1[1]
Іменем України
07 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_5 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року, у кримінальному провадженні № 12020100080001046 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Алчевськ Луганської області, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 06.02.2017 Богуславським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки позбавлення волі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,
за участю сторін провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
та обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
Згідно з вироком Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч.2 185 КК України та засуджено до покарання у виді арешту строком на 3 (три) місяці 6 (шість) днів.
На підставі ст. 73 КК України суд зарахував ОСОБА_6 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 20.02.2020 та звільнив його з під варти в залі судового засідання у зв'язку з відбуттям покарання.
Цим же вироком по справі вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 , 20.02.2020 приблизно о 16 годині 40 хвилин, знаходячись в торгівельному залі магазину «Сільпо», розташованого по проспекту. Перемоги, 87 в місті Києві, в якому здійснює свою господарську діяльність ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», код ЄДРПОУ 40720198, вирішив повторно таємно викрасти чуже майно, яке належить вищевказаному Товариству.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне таємне викрадення чужого майна ОСОБА_6 , продовжуючи знаходитись в торгівельному залі вказаного магазину та вважаючи, що за його діями ніхто з оточуючих, не спостерігає, з метою обернення на власну користь та особистого збагачення, непомітно взяв чуже майно, яке належить ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», а саме: цукерки «Рошен Ліщина», артикул-17687, у кількості 0,374 кг., вартістю 54 гривні 23 копійки (без ПДВ); цукерки «Монблан лісовий горіх», артикул-357905, у кількості 0,596 кг., вартістю 175 гривень 82 копійки (без ПДВ); цукерки «АВК Трюфель», артикул-686000, у кількості 0,398 кг., вартістю 56 гривень 05 копійок (без ПДВ), а всього товару на загальну суму 286 гривень 10 копійок (без ПДВ), який сховав собі під куртку, в яку був одягнений, після чого направився до лінії кас.
Маючи намір повторно таємно викрасти дане чуже майно, ОСОБА_6 , 20.02.2020 приблизно о 17 годині, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а саме: винести викрадене майно та розпорядитися ним на власний розсуд, не розрахувавшись на касі, направився з торгівельного залу до виходу, однак не довів свій злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки при виході за лінією кас ОСОБА_6 разом із викраденим ним майном, яке належить ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» був затриманий працівниками охорони вище вказаного магазину «Сільпо».
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_6 та правильність кваліфікації дій останнього, просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 5 місяців.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на положення ст. 72 КК України, згідно яких визначено правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув'язнення, однак на думку прокурора в даному випадку, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки призначено покарання не за сукупністю злочинів або вироків, а призначено покарання у днях.
Звертає увагу, прокурор і на те, що хоча суд першої інстанції призначив покарання ОСОБА_6 в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту, однак воно є явно несправедливим через м'якість за своїм видом та розміром, зважаючи на характеризуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, в тому числі за злочини проти власності, однак належних висновків для себе не робить.
Відтак, прокурор вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до обвинуваченого ОСОБА_6 найм'якіший вид та розмір покарання із визначених у санкції ч. 2 ст. 185 КК України, належним чином не врахувавши тяжкість злочину, особу винного, обставини, які пом'якшують та обтяжують обвинуваченому покарання, а також інші обставини справи. Таке рішення суду, на думку прокурора, суперечить засадам призначення покарання, оскільки особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисника, які погодилися з апеляційною скаргою прокурора лише частково та просили змінити вирок суду в частині призначеного покарання; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні підлягає задоволенню лише частково, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену повторно, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Оскільки в апеляційній скарзі прокурора не оспорюються фактичні обставини вчинених ОСОБА_10 дій та їх правова кваліфікація, а також доведеність вини останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів, відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, не вбачає будь-яких підстав для перегляду судового рішення поза межами поданої прокурором апеляційної скарги, тим більше, що вирок суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, а дії ОСОБА_9 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до злочинів середньої тяжкості, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Також суд врахував особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, одружений, має місце реєстрації, за даними облікової документації на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його поведінку як до, так і після вчинення злочину, кількість та вартість майна, яке він намагався викрасти, а тому прийшов до переконання про призначення ОСОБА_6 покарання у виді арешту в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 185 КК України.
Таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Приймаючи до уваги наведені у вироку мотиви призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів погоджується з тим, що покарання у виді арешту в межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 185 КК України, буде необхідним та достатнім для досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, а тому не вбачає достатніх підстав для визнання цього покарання за своїм видом таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на таке.
По-перше, незважаючи на попередні судимості ОСОБА_6 , в тому числі за корисливі злочини, вказана обставина, з урахуванням конкретних обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, відповідно до вимог, передбачених ч. 4 ст. 67 КК не може враховуватися як така, що обтяжує покарання, оскільки вже була врахована, як ознака злочину (повторність), що впливає на правову кваліфікацію його дій.
По-друге, незважаючи на те, що покарання у виді арешту є найбільш м'яким видом покарання, передбаченим санкцією ч. 2 ст. 185 КК України, це не дає підстав для висновку, що такий вид покарання взагалі і в даному випадку зокрема, слід вважати явно несправедливим внаслідок м'якості, оскільки покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і в даному випадку встановлюється на строк від трьох до шести місяців, тобто підлягає реальному відбуванню, без можливості звільнення від його відбування з випробуванням.
По-третє, виходячи загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, конкретних обставин вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та його стадії, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про необхідність призначення йому більш суворого покарання, як за своїм видом, так і розміром.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту строком на3 (три) місяці 6 (шість) днів, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі ст. 73 КК України.
Зокрема, як прямо передбачено ч. 1 ст. 73 КК України, строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.
Тобто, як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі прокурора, відповідно до вимог закону, в даному випадку суд мав право призначити покарання у виді арешту лише в місяцях. Підстав для призначення покарання в місяцях та днях суд першої інстанції не мав, оскільки при ухваленні вироку щодо ОСОБА_6 були відсутні підстави для заміни або складання покарань.
Що ж стосується зарахування попереднього ув'язнення в строк відбування покарання, то суд, у даному конкретному випадку, повинен був спочатку призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту в місяцях на строк від трьох до шести місяців, а потім здійснювати зарахування попереднього ув'язнення в строк відбування покарання, відповідно до вимог, передбачених ч. 5 ст. 72 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками розгляду апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, ухвалити рішення, яким вказану скаргу задовольнити частково; вирок Святошинськогорайонного суду м. Києва від 26 травня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 змінити в частині призначеного покарання, а саме пом'якшити призначене йому покаранняза ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту строком до 3 (трьох) місяців, а в решті оскаржуваний вирок залишити без змін, оскільки, з урахуванням попереднього ув'язнення у строк покарання, ОСОБА_6 , станом на час ухвалення оскаржуваного вироку, відбув призначене йому покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 змінити в частині призначеного покарання.
Пом'якшити ОСОБА_6 покарання,призначене за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді арешту строком до 3 (трьох) місяців.
У решті вирок суду щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 759/3807/20
Номер провадження : 11-кп/824/1048/2021
Категорія: ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_12
Доповідач - суддя ОСОБА_1