи вище викладене, прав на пенсію відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вона не має.
Вважаючи дії відповідача щодо не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу неправомірними, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, із зазначеного вище вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Згідно вимог статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 (справа №235/805/17), від 06.12.2019 (справа №663/686/16-а), від 06.12.2019 (справа №500/1561/17) та від 05.12.2019 (справа №242/2536/16-а).
Так, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 :
- 03.03.1984 - прийнята кух. робочою 2 розряду в Контору громадського харчування УРСА в/о «Нижньовартовськ нафтогаз» (Наказ № 27к від 02.03.84);
- 17.01.1985 - звільнена в порядку переведення (Наказ № 8-к від 17.01.1985);
- 14.03.1988 - прийнята на роботу касиром в кооператив «Сервіс-Стоянка» (Протокол № 114 від 14.03.88);
- 07.01.200,0 - звільнена за власним бажанням (Протокол № 2 від 07.01.2000).
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу вказаного періоду роботи, ГУ ПФУ в Чернігівській області зазначає про неточності записів у трудовій книжці, а саме: до загального страхового стажу позивача не враховано: період роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985, оскільки в записі трудової книжки (№ 10) про звільнення з роботи відсутній «читаємий» відтиск печатки підприємства, де здійснювався запис, підтверджувальна довідка за даний період надана не була; період роботи з 14.03.1988 по 07.01.2000 в Кооперативі «Сервіс-Стоянка», оскільки згідно з абзацом й пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, визначеної наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. В записі трудової книжки про звільнення (№ 14) відсутня посада особи, яка вносила запис до трудової книжки, зазначений лише підпис особи, тому зарахувати даний період до страхового стажу не має можливості.
Однак, із такою позицією відповідача суд не погоджується, враховуючи таке.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок урегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Із аналізу вказаних норм права судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд критично оцінює позицію відповідача у даній справі та зазначає, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17), від 19.12.2019 (справа №307/541/17).
Так, на момент звернення за призначенням пенсії позивачу виповнилося 59 років і 9 місяців, а загальний стаж роботи становить (згідно трудової книжки) - 32 роки 7 місяців 17 днів.
Враховуючи наведене та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985 у Конторі громадського харчування УРСА в/о «Нижньовартовськ нафтогаз» та з 14.03.1988 по 07.01.2000 у Кооперативі «Сервіс-Стоянка» мають бути зараховані до страхового стажу, оскільки такий підтверджений записами у її трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної неточності якої не встановлено, а тому вказану трудову книжку слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Таким чином, відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 вказаного вище періоду роботи є протиправною, оскільки стаж підтверджується основним документом - трудовою книжкою працівника (позивача).
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки ОСОБА_1 чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Також, суд наголошує, що частиною першою статті 3 Конституції України встановлено, що саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 2500-0346-8/25028 від 10.07.2020 про відмову у зарахуванні ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1 ) періодів роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985 у Конторі громадського харчування УРСА в/о «Нижньовартовськ нафтогаз» та з 14.03.1988 по 07.01.2000 у Кооперативі «Сервіс-Стоянка» до загального стажу.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової карки платника податків: НОМЕР_1 ) періоди роботи з 03.03.1984 по 17.01.1985 у Конторі громадського харчування УРСА в/о «Нижньовартовськ нафтогаз» та з 14.03.1988 по 07.01.2000 у Кооперативі «Сервіс-Стоянка» до загального стажу, призначити та провести виплату пенсії за віком з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 03.07.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 21390940).
Повний текст рішення суду складено 12.04.2021.
Суддя О.В. Заяць