Справа №278/1614/20
08 квітня 2021 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Яцюрук С. В., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Глибочицької сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації місця проживання, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог стосовно предмета спору, - ОСОБА_2 -
У провадженні суду перебуває зазначена цивільна справа.
Під час судового засідання представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заявив клопотання про закриття провадження у справі, в обгунтування якого вказав, що справа не підвідомча Житомирському районному суду Житомирської області, оскількі має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Представник позивача ОСОБА_4 заперечував щодо задоволення клопотання, оскільки вважає, що справа має розглядатись Житомирським районним судом Житомирської області в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо:
1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами;
4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом;
6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу;
7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як вбачається з позовної заяви, позивач звернулася до суду з позовом, направленим фактично на визнання її права проживання та користування квартирою шляхом реєстрації позивача в квартирі, яка, як стверджує відповідач, перебуває у комунальній власності сільської ради.
Отже, попри вибір позивачем способу захисту права користування житлом, насправді в основі цих вимог лежить намір (бажання, воля) позивача захистити свої майнові права та узаконити право користування квартирою.
Таким чином, позов подано на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.
Суть та характер описаних спірних правовідносин, їхній суб'єктний склад, спрямованість заявлених вимог і механізми (засоби) їх задоволення в своїй сукупності підводять до того, що справжнім предметом спору у цій справі є вимоги про захист права користування майном або захист житлових прав, або/та захист кожним із цього складу учасників справи свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спір про захист права конкретної особи на майно чи житло є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних правовідносин, але їхня участь у цих відносинах не змінює характеру (суті) спірних правовідносин, не перетворює такий спір на публічно-правовий і не дозволяє поширювати на них положення адміністративної юрисдикції.
Подібна правова позиція, зокрема, відображена постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 462/3516/17, від 27 лютого 2019 року в справі №826/15089/17.
Беручи до уваги наведене, а також ураховуючи, що спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав позивача, суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Керуючись ст. 255 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про закриття провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 12.04.2021 року.
Суддя О.М. Дубовік