вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 369/10162/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1398/2021Головуючий у суді першої інстанції - Дубас Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
07 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Мельник Я.С.,
секретар Ющенко Я.М.,
за участю:
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Осипенко Вадимом Юрійовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання права власності,
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , згідно з яким просив визнати за ним право власності на земельну ділянку, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1050988132224, кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001601:00765246, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, площею: 0,0069 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 1644, виданий 22.12.2016 року приватним нотаріусом КМНО Лубніною Т.І.; дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер 642, виданий 30.05.2019 року приватним нотаріусом КМНО Лубніною Т.І.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що йому на праві приватної власності належать земельна ділянка площею 0,1372 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0411, та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, вказані земельна ділянка та будинок були придбані по довіреності, яку ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 .
Разом з тим, позивач вказував, що незважаючи на наявність з відповідачем усних домовленостей щодо придбання та переоформлення на нього земельної ділянки площею 0,0069 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:5246, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , не здійснила реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за позивачем та наразі вважається власником цієї ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2016 року.
У свою чергу, на думку позивача, підтвердженням того, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем саме для нього, є наступні обставини в їх сукупності:
- спірна земельна ділянка є частиною житлового будинку та земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності позивачу;
- належні позивачу земельна ділянка та житловий будинок були придбані на його ім'я відповідачем на підставі довіреності, посвідченої 18.05.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Т.І. за реєстровим № 546;
- продавцем належної позивачеві земельної ділянки та спірної земельної ділянки є одна й та сама особа;
- відповідач здійснювала реєстрацію права власності у зв'язку з тим, що вона є тіткою позивача та рідною сестрою його матері, яка перерахувала відповідачу відповідні кошти;
- на спірній земельній ділянці розміщений господарський блок, який позначений літ. "Б" у технічному паспорті на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу;
- справжню мету придбання спірної земельної ділянки можуть підтвердити свідки.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.09.2020 року у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 227-231).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального прав, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
При цьому, в обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують заявлені ним позовні вимоги (т. 1, а.с. 234-238).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24.11.2020 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання відзиву (т. 1, а.с. 245, 246).
02.12.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (т. 2, а.с. 1-10).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.12.2020 року справу призначено до розгляду (т. 2, а.с. 19).
Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 05.04.2021 року до суду надійшло клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутністі та відсутності позивача.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістила.
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.05.2016 року ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси, пов'язані із купівлею на його ім'я житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розміщений, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0411, для чого склав довіреність, посвідчену нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Т.І. за реєстровим номером 546.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.06.2019 року позивач є власником земельної ділянки площею 0,1372 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:0411 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , та розміщеного на ній житлового будинку, загальною площею 362,6 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 541839032224.
У відповідності до інформації, яка зазначена у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.06.2019 року за № НВ-0003340432019, відповідач є власником земельної ділянки площею 0,0069 га з кадастровим номером 3222482001:01:007:5246 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, вказана земельна ділянка була придбана відповідачем на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22.12.2016 року. посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лубніною Т.В. та зареєстрованого за № 1644.
Звертаючись до суду з позовом та заявляючи позовні вимоги про визнання за ним права власності на вищезазначену спірну ділянку, позивач, як на підставу для задоволення його позову, посилався на те, що відповідно до усних домовленостей між сторонами відповідач зобов'язався придбати спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 з подальшим переоформленням права власності на нього.
Так, за змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У відповідності до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року в справі № 522/1029/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18.
При цьому, у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Крім того, згідно роз'яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу того, що спірну земельну ділянку було набуто у власність саме ним, а відповідач це право порушує, не визнає чи оспорює.
Посилання апелянта на те, що спірна земельна ділянка є частиною належної йому земельною ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки сам по собі факт розташування спірної земельної ділянки поблизу інших земельних ділянок, які належать іншим особам, не може бути підставою для визнання права власності на таку земельну ділянку власниками суміжних земельних ділянок.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, доказів того, що на спірній земельній ділянці розміщений господарський блок, який позначений літ. "Б" в технічному паспорті на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу, матеріали справи не містять і дана обставина виходить за межі предмета розгляду у даній справі.
Надані позивачем фотознімки не можуть бути підтвердженням вищевикладених обставин, оскільки з них не зрозуміло, які саме земельні ділянки та будівлі на них зображені та де проходять межі останніх.
Натомість, як вказано у п. 1.2 Договору купівлі-продажу житлового будинку від 19.05.2016 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_6 , об'єкт нерухомого майна, тобто житловий будинок та всі господарські будівлі, які є його складовою частиною (зокрема й господарський блок: Б), розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 3222482001:01:007:0411, тобто не на спірній земельній ділянці.
Інші доводи апеляційної скарги колегією суддів оцінюються критично, адже останні зводяться виключно до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення апелянтом норм матеріального права.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Осипенко Вадимом Юрійовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання права власності - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 08 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
Я.С. Мельник