Справа № 755/6747/20 Головуючий у суді І інстанції Арапіна Н.Є.
Провадження № 22-ц/824/181/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
7 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк Віктор Станіславович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), третя особа - приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк В.С., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
На обґрунтування позову зазначено, що 5 березня 2020 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 57, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11230631000 від 8 жовтня 2007 року за період з 6 березня 2017 року по 27 лютого 2020 року у загальному розмірі 328 373,97 грн.
Вказаний виконавчий напис був пред'явлений до виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кошарському О.В., який здійснив його примусове виконання шляхом реалізації належної позивачу квартири АДРЕСА_1 , про що було складено акт про проведені електронні торги від 7 квітня 2020 року.
Позивач просила визнати цей виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що він був вчинений без надання приватному нотаріусу документів, що підтверджують безспірність суми кредитної заборгованості.
Рішенням Дніпровського районного суду м Києва від 11 серпня 2020 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 5 березня 2020 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С., зареєстрований в реєстрі за № 57.
Стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приватний нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису належним чином не переконався у безспірності розміру сум боргу, не встановив, в якому розмірі виникла заборгованість як по тілу кредиту так і по відсоткам, чим припустився порушень вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Як на підставу своїх вимог посилається на те, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості і ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів, при цьому, для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису - існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, що в даному випадку з'ясовано судом першої інстанції при розгляді справи не було.
Вважає, що суд першої інстанції здійснив хибний висновок та не відобразив в оскаржуваному рішенні факт про те, що на момент вчинення виконавчого напису існувало рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року у справі № 755/15333/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» як первісного кредитора заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 8 жовтня 2007 року на загальну суму 144 328,92 грн, що свідчило про безспірність суми заборгованості, а тому в нотаріуса не було підстав щодо сумніву в безспірності боргу боржника перед кредитором.
При цьому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.
Крім того, право вимоги про стягнення заборгованості згідно статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення й обмежується останніми трьома роками, які передували пред'явлення такої вимоги, зокрема про вчинення виконавчого напису, що в даному випадку ТОВ «Вердикт Капітал» було дотримано при здійсненні розрахунків заборгованості для вчинення виконавчого напису. Водночас примусове стягнення неустойки (пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою, що в даному випадку товариством також було дотримано.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Бондаренко В.Г. проти доводів апеляційної скарги заперечував, вказавши на те, що оспорюваний виконавчий напис було вчинено нотаріусом за договором про надання споживчого кредиту, строк дії якого сплив 25 липня 2016 року, тобто поза межами імперативно встановленого строку у статті 88 Закону України «Про нотаріат». За наведених обставин спірних правовідносин нотаріус повинен був відмовити у вчиненні нотаріальної дії через те, що вчинення такої дії суперечить встановленому законом порядку, а саме: закінчився строк, протягом якого можливо вчинити виконавчий напис. Вважає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги позовна давність сплила і до додаткової вимоги, зокрема стягнення неустойки, а після закінчення строку дії кредитного договору проценти та пеня взагалі не нараховуються. Крім того, позивача не було повідомлено про вимогу кредитора стягнути заборгованість в позасудовому порядку шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса, що є додатковою підставою для задоволення позовних вимог.
Відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» не направило в судове засідання свого уповноваженого представника, надіслало на електронну адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із запровадженням карантину.
Оскільки вказане клопотання надійшло на електронну адресу Київського апеляційного суду в електронній формі без його скріплення електронним цифровим підписом відповідача у відповідності до вимог частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» та частини першої, другої статті 6, частини першої статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», колегія суддів залишила його без розгляду на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (Рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).
Виходячи з наведеного, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника відповідача в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, та з огляду на те, що сторона відповідача належним чином повідомлена про судове засідання у справі, ухвалила проводити розгляд справи за відсутності цього учасника справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з'явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 8 жовтня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11230631000, за умовами якого позивач отримала кредит в іноземній валюті у сумі 25 590,00 доларів США, що еквівалентно 129 229,50 грн, зі сплатою 10,70 % річних на строк до 8 жовтня 2014 року.
20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/12, згідно з яким банк відступив на користь товариства своє право вимоги, в тому числі за кредитним договором № 11230631000 від 8 жовтня 2007 року.
20 квітня 2012 року ТОВ «Кредекс Фінанс» уклало договір факторингу № 05/12-КВ з ТОВ «Вердикт Фінанс», відповідно до якого право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Вердикт Фінанс».
27 лютого 2020 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 27-02/2020-свк про відступлення прав вимоги за кредитним договором 11230631000, позичальником за яким є ОСОБА_1
28 лютого 2020 року відповідач направив на поштову адресу позивача вимогу про усунення порушень кредитних зобов'язань вих. № 4680, в якій вимагав у семиденний строк з моменту отримання цієї вимоги, виконати зобов'язання по кредитному договору шляхом повернення заборгованості, загальний розмір якої станом на 27 лютого 2020 року складав 328 373,97 грн і складається із: 3 % річних в сумі 44 601,92 грн; інфляційне збільшення в сумі 126 588,48 грн; пеня за період з 6 березня 2019 року по 27 лютого 2020 року в сумі 157 183,57 грн. Попереджено позивача, що у випадку непогашення заборгованості кредитор буде змушений здійснити її стягнення у безспірному порядку, зокрема шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Проте, вже 5 березня 2020 року ТОВ «Вердикт Фінанс» через представника за довіреністю - Кандратюка В.С. звернулося із заявою вих. № 180 до приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюка В.С. про вчинення виконавчого напису з метою стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором № 11230631000 від 8 жовтня 2007 року за період з 6 березня 2017 року по 27 лютого 2020 року у загальному розмірі 328 373,97 грн.
У цей же день - 5 березня 2020 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком В.С. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 57, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на користь ТОВ «Вердикт Капітал» вищевказану суму заборгованості.
Згідно з оспорюваним виконавчим написом, стягнення заборгованості проводиться за період з 6 березня 2017 року по 27 лютого 2020 року, а сума заборгованості складає 328 373,97 грн, в тому числі: 3 % річних - 44 601,92 грн; інфляційне збільшення - 126 588,48 грн; пеня в розмірі подвійної ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за період з 6 березня 2019 року по 27 лютого 2020 року - 157 183,57 грн.
Вищевказані обставини повністю підтверджується витребуваними ухвалою суду від 16 червня 2020 року у приватного нотаріуса Кондратюка В.С. матеріалами по вчиненому виконавчому написі № 57 від 5 березня 2020 року (а.с. 48-109, т. 1).
Встановлено, що вказаний виконавчий напис був пред'явлений відповідачем до виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кошарському О.В., який разом із виконаним листом № 755/15333/17, виданим 12 жовтня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва, здійснив його примусове виконання шляхом реалізації належної позивачу квартири АДРЕСА_1 , про що було складено акт про проведені електронні торги від 7 квітня 2020 року та видано свідоцтво від 22 квітня 2020 року.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
Отже, за результатами аналізу вищенаведених норм колегія суддів дійшла таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Таким чином, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Зважаючи на наведене, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 405/1015/17.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.
Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, висловленим у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 759/6167/18.
Судом першої інстанції встановлено, що для вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу відповідачем було надано такий пакет документів: договір факторингу № 05/12 від 20 квітня 2012 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс», договір факторингу № 05/12-КВ від 20 квітня 2012 року, укладений між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ТОВ «Вердикт Фінанс», договір № 27-02/2020-свк про відступлення прав вимоги за кредитним договором від 27 лютого 2020 року, укладений між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» , заяву про вчинення виконавчого напису від 5 березня 2020 року; договір про надання споживчого кредиту № 11230631000 від 8 жовтня 2007 року, вимогу про усунення порушень кредитних зобов'язань від 28 лютого 2020 року.
Однак в матеріалах справи та в матеріалах вчинення виконавчого напису № 57 від 5 березня 2020 року відсутні банківські виписки відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», чи хоча би розрахунок заборгованості, з яких можливо встановити розмір боргу, що складається з трьох процентів річних, інфляційних втрат та пені за порушення виконання зобов'язань за кредитним договором, на які претендував кредитор.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, виписка по позичковому рахунку є належним доказом щодо заборгованості боржника за кредитом, яка повинна досліджуватися у сукупності з іншими доказами. Виходячи з того, що у питаннях про стягнення кредитної заборгованості є важливим серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості вважається також належним доказом наявності та розміру заборгованості.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватний нотаріус належним чином не переконався у безспірності розміру сум боргу, не встановив, в якому розмірі виникла заборгованість як по тілу кредиту так і по відсоткам, чим припустився порушень вимог Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів.
Варто також зазначити, що відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.
Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому, наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом 5 березня 2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий відповідачем нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, а тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, і у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
В апеляційній скарзі відповідач посилається, що на момент вчинення виконавчого напису існувало рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року у справі № 755/15333/17, яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 8 жовтня 2007 року на загальну суму 144 328,92 грн, яка складається із заборгованості по основній сумі кредиту - 105 843,68 грн та заборгованості по процентам - 38 485,24 грн, що свідчило про безспірність суми заборгованості.
Разом з тим, апеляційним розглядом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 серпня 2018 року у справі № 755/15333/17 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Вердикт Фінанс» (попереднійкредитор) з підстав пропуску строку позовної давності.
Відповідно до позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Таким чином, на момент подання відповідачем заяви про вчинення виконавчого напису у позивача не існувало перед відповідачем боргових зобов'язань за кредитним договором, які були встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, що спростовує безспірність заборгованості, зокрема за нарахованою пенею, яка є обов'язковою умовою для вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема про стягнення неустойки. Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.
Оскільки позовна давність за вимогами кредитора про стягнення боргу за основною вимоги сплила до звернення відповідача до нотаріуса, то вона сплила і до додаткової вимоги про стягнення з позивача пені. Тому, не підлягала до стягнення пеня, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.
Крім того, у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився. Зі зверненням банку до суду з вимогою про дострокову сплату усієї заборгованості у повному обсязі, банк в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов'язань за кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача можуть бути забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що подану приватному нотаріусу Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюку В.С. заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 11230631000 від 8 жовтня 2007 року за період з 6 березня 2017 року по 27 лютого 2020 року у загальному розмірі 328 373,97 грн перед ТОВ «Вердикт Капітал» не можна було вважати безспірною.
Отже, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин та положень ЦК України і Закону України «Про нотаріат», вони носять загальний характер, не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Водночас, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 серпня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.А. Голуб
Д.О. Таргоній