Постанова від 07.04.2021 по справі 369/694/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/694/17 Головуючий у суді І інстанції Ковальчук Л.М.

Провадження № 22-ц/824/85/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватного підприємства «Білоцерківтрансбуд», приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотової Ольги Віталіївни, приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Тимчук Володимира Олександровича, Володарської районної державної адміністрації Київської області, Головного територіального управління юстиції у Київській області, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про поновлення строку звернення до суду, про визнання недійсним розпорядження, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватних нотаріусів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень держаного реєстратора реєстраційної служби, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень районної державної адміністрації, витребування земельних ділянок на користь держави,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з вказаним вище позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство», обґрунтовуючи його тим, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації «Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради» від 3 серпня 2010 року № 3429 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність 7 громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 2,5000 га в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району, а саме: ОСОБА_3 - земельна ділянка площею 0,5000 га; ОСОБА_10 - земельна ділянка площею 0,5000 га; ОСОБА_11 - земельна ділянка 0,2500 га; ОСОБА_6 - земельна ділянка 0,2500 га; ОСОБА_9 - земельна ділянка 0,5000 га; ОСОБА_5 - земельна ділянка 0,2500 га; ОСОБА_8 - земельна ділянка 0,2500 га.

Після цього, Управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі 27 травня 2014 року зареєстровано вищевказані земельні ділянки в Державному земельному кадастрі та в подальшому Реєстраційною службою Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області зареєстровано право власності вищевказаних громадян на них.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 10 червня 2014 року за індексним номером 13657179 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_12 ( ОСОБА_12 ) з кадастровим номером 3222486600:05:001:5165 площею 12500 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_1 ; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 10 червня 2014 року за індексним номером 13654641 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166 площею 0,5000 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_2 ; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 10 червня 2014 року за індексним номером 13652118 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_14 з кадастровим номером 3222486600:05:001:5167 площею 0,2500 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_3 ; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 10 червня 2014 року за індексним номером 13652921 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_10 з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168 площею 0,5000 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_4 ; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 10 червня 2014 року за індексним номером 13653864 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_5 ; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 03 вересня 2014 року за індексним номером 15536899 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_15 з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5000 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_6 ; рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області від 10.06.2014 року за індексним номером 13659644 зареєстровано право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171 площею 0,5000 га та отримано свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_7 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 червня 2014 року за № 2465 ОСОБА_6 відчужив належну йому земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , який на підставі рішення реєстратора № 18232791 від 23 грудня 2014 року зареєстрував право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171.

Окрім того, відповідно до договорів купівлі-продажу від 20 червня 2014 року за № 2468 та № 2465 ОСОБА_14 та ОСОБА_12 ( ОСОБА_12 ) відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , який на підставі рішень реєстратора № 13934394 та № 13932870 від 20.06.2014 року зареєстрував права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486600:05:001:5167, 3222486600:05:001:5165.

Прокурор також зазначив, що шляхом вивчення відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було з'ясовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5 га, яка являється предметом судового спору, на підставі акту прийому-передачі від 29 червня 2017 року відчужена ОСОБА_9 на користь ПП «Білоцерківтрансбуд», про що було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Володарської районної державної адміністрації № 36429611 від 2 серпня 2017 року.

Розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв'язку з чим реєстрація права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з кадастровими номерами 3222486600:05:001:5165, 3222486600:05:001:5166, 3222486600:05:001:5167, 3222486600:05:001:5168, 3222486600:05:001:5169, 3222486600:05:001:5170, 3222486600:05:001:5171 вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства відбулась із порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Згідно інформації ВО «Укрдержліспроект», ДП «Київське лісове господарство», Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, кварталу 48 виділи 18, 19, 22 Васильківського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення вищевказаної земельної ділянки лісогосподарського призначення в кварталі 42 Васильківського лісництва відповідачу не надавалось. Одним розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 передано у власність громадян для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки площею 2,5000 га, та знаходяться в суцільному масиві лісових насаджень, що підтверджується інформацією ДП «Київське лісове господарство» та схемою розташування земельних ділянок. Києво-Святошинська районна державна адміністрація передала у власність громадянам без вилучення з користування землі лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою районної державної адміністрації передбачених законом повноважень.

Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок не надавалось та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб не приймались. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави поза волею власника та користувача в порядку безоплатної передачі відповідно до статті 118 ЗК України, позивач вважав що це є правовою підставою для витребування їх з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі статей 387, 388, 396 ЦК України.

З урахуванням уточнених позовних вимог прокурор просив суд:

визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 «Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради»;

скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень приватного нотаріуса Федотової О. В. Києво-Святошинського районного нотаріального округу індексний номер: 18232791 від 23 грудня 2014 року на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 за земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171;

скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень приватного нотаріуса Тимчук В. О. Києво-Святошинського районного нотаріального округу індексні номери: 13934394 від 20 червня 2014 року на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5167; № 13932870 від 20 червня 2014 року на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5165;

скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області індексні номера: 13652921 від 10 червня 2014 року, на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_10 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168; № 13654641 від 10 червня 2014 року на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166; № 13653864 від 10 червня 2014 року на підставі якого зареєстровано право приватної власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Володарської районної державної адміністрації від 2 серпня 2017 року № 36429611, відповідно до якого зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 ПП «Білоцерківтрансбуд»;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486600:05:001:5167 площею 0,2500 га та 3222486600:05:001:5165 площею 0,2500 га; ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171 площею 0,2500 га; ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166 площею 0,5000 га; ПП «Білоцерківтрансбуд» земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5000 га; ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га; ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168 площею 0,5000 га, загальною вартістю 79 925,38 грн, які розташовані на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 листопада 2017 року про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170, яка розташована в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Доводи прокурора про те, що оскаржене розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 було прийнято з порушенням, не підтверджено належними і допустимими доказами. Прокурором не надано доказів щодо винної, протиправної поведінки громадян, які набули право власності на земельні ділянки на підставі спірного розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429. З матеріалів справи встановлено, що Управлінням Держземагенства у Києво-Святошинському районі 27 травня 2014 року було зареєстровано оспорювані земельні ділянки в Державному земельному кадастрі та в подальшому Реєстраційною службою Києво-Святошинського району управління юстиції Київської області зареєстровано право власності на них. За вказаних обставин, строк позовної давності на момент звернення першим заступником прокурора Київської області з позовом до суду 20 січня 2017 року сплив.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, перший заступник прокурора Київської області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, з мотивів невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу своїх вимог посилається на те, що в оскаржуваному рішенні лише констатовано викладені у позовній заяві доводи та перелічено докази, на які прокурор посилався як на підтвердження факту порушення Києво-Святошинською районною державною адміністрацією вимог земельного законодавства при розпорядженні землями лісогосподарського призначення, проте жодної оцінки вказаним доказам судом не надано, мотивів, з яких суд визнав їх неналежними чи недопустимими в оскаржуваному рішенні не зазначено, як і будь-яких доказів на їх спростування. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 30 січня 2018 року у справі №707/2192/15-ц і в постанові від 21 лютого 2018 року у справі 488/5476/14-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі №6-212цс14, від 30 вересня 2015 року у справі №6-196цс15 про те, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, та визнав недоведеним факт передачі спірних земель у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення, що до цього часу перебувають у постійному користуванні державного підприємства, ніколи не вилучались у нього та цільове призначення яких із земель лісогосподарського призначення ніким не змінювалось. Судом не враховано, що всі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. В даному ж випадку, оспорюванні земельні ділянки до їх відведення у приватну власність використовувались для ведення лісового господарства. Безпідставним є висновок суду першої інстанції про необхідність застосування у спірних правовідносинах наслідків спливу позовної давності на звернення до суду з позовом, оскільки прокурор виступає не як сторона у спірних земельних правовідносинах і не на рівних засадах з іншими учасниками, натомість позов поданий у зв'язку з необхідністю відновлення законності, в тому числі через протиправні дії посадових осіб відповідних державних органів з урахуванням приписів частини другої статті 1 ЦК України правила позовної давності, передбачені цим Кодексом, не застосовуються. Так, в порушення вказаних вимог закону, початок перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» суд першої інстанції пов'язав одночасно з двома датами: датою прийняття оскаржуваного розпорядження 3 серпня 2010 року та датою реєстрації Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області державних актів на право власності - 27 травня 2014 року. Водночас, такий висновок свідчить про невстановлення судом дійсних обставин справи та суперечить одному з головних принципів цивільного судочинства - об'єктивної істини і неможливості грунтування судових рішень на припущеннях. Зазначає, що позивачі у справі довідалися про порушення права власності держави на спірні земельні ділянки лише з моменту отримання копії позовної заяви першого заступника прокурора Київської області від 18 січня 2017 року. За таких обставин, відмова у позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні особи, яка не є його дійсним власником, а законний власник - держава, в свою чергу, попри гарантії недоторканості та непорушності права власності, у тому числі і державної, не може отримати судового захисту свого права.

Постановою Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» задоволено частково.

Визнано незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 «Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради».

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5165 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада.

Повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5166 площею 0,5 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 .

Витребувано з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5167 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада.

Повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5168 площею 0,5 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_10 .

Повернуто у власність держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 .

Витребувано з володіння ПП «Білоцерківськтрансбуд» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5170 площею 0,5 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада.

Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінеті міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5171 площею 0,25 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року задоволено частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року задоволено частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року в частині задоволених позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 та про витребування земельних ділянок від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повернення земельної ділянки від ОСОБА_5 , про стягнення судових витрат з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 скасовано.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , та про витребування земельних ділянок від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Передано справу № 369/694/17 в частині позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 про визнання незаконним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_5 , та про повернення земельної ділянки від ОСОБА_5 , судових витрат, на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд постановив, що з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року в зміненій та скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 400,00 грн за подання касаційної скарги.

Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 400,00 грн за подання касаційної скарги.

За правилом частин першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із статтею 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Отже, відповідно до наведених процесуальних норм та змісту постанови суду касаційної інстанції,рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , про визнання недійсним розпорядження від 3 серпня 2010 року № 3429 в частині передачі останній у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради та витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області «Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради» від 3 серпня 2010 року № 3429 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району; передано у власність 7-ми громадянам України земельні ділянки загальною площею 2,5000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради. Перелік осіб - громадян України, яким передано у власність земельні ділянки із визначенням їх розміру наведений у додатку до вказаного розпорядження, зокрема, під порядковим № 6 якого міститься ОСОБА_5 - земельна ділянка площею 0,250 га (а.с. 19, 20, т. 1).

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області Євко В.В. від 10 червня 2014 року за індексним номером 13653864 зареєстровано право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га та 10 червня 2014 року отримано відповідачем свідоцтво на право власності на нерухоме майно серія та номер НОМЕР_5 (а.с. 58, 59, т. 1).

Генеральним директором ВО «Укрдержліспроект» в додатках до листа № 753 від 14 листопада 2016 року, адресованому прокуратурі Київської області, були надані фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 48 і його таксаційних виділів Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003 років та межами земельних ділянок згідно з поданими кадастровими номерами, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 накладається на землі лісогосподарського призначення кварталу 48 Васильківського лісництва ДП «Київській лісгосп» (а.с. 21-23, т. 1).

В листі ДП «Київське лісове господарство» № 02-802 від 4 жовтня 2016 року директор ДП «Київське лісове господарство» повідомив, що земельні ділянки за вказаними у запиті кадастровими номерами розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва квартал 48 виділа 18, 19, 22 і знаходяться в суцільному масиві лісових насаджень. ДП «Київське лісове господарство» не надавалось погодження на вилучення, відповідних рішень щодо вилучення із земель лісогосподарського призначення не надходило. В додатках до листа долучена копія планшету (лісовпорядкування 2014 року) із відміткою про місце розташування виділених у власність земельних ділянок (а.с. 24-25, т. 1).

В листі № 02-935 від 28 листопада 2016 року директор ДП «Київське лісове господарство» повідомив заступнику начальника управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді Київської обласної прокуратури, що земельна ділянка, зокрема з кадастровими номера 3222486600:05:001:5170, 3222486600:05:001:5169, 3222486600:05:001:5167, 3222486600:05:001:5165, 3222486600:05:001:5166, 3222486600:05:001:5168, 3222486600:05:001:5171 загальною площею 2,5 га в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району представляють собою єдиний лісовий масив, знаходяться в користуванні ДП «Київське лісове господарство» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, геодезичні дані відсутні. В додатках надані копія планшетів лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, копії таксаційних описів лісових насаджень лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, копії планів лісонасаджень лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, копії схем лісовпорядкування 2003 і 2014 роки. Копії протоколів І, ІІ лісовпорядних нарад (а.с. 26-47, т. 1).

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства у відповіді № 04-36/2504 від 28 листопада 2016 року повідомило, що на виконання доручення прокуратури Київської області від 24 листопада 2016 року № 05/1-3671 щодо надання погодження на вилучення і зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із кадастровими номерами 3222486600:05:001:5170, 3222486600:05:001:5169, 3222486600:05:001:5167, 3222486600:05:001:5165, 3222486600:05:001:5166, 3222486600:05:001:5168, 3222486600:05:001:5171 загальною площею 2,5000 га та розташовані в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повідомило, що земельні ділянки із вказаними кадастровими номерами, розташовані на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» (Васильківське лісництво квартал 48) у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Управління та постійний лісокористувач ДП «Київський лісгосп» не надавали погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки, які відведені у власність 7 громадян для ведення селянського господарства, розташованих в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с. 66, т. 1).

У листі № 05/2-885вих-16 від 29 грудня 2016 року заступник Генерального прокурора України доручила прокуратурі Київській області пред'явити позов про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки загальною площе. 2,5 га та їх витребування з чужого незаконного володіння в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (а.с. 69, т. 1).

Відповідач ОСОБА_5 у письмових запереченнях на позовну заяву вказувала на те, що нею в установленому законом порядку було подано клопотання про надання у власність земельної ділянки, замовлений проект землеустрою, який був розроблений землевпорядною організацією, що має відповідну ліцензію, затверджений відділом містобудування та архітектури, а також управлінням Держкомзему та санітарно-епідеміологічною службою. Тобто, визначена законодавством процедура дотримана, площа виділеної їй земельної ділянки не перевищує встановлених законодавством меж. Крім цього, вказувала на відсутність повноважень прокуратури звертатися до суду в інтересах держави в особі її органів (а.с. 181-195, т. 1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність заявлених вимог про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок на користь держави, і при цьому, звертаючись до суду за захистом прав держави в особі її уповноважених органів, прокурор пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем ОСОБА_5 у письмовій заяві.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

За правилами статей 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За роз'ясненнями, що містяться в абзаці 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У постанові Верховного Суду України від 8 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15 зроблено висновок про те, що на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв'язку з його необгрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, на які посилався позивач.

Суд першої інстанції зазначене не врахував, відмовляючи у задоволені позову з посиланням на положення статті 267 ЦК України, тобто з підстав пропуску строку позовної давності, одночасно дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що в свою чергу є неправильним з огляду на те, що відмовляти в позові через пропуск без поважних причин строку для звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.

Так, відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами в т.ч. про ліси якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Таким чином, ЗК України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Відповідно до абзацу 2, 3 статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до статей 4, 5 ЛК України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Згідно з статтями 18, 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною першою статті 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

В силу положень статей 19, 55, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному ЛК України.

Зокрема, статтями 7, 8 ЛК України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

За статтями 45, 47, 48, 54 ЛК України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісовпорядного господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції встановлює процедуру їх виготовлення.

Віднесення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 до земель лісогосподарського призначення підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісових насаджень Васильківського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області лісовпорядкування 2003 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» № 753 від 14 листопада 2016 року спірна земельна ділянка, відповідно до матеріалів лісовпорядкування за 1993та 2003роки, відносяться до 48 кварталу Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-802 від 4 жовтня 2016 року спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 48, виділи НОМЕР_8 , 19, 22Васильківського лісництва ДП «Київське лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, зокрема, планшету лісовпорядкування за 2014 рік із відміткою про місце розташування виділених у власність земельних ділянок, що знаходяться в суцільному масиві лісових насаджень.

Крім того, згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» № 02-935 від 28 листопада 2016 року відведенні у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 2,5 га в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району представляють собою єдиний лісовий масив, знаходяться в користуванні ДП «Київське лісове господарство» відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування та відносяться до земель лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва кварталі 48. На підтвердження вказаних обставин також було надано копії: планшетів лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, таксаційних описів лісових насаджень лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, планів лісонасаджень лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, схем лісовпорядкування 2003 і 2014 роки, протоколів І, ІІ лісовпорядних нарад.

ДП «Київське лісове господарство», як постійний користувач згідно листа № 02-802 від 4 жовтня 2016 рокуповідомило заступника начальника управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді Київської обласної прокуратури, що ним не надавалось погодження на вилучення з постійного користування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169, відповідних рішень щодо вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення не надходило.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно листа № 04-36/2504 від 28 листопада 2016 року повідомило, що воно та постійний лісокористувач ДП «Київський лісгосп» не надавали погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки, які відведені у власність 7 громадян, в тому числі і ОСОБА_5 , для ведення селянського господарства ділянки, розташованих в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що земельна ділянка площею 0,2500 га, якаоспорюваним розпорядженням Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області від 3 серпня 2010 року № 3429 надана у власність ОСОБА_5 , відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною шостою статті 149 ЗК України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Тобто, вилучення земель лісогосподарського призначення не належало до компетенції Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області, оскільки такі повноваження належали до компетенції Кабінету Міністрів України.

З огляду на викладене, відведення розпорядженням Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечило вимогам статей 84, 122, 149 ЗК України та статті 16 ЛК України.

Відповідно до вимог частин першої, другої, четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до вимог частини третьої статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, Києво-Святошинською державною адміністрацією Київської області змінено цільове призначення лісогосподарських земель без погодження відповідного державного органу лісового господарства та без попереднього прийняття відповідного рішення.

Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до підпунктів а, б статті 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відтак, всупереч вимогам статей 6, 14, 19 Конституції України, частини четвертої статті 20 ЗК України, частини третьої статті 57 ЛК України Києво-Святошинською державною адміністрацією Київської області на підставі оспорюваного розпорядження від 3 серпня 2010 року № 3429 відведено у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Суд першої інстанції фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив та не вірно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим поза його увагою залишилося те, що спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної власності, перебувала у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується картографічними матеріалами, і доказів на підтвердження надання землекористувачем згоди на вилучення земельної ділянки відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що передача у приватну власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки у складі земельної ділянки загальною площею 2,5 га для цілей, не пов'язаних з веденням лісового господарства, а саме для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вищевказаним положенням ЗК України та ЛК України, її цільове призначення було змінено без погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства та без попереднього прийняття ним відповідного рішення.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частинами другою, третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

За приписами статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Згідно статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Положеннями статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що розпорядження Києво-Святошинської державної адміністрації Київської областівід 3 серпня 2010 року № 3429 в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради прийнято з порушенням вимог статей 14, 19 Конституції України, статей 20, 21, 55, 57, 83,116, 118, 122 ЗК України, статей 6, 16, 42 ЛК України.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Приписами частини другої статті 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною третьої вказаної статті передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У відповідності до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, у відповідності до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15; від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» поза його волею, пред'явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на земельну ділянку про її витребування на підставі статті 387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону.

За наведених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність всіх правових підстав для витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Одночасно колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимог власника про визнання права власності чи інших вимог, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог прокурора про визнання недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 3 серпня 2010 року № 3429 «Про передачу у власність земельних ділянок 7-ми громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Тарасівської сільської ради» в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 гадля ведення особистого селянського господарства, оскільки скасування цього розпорядження, чи визнання його недійсним не відновить порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 14-208цс18 та постановах Верховного Суду від 2 вересня 2019 року у справі № 369/3971/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 369/12149/16-ц, 23 жовтня 2019 року у справі № 369/12148/16, 19 лютого 2020 року у справі № 369/4161/17-ц.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Згідно положень частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у даній справі, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_5 є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не грунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист право на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність та поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Основною рисою земель лісового фонду є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Планування використання земель лісового фонду здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням.

ОСОБА_5 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду, яка не може передаватися у приватну власність, а тому вона вибуває з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідача ОСОБА_5 під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Посилання відповідача на те, що у прокурора були відсутні повноваження на подачу цього позову є безпідставними, оскільки прокурор, звертаючись до суду з позовом, захищає в якості державних інтересів право народу України на розпорядження земельними ділянками (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову), що було взято до уваги судом першої інстанції. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104 цс 19.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 26 квітня 2017 року подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності, вказує на те, що перебіг цього строку почався з дати прийняття оспорюваного розпорядження і державні органи здійснюючи передбачені законом функції контролю повинні були дізнатись про це в 2010 році (а.с. 196-199, т. 1).

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).

Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Зазначений правовий висновок, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Проте, суд першої інстанції не встановив, коли саме орган, що наділений правом розпорядження спірною земельною ділянкою, міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності.

В суді першої інстанції перший заступник прокурора Київської області зазначав, що Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядникам спірної земельної ділянки про факт первинного порушення інтересів держави, саме внаслідок прийняття Києво-Святошинської районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження, відомо не було. Інформація про реальну категорію відведених у приватну власність земельних ділянок у загальнодоступних базах даних була відсутня, з тексту оскаржуваних розпоряджень неможливо встановити факт відведення спірних земель за рахунок земель лісогосподарського призначення державної власності, будь-якого рішення про вилучення чи припинення права ДП «Київське лісове господарство» на спірні земельні ділянки не існує, як і рішення про зміну категорії спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення, а тому без проведення відповідної перевірки, з'ясувати факт порушення вимог земельного законодавства було неможливим. Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект», що підтверджують незаконне вилучення з державної власності земель лісогосподарського призначення поза волею їх власника. Указані факти свідчать про об'єктивні обставини, пов'язані із складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави (а.с. 179, 180, т. 1).

Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем ОСОБА_5 не надано.

Позивач ДП «Київське лісове господарство», яке відповідно до матеріалів лісовпорядкування є постійним користувачем спірної земельної ділянки, про факт порушення інтересів держави внаслідок видачі розпорядження Києво-Святошинською районною державною адміністрацією від 3 серпня 2010 року № 3429 відомо не було, оскільки оспорюване розпорядження приймалося без його участі. Лише в листі ДП «Київське лісове господарство» № 02-802 від 4 жовтня 2016 року підприємство зазначило про обставини порушення прав держави, що вказували на відведення спірної ділянки за рахунок земель лісогосподарського призначення. Інших об'єктивних фактів чи доказів, що достовірно підтверджують обізнаність держави в особі позивачів про наявні порушення вимог закону, матеріали справи не містять.

Посилання відповідача на те, що Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, мав об'єктивну можливість знати про відведення їй у власність спірної земельної ділянки на підставі рішення органу місцевого самоврядування, підготовкою до прийняття якого було виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, його затвердження і погодження уповноваженими органами виконавчої влади, та мав об'єктивну можливість знати про порушення у зв'язку з цим права держави на спірну земельну ділянку не свідчать про безспірне встановлення обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення свого права.

Колегія суддів також враховує, що оспорюване прокурором розпорядження не підлягало опублікуванню та не підлягало доведенню до вищого органу державної влади, яким є Кабінет Міністрів України, до того ж відсутність кадастрового номера земельної ділянки до її незаконного відчуження унеможливило здійснення контролю за нею, а дані у державний реєстр були внесені лише у 2014 році із зазначенням іншого призначення земельних ділянок.

Як свідчать матеріали справи, 27 травня 2014 року Управлінням Держземагенства у Києво-Святошинському районі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га було зареєстровано в Державному земельному кадастрі, 28 травня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського району управління юстиції проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, як на окремий і сформований об'єкт цивільних справ, та 10 червня 2014 року відповідачем отримано свідоцтво на право власності на неї, тоді як перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» 20 січня 2017 року, а тому підстав вважати, що загальний трирічний строк позовної давності щодо позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 пропущено немає.

Таким чином, за наведених обставин, строк позовної давності на звернення до суду з позовом про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, не сплив.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення в не скасованій судом касаційної інстанції частині вбачається, що розглядаючи позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 , районний суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив усі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування земельної ділянки на користь держави з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі викладеного із ОСОБА_5 пропорційно до розміру задоволених позовних стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені Київською обласною прокуратурою, а саме 1 600 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_5 про витребування земельної ділянки на користь держави скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування Державного підприємства «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 3222486600:05:001:5169 площею 0,2500 га, яка розташована на території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Київської обласної прокуратури 1 600 грн (одну тисячу шістсот гривень) сплаченого судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній