25 березня 2021 року Справа № 915/1078/20
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: представник не з'явився,
від відповідача-1: представник не з'явився,
від відповідача-2: представник не з'явився,
від відповідача-3: представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, ідентифікаційний код 21560045) в особі Миколаївської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" (54018, м. Миколаїв, вул. Новозаводська, 1, ідентифікаційний код 25382899)
до відповідачів:
1. Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, б-р Тараса Шевченка, 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Миколаївської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/3, ідентифікаційний код 22437619);
2. Фізичної особи-підприємця Лопатіна Сергія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
3. Фізичної особи-підприємця Сидорчука Віталія Станіславовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про: визнання правочинів недійсними та зобов'язання вчинити дії
11.08.2020 Акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Миколаївської дирекції Акціонерного товариства "Укрпошта" (далі - МД АТ "Укрпошта") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 11.08.2020 № 16-06/58 (вх. № 9876/20) до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Миколаївської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - МФ ПАТ "Укртелеком"), Фізичної особи-підприємця Лопатіна Сергія Вікторовича (далі - ФОП Лопатіна С.В.) та Фізичної особи-підприємця Сидорчука Віталія Станіславовича (далі - ФОП Сидорчука В.С.) з такими вимогами:
"1. Задовольнити позовні вимоги.
2. Прийняти рішення про визнання недійсними з моменту їх укладання: договору оренди комерційної нерухомості № 48Е000-470/19 від 01.10.2019, укладеного між Публічним Акціонерним Товариством "Укртелеком", в особі Миколаївської філії та Фізичною особою-підприємцем Лопатіним Сергієм Вікторовичем про передачу в оренду нежитлове приміщення загальною площею 18,0 кв.м, яке розташоване у м. Миколаєві на першому поверсі п'ятиповерхового адміністративного будинку № 27/3 по вул. Адміральській.
Договору суборенди нежитлового приміщення № 1 від 14 липня 2020 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лопатіним Сергієм Вікторовичем та Фізичною особою-підприємцем Сидорчуком Віталієм Станіславовичем про передачу в суборенду нежитлове приміщення загальною площею 18,0 кв.м, яке розташоване у м. Миколаєві на першому поверсі п'ятиповерхового адміністративного будинку № 27/3 по вул. Адміральській.
3. Зобов'язати Відповідачів: Публічне Акціонерне Товариство "Укртелеком", в особі Миколаївської філії, Фізичну особу-підприємця Лопатіна Сергія Вікторовича, Фізичну особу-підприємця Сидорчука Віталія Станіславовича демонтувати торгівельний павільйон, побудований на першому поверсі холу та біля фасадної частини будівлі за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1 та виконати будівельні роботи щодо поновлення частини холу та фасадної частини будівлі.
4. Стягнути з Відповідача - ПАТ "Укртелеком", в особі Миколаївської філії, на користь Позивача - AT "Укрпошта", в особі Миколаївської дирекції AT "Укрпошта", витрати по сплаті судового збору у розмірі 6306,00 грн."
Ухвалою суду від 14.07.2020 дану позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення порушень, виявлених судом.
27.08.2020р. від позивача до суду надійшли, на виконання ухвали суду від 14.07.2020р., необхідні документи.
Також, 27.08.2020р. від позивача до суду надійшло клопотання про витребування судом доказу у відповідача, в якому позивач просив витребувати у відповідача-1 письмовий доказ - лист від 09.06.2020р. про погодження ФОП Лопатіну С.В. розміщення фасадної частини торгівельного павільйону біля будівлі 27/3 по вул. Адміральська, м. Миколаїв.
Ухвалою суду від 07.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.10.2020, клопотання позивача про витребування документів задоволено, витребувано у відповідачів необхідні письмові докази.
23.09.2020 від відповідача-1 до суду надійшли копії письмових доказів на виконання вимог ухвали суду від 07.09.2020.
01.10.2020 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зазначаючи про те, що по-перше, між сторонами був укладений акт розподілу виробничих, допоміжних приміщень та будівель між співвласниками, та визначено, що на І поверсі спірного приміщення у холі загальною площею 61,5 кв.м - 31 кв.м є власністю відповідача-2, а 30,5 кв.м належить позивачу, однак при укладанні цього акту сторони лише визначили розмір частки майна від всієї площі приміщення та не визначили конкретну частку майна в натурі (місце розташування); по-друге, відповідач-1 належним чином уклав договір оренди частини належного йому нерухомого майна та погодив відповідачу-2 лише розміщення фасадної частини торгівельного павільйону, оскільки відповідач-1 сплачує податок на землю згідно державного акту на право постійного користування від 03.01.1995. Також, відповідач-1 зазначив у відзиві, що між позивачем та ФОП Дегтяренко О.А. був укладений договір оренди на частину приміщення у холі спірного 1 поверху та відповідач-1 не надавав згоду на таку передачу позивачем майна в оренду. При цьому, раніше між ФОП Дегтяренко О.А. та відповідачем-1 теж був укладений договір оренди комерційної нерухомості на частину приміщення №102 (хол) площею 7,8 кв.м та позивач не надавав згоди і не оскаржував даний договір. Відповідач-1 зазначає, що сторони використовували майно, яке є спільною частковою власністю на власний розсуд та у позивача не виникало питань до відповідача-1 щодо передачі в оренду майна без його згоди. У зв'язку з чим, відповідач-1 зазначає, що ним при укладанні спірного договору оренди були дотримані вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
07.10.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягав на задоволенні позову, зазначаючи, що наказ Держкомзв?язку від 27.12.1999 №155 щодо передачі до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» державного майна - нежитлового об'єкту, що складається з чотирьох будівель по вул. Адміральській, 27/1 в м. Миколаєві є незаконним, оскільки Держкомзв?язку в силу норм Положення про Державний комітет зв'язку з інформатизації України, затвердженого Указом Президента України від 03.06.1999р. №601/99, не мало повноважень щодо розпорядження державним майном (відчуження майна), а його повноваження обмежувались лише управлінням цим майном. У зв'язку з цим, позивач зазначає наступне: Держкомзв?язку порушені права та законні інтереси ПАТ «Укрпошта», яке знаходилось і знаходиться в упорядкуванні Міністерства інфраструктури України; розпорядчі документи міністерства інфраструктури України щодо передачі державного майна в статутний капітал АТ «Укрпошта» приймались на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та наказу Фонду державного майна України від 12.01.2017 №17, а тому мають юридичну силу; хол площею 30,5 кв.м на першому поверсі будинку по вул. Адміральській, 27/1 на праві власності належить АТ «Укрпошта»; відповідачі порушили право власності позивача та захопили частину вищезазначеного холу, побудувавши торговий павільйон «Пивмен». На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою суду від 07.10.2020, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено на 05.11.2020.
20.10.2020 від відповідача-1 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач-1 зазначає, що в силу норм Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств», Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 №508, Закону України «Про власність», Закону України «Про господарські товариства», Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України відповідач є належним власником переданих йому Державним комітетом зв'язку та інформатизації України нежитлових приміщень, а твердження про порушення прав та законних інтересів АТ «Укрпошта» є безпідставними та необґрунтованими.
02.11.2020 від позивача до суду надійшло клопотання про приєднання до справи письмових доказів та про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерства інфраструктури України.
В судовому засіданні 05.11.2020 суд розглянув клопотання позивача та за результатами розгляду, залучив подані докази до матеріалів справи та відмовив у залученні третьої особи, про що постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Також в судовому засіданні 05.11.2020 суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 03.12.2020.
Ухвалою-повідомленням від 05.11.2020 суд повідомив учасників справи про те, що ухвалою від 05.11.2020, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2020.
Ухвалою суду від 03.12.2020 було вжито відносно відповідача - фізичної особи-підприємця Лопатіна Сергія Вікторовича заходів процесуального примусу шляхом тимчасового вилучення доказів для дослідження судом, а саме - постановлено тимчасово вилучити у фізичної особи-підприємця Лопатіна С.В. оригінал договору суборенди нежитлового приміщення №1 від 14.07.2020, укладеного між ФОП Лопатіним С.В. та ФОП Сидорчуком С.В. про передачу в суборенду нежитлового приміщення площею 18,0 кв.м, розташованого у м.Миколаєві на першому поверсі п'ятиповерхового адміністративного будинку №27/3 по вул. Адміральській, що знаходиться у ФОП Лопатіна С.В., зупинено провадження у справі.
21.12.2020 від Заводського відділу ДВС у місті Миколаєві до суду надійшли оригінал та копія вказаного договору суборенди.
Ухвалою суду від 12.01.2021 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначено на 09.02.2021.
Ухвалою від 09.02.2021, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 02.03.2021.
Ухвалою суду від 11.02.2021 учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання відбудеться 02.03.2021.
Ухвалою від 02.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 25.03.2021.
Ухвалою суду від 04.03.2021 учасників справи було повідомлено про те, що судове засідання відбудеться 25.03.2021.
Відповідачі-2,-3 не скористались своїми процесуальними правами та не надали суду відзивів на позов.
В судове засідання 25.03.2021 представники сторін не з'явились.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач-1 були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Ухвали суду від 04.03.2021, надіслані на адреси відповідачів-2,-3 повернулись до суду без вручення з відміткою органу поштового зв'язку «Адресат відсутній за вказаною адресою».
В силу приписів ч.6 ст. 242 ГПК України, відповідачі-2,-3 вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.
Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності представників сторін.
Від МД АТ «Укрпошта» до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою.
Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на приписи п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України.
Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 25.03.2021 за результатами розгляду даної справи, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
01 жовтня 2019 року за №48Е000-470/19 між публічним акціонерним товариством «Укртелеком» в особі директора Миколаївської філії ПАТ «Укртелеком», як орендодавцем, та фізичною особою Лопатіним Сергієм Вікторовичем , як орендарем, був укладений договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування наступне майно - нерухоме майно, розташоване за адресою м. Миколаїв, на першому поверсі чотириповерхового адміністративного будинку №27/3 по вул. Адміральській, приміщення загальною площею 18,00 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення №102 літ. А-6) для розміщення торгівельного павільйону. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено в план-схемі у додатку №1 до договору (п.п.1.1 договору).
Передання орендованого майна у користування за цим договором ні за яких умов не може призвести до виникнення у орендаря права власності (у тому числі спільної) на орендоване майно (п.2.3 договору).
Розділом 5 договору його учасники узгодили свої права та обов'язки, зокрема, право орендодавця контролювати використання орендованого майна орендарем за цільовим призначенням (п. 5.1.5 договору); право орендаря здійснювати поліпшення орендованого майна у порядку та на умовах, визначених договором (п.5.2.1 договору); право орендаря вилучати всі поліпшення орендованого майна, зроблені орендарем за його рахунок, що можуть бути відокремлені від орендованого майна без його пошкодження (п.5.2.3 договору); обов'язок орендаря використовувати орендоване майно відповідно до мети його використання, що зазначена у договорі (п.5.3.1 договору); обов'язку орендаря на підставі письмового дозволу орендодавця здійснювати поточний ремонт, відновлення, зміну, переобладнання орендованого майна, обладнання інвентаря. При цьому, якщо відповідні роботи у орендованому майні потребують отримання відповідних дозволів або погоджень, орендар повинен отримати такі дозволи та погодження. Будь-які роботи, що проводитимуться орендодавцем у орендованому майні мають бути безпечними, відповідати вимогам державних будівельних норм, а також іншим загальнообов'язковим нормам та стандартам, не завдавати шкоди орендованому майну, не створювати небезпеку для співробітників та відвідувачів орендованого майна, не псувати зовнішній та внутрішній вигляд орендованого майна (п.5.3.13 договору); обов'язок орендаря передавати в суборенду орендоване майно після отримання письмової згоди на таку передачу від орендодавця (п.5.3.14 договору).
Умовами п. 7.1 договору його учасники погодили, що орендар має право з письмового дозволу орендодавця здійснювати за власний рахунок поліпшення орендованого майна. При цьому за жодних умов такий дозвіл не може бути надано на такі поліпшення орендованого майна, внаслідок яких створюються нові будівлі або споруди, переносяться або добудовуються зовнішні стіни орендованої будівлі, а також збільшується кількість поверхів орендованої будівлі.
Відповідно до умов п.11.1 договору, він набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 30.09.2020 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення строку дії цього договору орендар зобов'язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна.
Відповідно до акту приймання-передачі майна від 01.10.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у користування нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв на першому поверсі чотириповерхового адміністративного будинку №27/3 по вул. Адміральській, приміщення загальною площею 18,0 кв.м (згідно з планом за поверхами приміщення №102 літ. «А-6») (а.с.119 т.1).
05.06.2020 за вих. №2 ФОП Лопатін С.В. звернувся до Миколаївської філії ПАТ «Укртелеком» з листом, в якому просив надати згоду на укладення договору суборенди з суб'єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем Сидорчуком В.С.
Миколаївська філія ПАТ «Укртелеком» листом від 09.06.2020 за вих. №48Е000/06 надала дозвіл на укладення договору суборенди з ФОП Сидорчуком В.С. Також, у вказаному листі орендодавець додатково повідомив, що згідно з Кодексом корпоративної етики й ділової поведінки ПАТ «Укртелеком» на території Компанії категорично заборонено вживати алкоголь або перебувати в алкогольному стані та звернув увагу орендаря ФОП Лопатіна С.В., що за ним, як за орендарем, залишається повна відповідальність за збереження наданого йому в оренду майна.
11 липня 2020 року за №1 між фізичною особою - підприємцем Лопатіним Сергієм Вікторовичем, як орендарем, та фізичною особою - підприємцем Сидорчуком Віталієм Станіславовичем, як суборендарем, був укладений договір суборенди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендар зобов'язався передати суборендареві, а останній зобов'язався прийняти у строкове платне користування (суборенду) нежитлове приміщення, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності загальною площею 18,0 кв.м, розташоване у м.Миколаєві на першому поверсі п'ятиповерхового адміністративного будинку №27/3 по вул. Адміральській, для використання у господарській діяльності суборендаря під розміщення торгівельного павільйону (п.п.1.1, 1.2, 1.4 договору суборенди).
Умовами п.1.5 договору суборенди визначено, що нежитлове приміщення належить орендодавцю (ПАТ «Укртелеком») на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серія САЕ №111317 від 07.09.2010, право власності зареєстровано за орендодавцем, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №27244115 від 07.09.2010.
Відповідно до умов п.4.1 договору суборенди, суборендар має право, зокрема на переважне право на укладення договору суборенди на наступний термін, у випадку укладення договору між орендодавцем та орендарем на новий термін.
Згідно з умовами п.4.2.5, 4.2.7 суборендар зобов'язаний не передавати в подальшу суборенду нежитлове приміщення третім особам та повернути нежитлове приміщення орендареві не пізніше дня припинення дії договору у стані, в якому нежитлове приміщення було одержане, з урахуванням нормального фізичного зносу.
Умовами п.7.1 договору суборенди його учасники узгодили, що він набирає чинності з дати передачі нежитлового приміщення орендарем суборендарю та діє до 20 вересня 2020 року включно, а в частині взаємних розрахунків та відповідальності сторін до повного виконання умов цього договору.
Відповідно до акту приймання-передачі нежитлового приміщення від 11.07.2020 орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування вказані нежитлові приміщення.
Позивач не погодився з даними договорами оренди та суборенди та звернувся до господарського суду з даним позовом про визнання їх недійсними, мотивуючи це тим, що майно, яке було передано в оренду за спірними договорами є спільною частковою власністю та в силу приписів ч.1 ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, тому будь-які правочини щодо місць спільного користування позивача та відповідача-1 можуть бути вчинені тільки після отримання згоди іншого співвласника.
На думку позивача, відповідач-1 порушив право власності позивача на частину холу площею 30,5 кв.м, оскільки ним передано в оренду частину саме цієї площі холу, при цьому відповідач-1 не узгоджував та не звертався до нього за погодженням на укладення спірного договору оренди.
Також позивач зазначає, що хоча за умовами спірного договору оренди у користування відповідачу-2, а згодом і відповідачу-3, було передано нежитлове приміщення площею 18,0 кв.м за адресою - м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/3, фактично відповідач-1 передав в оренду площу більше ніж 18,0 кв.м за іншою адресою - м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1.
Окрім цього, позивач зазначає, що місце біля фасадної частини будівлі розташовано на вулиці Адміральській, 27/1 під козирком та знаходиться у спільному користуванні позивача і відповідача та не входить до предмету договору оренди, що свідчить про те, що будівництво павільйону здійснюється відповідачами взагалі без правових підстав та дозвільних документів.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про визнання недійсним договору оренди та договору суборенди.
Відповідно до норм ст. 759 Цивільного кодексу України, За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Приписами ч.1 ст. 287 Господарського кодексу України передбачено, що орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема, державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом;
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.
Відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.
Вказану правову позицію висловлено у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, господарський суд враховує, що в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Позивач у позові зазначив, що відповідачем-1 неправомірно було передано в оренду нерухоме майно площею 18,0 кв.м (на думку позивача більше ніж 18,0 кв.м), яке є спільною частковою власністю позивача та відповідача-1 та входить до складу 30,5 кв.м. нерухомого майна, яке належить саме позивачу.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що по-перше, передане в оренду нерухоме майно передано фактично більшою площею, ніж зазначено у договорі (акти обміру, обстеження тощо); по-друге, доказів того, що передане в оренду (в подальшому суборенду) нерухоме майно входить до складу 30,5 кв.м, які належать відповідачу у спірному холі; по-третє, доказів порушення прав позивача на користування спільним майном (недопуск працівників позивача на територію холу, перешкоджання у користуванні спільним майном холу тощо).
З наявного в матеріалах справи акту розподілу виробничих, допоміжних приміщень та будівель між співвласниками Миколаївською філією ВАТ «Укртелеком» та Миколаївською дирекцією УДППЗ «Укрпошта» (а.с.21-22 т.1) вбачається, що представники вказаних сторін уклали цей акт про те, що для виконання технічного паспорту на нежитловий об'єкт було проведено розподіл сходів, приміщень, які знаходяться у спільному користуванні, зокрема, приміщення холу за №102 на першому поверсі адмінбудівлі РВЗ за адресою м. Миколаїв, вул. Адміральська, 27/1, та закріпили площі вказаного холу наступним чином: за МД ВАТ «Укртелеком» 31 кв.м, за МД УДППЗ «Укрпошта» - 30,5 кв.м.
Однак ані у вказаному акті, ані у наданій суду позивачем копії техпаспорту (а.с.23-25 т.1) не містяться відомості щодо визначення, які саме частини холу в межах визначених часток співвласників належать МФ ВАТ «Укртелеком» та МД УДППЗ «Укрпошта».
Вказане позбавляє суд можливості дослідити належну кому саме частину холу відповідач-1 передав в оренду з подальшою передачею в суборенду.
Також, сторонами в ході розгляду справи підтверджено, що фактично частки спільної часткової власності в натурі ними не розподілені.
Матеріалі справи не містять відомостей щодо укладання між позивачем та відповідачем-1 угоди про порядок використання майна, що перебуває у їх спільній частковій власності.
З огляду на це, судом не приймаються твердження позивача, що передача саме цього нежитлового приміщення мала відбуватись виключно з його згоди.
Твердження позивача, що будівництво павільйону в орендованому приміщення ведеться суборендарем без наявності дозвільних документів також не знайшло свого підтвердження наявними в матеріалах доказами.
Так, позивач у позові зазначає, що звернувся листом від 13.07.2020 за №16-06/96 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю в м. Миколаєві про здійснення перевірки дозволу на будівельні роботи, однак відомостей щодо результатів проведення такої перевірки суду не надав.
Посилання позивача у відповіді на відзив щодо незаконності наказу Держкомзв?язку від 27.12.1999 №155 щодо передачі до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» державного майна - нежитлового об'єкту, що складається з чотирьох будівель по вул. Адміральській, 27/1 у м. Миколаєві та порушення тим самим законних прав та інтересів позивача не являється предметом даного позову, тому не приймається судом до уваги.
Згідно зі статтею 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного або оспорюваного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Статтею 162 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог та викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, правові підстави позову.
Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір оренди та суборенди нежилого приміщення на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір суперечить приписам чинного законодавства та порушує права та законні інтереси позивача.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В силу ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний такий правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.
Позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.
Вимоги заінтересованої особи (не учасника правочину), яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.
Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем не доведено суду самого факту перешкоджання відповідачами позивачу у користуванні належною йому частиною холу у нежитловій будівлі по вул. Адміральській, 27/1, а отже - і не доведено підстав для необхідності вжиття заходів по захисту прав та законних інтересів позивача.
Враховуючи вищенаведені норми та обставини справи, оцінивши відповідно до ст. 86 ГПК України надані докази, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Враховуючи, що 26.03.2021 року головуючий суддя у даній справі Адаховська В.С. перебувала на навчанні та у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в період з 29.03.2021 року по 02.04.2021 року, повний текст рішення суду складено та підписано 09.04.2021.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення суду складено та підписано 09.04.2021.
Суддя В.С. Адаховська