ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
08 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2315/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ПП "Капітальне будівництво і ремонт" - адвокат Місяць А.П.
від Військової академії (м. Одеса) - Шевчук А.В., самопредставництво
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Військової академії (м. Одеса)
на рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2020
по справі №916/2315/20
за позовом Приватного підприємства "Капітальне будівництво і ремонт"
до Військової академії (м. Одеса)
про стягнення 218 408,52 грн
У серпні 2020 Приватне підприємство "Капітальне будівництво і ремонт" (далі - ПП "Капітальне будівництво і ремонт") звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Військової академії (м. Одеса) (далі - Академія) в якому просило стягнуто з відповідача на свою суму заборгованості у розмірі 218 408,52 грн за поставлений товар з яких 197 857,50 грн - основна сума заборгованості, 12 675,40 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання, 4690,11 грн три проценти річних та 3185,51 грн інфляційні збитки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ПП "Капітальне будівництво і ремонт" посилається на те, що поставив на користь відповідача товар, який прийнято останнім без зауважень, проте оплату за поставлений товар не здійснив.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.11.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 197 857 грн 50 коп, три проценти річних у сумі 4 673 грн 84 коп, інфляційні втрати у сумі 2 569 грн 45 коп, судовий збір у сумі 3 076 грн 51 коп, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що прийняття товару покупцем має своїм наслідком виникнення у нього обов'язку з його повної оплати. Відповідач належних доказів, які б спростовували наявність у нього заборгованості не надав, а тому суд першої інстанції визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд зазначив, що враховуючи відсутність між сторонами письмової форми договору, тобто відсутність погодження положень щодо відповідальності за порушення строків оплати послуг у вигляді пені, суд доходить висновку про недотримання сторонами положень ст.547 ЦК України щодо форми правочину щодо забезпечення зобов'язання у вигляді неустойки (пені), у зв'язку з чим підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені відсутні.
Перевіривши здійсненні позивачем розрахунки трьох процентів річних та інфляції місцевий господарський суд встановив їх часткову неправильність, через невірне визначення строку виконання зобов'язання та не врахування позивачем при розрахунку інфляційних втрат місяців, в яких мала місце дефляція. З огляду на що, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Військова академія (м. Одеса) звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2020 по справі №916/2315/20 та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято за не з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків викладених у рішенні суду встановленим обставинами справи та неправильного застосування певних норм матеріального права.
Так, за твердженням апелянта приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд взяв до уваги ряд доказів, зокрема товарно-транспортну накладну та рахунок на оплату, однак у вказаних документах замовником та вантажоодержувачем вказано КЕВ м. Одеси. Більше того, як стверджує апелянт, між КЕВ м. Одеса та позивачем укладено договір від 02.03.2020 року про постачання товару, у відповідності до якого позивач зобов'язується до 31.10.2020 року поставити КЕВ м. Одеса товар (профіль сталевий листовий гнутий). В свою чергу, як відзначає апелянт, з листа Південного територіального КЕУ, який є органом, що здійснює фінансування КЕВ м. Одеси, вбачається, що Південним територіальним КЕУ було здійснено фінансування КЕВ м. Одеса на закупівлю метало профілю в сумі 200 000 грн.
Таким чином, на переконання апелянта, склалася ситуація коли контрагентами даного правочину щодо поставки товару є дві юридичні особи ПП "Капітальне будівництво і ремонт" та КЕВ м. Одеса, а товар був помилково поставлений третій юридичній особі Військовій академії (м. Одеса).
Скаржник наголошує, що ним не заперечується можливий факт отримання товару, оскільки за останній рік Військовою академією здійснювалися закупівлі металевого профілю у різних контрагентів та за різними договорами, але відповідач наголошує на тому, що договірних відносин поставки товару саме між Військовою академією (м. Одеса) та ПП "Капітальне будівництво і ремонт" не має. Також відсутній будь який обмін листами, факсограмами або телеграмами щодо наміру здійснення поставки товару. Єдиним доказом існування договірних відносин між сторонами є товарно-транспортна накладна, в якій замовником та вантажоодержувачем сказано іншу особу, а саме КЕВ м. Одеса. В свою чергу всі інші докази, які вказують саме на те що договірні відносини щодо поставки товару відбулись саме між позивачем та КЕВ м. Одеса, судом не були взяті до уваги.
Щодо висновку суду першої інстанції стосовно належного оформлення товарно- транспортної накладної, апелянт вважає, що така товарно-транспортна накладна складена з порушеннями та відсутністю усіх необхідних реквізитів, у зв'язку з чим не може вважатися первинним документом. Так, апелянт стверджує, що у названій товарно-транспортній накладній замовником виступає КЕВ м. Одеса, а не Військова академія (м. Одеса). До того ж, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Військова академія (м. Одеса) уповноважувала ОСОБА_1 , який прийняв товар за товарно-транспортною накладною від позивача, на вчинення таких дій.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2315/20 за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2020 та призначено справу до розгляду на 18.03.2021.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.03.2021 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначене на 18.03.2021 не відбудеться у зв'язку із перебуванням судді Мишкіної М.А. у відпустці та призначено справу до розгляду на 08.04.2021.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від ПП "Капітальне будівництво і ремонт" в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, а також стягнути з Військової академії м. Одеса на користь ПП "Капітальне будівництво і ремонт" витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 000 грн.
В обґрунтування своїх заперечень позивач вказує, що категорично не погоджується з доводами апелянта, вважає їх безпідставними та нелогічними, оскільки апелянт фактично вказує, що поставка була здійснена на його користь, водночас останній не є покупцем, а тому не має обов'язку зі сплати.
Позивач наголошує, що обов'язкова письмова форма для договорів поставки не передбачена, а тому відсутність саме письмової форми договору між Військової академією м. Одеса та ПП «Капітальне будівництво і ремонт» не свідчить про відсутність зобов'язань між сторонами, які підлягають виконанню. За твердженням позивача, на підтвердження поставки товару відповідачеві ним було надано усі належні докази.
Щодо тверджень апелянта про поставку товару КЕВ м. Одеса, позивач вказує, що ПП «Капітальне будівництво і ремонт» з метою врегулювання спірної ситуації зверталась до КЕВ м. Одеса з вимогою провести оплату за товар, водночас остання листом від 10.08.2020 повідомила, що профіль сталевий листовий гнутий не отримувало, договір з позивачем не підписувало, товар було прийнято Військовою академію м. Одеса відповідно до товарно-транспортної накладної, а тому не несе жодних цивільно-правових зобов'язань. До того ж, Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління листом від 10.06.2020 повідомляло, що протягом листопада - грудня 2019 року було виділено 200 000 грн на закупівлю металопрофілю для Військової академії м. Одеса.
З приводу тверджень апелянта про підписання товарно-транспортної накладної не уповноваженою особою, позивач вважає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Більш того апелянтом жодним чином не спростовано повноваження Заступника начальника Військової академії Верховодова О., яким підписано лист від 21.07.2020 щодо прийняття товару.
Також, як вважає позивач, доведення факту отримання спірного товару саме Військовою академією (м. Одеси), не залежить від визначення у товарно-транспортній накладній вантажоодержувачем КЕВ м. Одеси, а тому вказане не може бути підставою для невизнання господарської операції (поставки товару) та не може свідчити про те, що така поставка не відбулась.
У судовому засіданні від 08.04.2021 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у відповідності до товарно-транспортної накладної №Р15 від 21 жовтня 2019 року ПП "Капітальне будівництво і ремонт" здійснило поставку, а Військова академія м. Одеса прийняла товар: профіль сталевий листовий гнутий (ДСТУ Б.В. 2.6-9:2008) на загальну суму 197 857,50 грн.
Вказаний товар було прийнято Військовою академією м. Одеса без зауважень, що підтверджується відміткою відповідача на товарно-транспортній накладній, яка засвідчена печаткою та підписом відповідальної особи.
Отримання відповідачем товару також підтверджується листом Військової академії м. Одеса №17/22/162 від 21.07.2020 (т.1, а.с.78), підписаним заступником начальника Військової академії (м. Одеса) Верховодовим О., в якому відповідач фактично підтвердив отримання спірного товару.
З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача було направлено претензію із доданим до неї рахунком на оплату №42 від 23.07.2020, в якій ПП "Капітальне будівництво і ремонт" просило оплатити товар.
Проте, Військова академія м. Одеса за належним чином поставлений товар, грошові кошти не сплатила, тобто покупцем порушено умову щодо строків оплати товару, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог, однак задовольнив їх частково, у зв'язку із безпідставністю заявленої до стягнення пені, та невірним розрахунком позивачем трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст.ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 цієї статті передбачено, що в разі, коли строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено іншого строку оплати товару.
Відтак, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, слід виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України
Оскільки при оформленні сторонами договірних правовідносин поставки за товарно-транспортною накладною №Р15 від 21.10.2019 у спрощений спосіб сторонами не визначено строк оплати, в силу спеціальної норми ч. 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар негайно - наступного дня після його прийняття. Датою прийняття товару є дата відповідної накладної, оскільки такою датою зафіксовано господарську операцію з поставки та первинні документи складаються під час здійснення господарський операцій або відразу після їх здійснення.
Відтак, відповідач повинен був оплатити поставлений за товарно-транспортною накладною №Р15 від 21.10.2019 товар до 22.10.2019 включно, але наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження розрахунку відповідачем за поставлений товар.
З урахуванням встановлених обставин по справі, зокрема щодо поставки та отримання відповідачем товару, без будь-яких заперечень, що відповідно має наслідком виникнення у нього обов'язку з його повної оплати, враховуючи те, що належних доказів, які б свідчили про сплату відповідачем на користь позивача заборгованості у розмірі 197 857,50 грн, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу.
З приводу вимог позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 12 675,40 грн, трьох процентів річних у сумі 4 690,11 грн та інфляційних втрат у сумі 3 185,51 грн, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення зобов'язання, різновидом якого є, зокрема неустойка у вигляді пені, вчиняється у письмовій формі, недотримання якої тягне нікчемність правочину.
З урахуванням наведених законодавчих приписів, враховуючи відсутність між сторонами письмової форми договору, тобто відсутність погодження положень щодо відповідальності за порушення строків оплати послуг у вигляді пені, сторонами не було дотримано положень ст.547 ЦК України щодо форми правочину щодо забезпечення зобов'язання у вигляді неустойки (пені), що відповідно зумовлює відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.
У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Під час звернення до суду першої інстанції позивачем нараховано та заявлено до стягнення 4690,11 грн три проценти річних та 3185,51 грн інфляційні збитки.
Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом та перевірено колегією суддів, наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних є помилковим з огляду на невірне визначення строку виконання зобов'язання. Таким чином, загальна сума трьох процентів річних складає 4673,84 грн, з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Також, суд першої інстанції під час здійснення власного розрахунку інфляційних втрат вірно встановив, що позивачем під час здійснення розрахунку помилково було не враховано місяці, в яких мала місце дефляція. Таким чином, загальна сума інфляційних втрат складає 2569,45 грн, з огляду на що вимоги позивача в цій частині також підлягають частковому задоволенню.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 197 857 грн 50 коп, трьох процентів річних у сумі 4 673 грн 84 коп та інфляційних втрат у сумі 2 569 грн 45 коп.
Судова колегія не приймає до уваги заперечення апелянта з приводу неналежного оформлення товарно-транспортної накладної, отримання товару іншою особою, а саме КЕВ м. Одеси з огляду на таке.
Колегія суддів зазначає, що реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Brualla Gomez de La Torre v. Spain» від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Так, колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження обставин поставки товару на користь відповідача надано товарно-транспортну накладну №Р15 від 21 жовтня 2019 року у відповідності до якої позивачем передано, а відповідачем - Військовою академією (м. Одеса) прийнято профіль сталевий листовий гнутий кількістю 1069,5 м2 на загальну суму 197 857,50 грн. З боку Військової академії (м. Одеса) товарно-транспортну накладну підписано Е.Опольським. Жодних зауважень накладна не містить. Підпис скріплено печаткою "для внутрішніх документів".
Також, як свідчать наявні матеріали справи, листом від 21.07.2020 №17/22/162, який підписано заступником начальника Військової академії (м. Одеса) Верховодовим О., в якому відповідач фактично підтвердив отримання спірного товару, відповідачем повідомлено позивача, що представником Військової академії м. Одеса відповідно до товарно-транспортної накладної від 21.10.2019р. №Р15 отримано від ПП "Капітальне будівництво і ремонт" профіль сталевий листовий гнутий у кількості 1069,5 м2. Відповідачем також зазначено, що на теперішній час КЕВ м. Одеси проводить необхідну роботу щодо оформлення відповідних документів з метою впорядкування бухгалтерського обліку.
На запит позивача КЕВ м. Одеси листом від 10.06.2020 №514/6/143 було повідомлено Приватне підприємство "Капітальне будівництво і ремонт", що фінансування КЕВ м. Одеси за вказаний період здійснювалось на підставі їхніх заявок з урахуванням фінансових можливостей. Також КЕВ м. Одеси повідомило, що серед наданого фінансування за вказаний період було (в тому числі) фінансування на закупівлю метало профілю в сумі 200 000 грн для Військової академії м. Одеси.
Крім того, листом від 10.08.2020 №3292 КЕВ м. Одеси повідомило позивача, що не отримувало профіль сталевий листовий гнутий, оскільки такий товар було прийнято згідно товарно-транспортної накладної Військовою академією м. Одеса.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що надані позивачем докази дозволяють дійти висновку про поставку позивачем та отримання саме відповідачем товару за товарно-транспортною накладною №Р15 від 21 жовтня 2019 року.
В той же час, відповідач заперечуючи проти існування домовленостей з відповідачем з поставки товару та стверджуючи про його отримання іншою особою, зокрема КЕВ м. Одеси, не надав жодних доказів на підтвердження таких припущень.
Слід також відзначити, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. (далі - правила №363), визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Пунктом 11.1. Правил №363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Так, наявна в матеріалах справи товарно-транспортну накладну містить наступні реквізити: назву документа, дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ і яке є вантажовідправником, пункти навантаження та розвантаження, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, кількість, ціну, вартість продукції, особисті підписи уповноважених осіб сторін, які засвідчені відтисками печатки вантажовідправника та вантажоодержувача.
При цьому, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, наявна у матеріалах справи товарно-транспортна накладна дійсно не містить посади особи, яка прийняла товар від Військової академії (м.Одеси), однак з урахуванням наявності інших обов'язкових реквізитів первинного документу, в тому числі прізвища особи, яка прийняла товар, її підпису, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, вказане не є підставою для невизнання господарської операції (поставки товару) та не може свідчити про те, що така особа є не уповноваженою.
Судова колегія зазначає, що відповідач будучи обізнаним із даними, які містяться у товарно-транспортній накладній, зокрема щодо прізвища особи, яка отримала товар, не був позбавлений можливості довести ті обставини, на якій він посилається, зокрема щодо відсутності повноважень у даної особи на отримання товару від імені Військової академії (м.Одеси).
Слід також відзначити, що відповідач жодним чином не заперечує, із посиланням на відповідні докази, відомостей які викладені у листі від 21.07.2020 №17/22/162, який підписано заступником начальника Військової академії (м. Одеса) Верховодовим О., в якому відповідач фактично підтвердив отримання товару за товарно-транспортною накладної від 21.10.2019 №Р15.
З огляду на встановлені обставини щодо отримання товару саме Військовою академією (м. Одеси), колегія суддів вважає, що визначення у товарно-транспортній накладній вантажоодержувачем КЕВ м. Одеси не може свідчить про отримання товару за товарно-транспортною накладної від 21.10.2019 №Р15 саме КЕВ м. Одеси та бути підставою для невизнання господарської операції (поставки товару) та не може свідчити про те, що така поставка не відбулась.
До того ж, стверджуючи про те, що домовленість спрямована на поставку товару за товарно-транспортною накладної від 21.10.2019 №Р15 відбулась саме з позивачем та КЕВ м.Одеси, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження таких обставин.
Колегія суддів також не приймає до уваги твердження скаржника про визначення позивачем у рахунку №64 від 22.10.2019 КЕВ м. Одеси, оскільки у наявних матеріалах справи міститься рахунок на оплату №42 від 23.07.2020, оформлений на ім'я Військової академії м. Одеси, а також докази надсилання такого рахунку відповідачеві.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2020 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 25.11.2020 у справі №916/2315/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 13.04.2021.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.