07 квітня 2021року м. Київ
Справа № 361/5844/19
Провадження: № 22-ц/824/4485/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Ратнікової В.М.
секретар Гулієв М.Д.о,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Мостовенка Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2019 року, ухвалене під головуванням судді Сердинського В.С.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визнання приватною особистою власністю майна, набутого під час шлюбу,
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11.06.2019 року позов ОСОБА_3 було задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано. Підставою для подання даного позову стали постійні усні заяви і вимоги ОСОБА_3 щодо його можливих майнових прав на нерухоме майно, яке відповідно до укладеного між нею та відповідачем шлюбного договору, посвідченого нотаріально, є її, ОСОБА_2 , приватною особистою власністю. Зазначає, що за час подружнього життя з ОСОБА_3 у них народились троє дітей, які проживають з нею. Зазначала, що за час спільного проживання до розірвання шлюбу за свої особисті кошти придбала майно, а саме:
- квартиру АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0.03 га, кадастровий №3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;
- земельну ділянку площею 0.2506 га, кадастровий №3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
- гаражний бокс АДРЕСА_3 .
Все майно було придбано та побудовано за її особисті кошти та завдяки фінансовій допомозі її батьків та родичів. У весь час подружнього життя вони з чоловіком перебували в напружених відносинах. Відповідач приховував свої доходи, не надавав належної матеріальної допомоги ні їй, ні дітям. Факт набуття ОСОБА_2 зазначеного вище майна за її власні кошти ніколи не заперечувався з боку ОСОБА_3 та лише останнім часом викликав непорозуміння між подружжям, у зв'язку з чим для встановлення даного факту 16 квітня 2019 року вона та відповідач уклали шлюбний договір, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 1176.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражний бокс № НОМЕР_1 по АДРЕСА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 5763 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в особі адвоката Мостовенка Ю.В., як особа, що не приймала участі у розгляді справи, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та інтереси (частина перша статті 352 ЦПК України)подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції про поділ майна, об'єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 15221800; земельна ділянка, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1788813032212, а пізніше і земельна ділянка, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1788825332212, були арештовані судом у справі № 754/7464/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення коштів. Обидва із подружжя, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 , на час подання позову у справі №361/5844/19 про поділ майна подружжя не лише знали про арешт майна судом, а й приймали участь у розгляді справи №754/7464/19 про стягнення з них заборгованості у солідарному порядку за договором позики, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , проте, всупереч вищевказаним вимогам процесуального законодавства не надали суду інформації про ініційовані проти них позови про стягнення заборгованості, що може бути погашена за рахунок майна, яке нібито підлягає поділу. Отже, оскаржуване рішення стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , оскільки безумовно впливає на можливість реального виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики та впливає на можливість кредитора ОСОБА_4 отримати задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника ОСОБА_3 або солідарних боржників колишнього подружжя ОСОБА_3 .
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні адвокат Гайдаш О.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, та просив її задовольнити.
Адвокат Опришко Є.В. в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
23 лютого 2021 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із його захворюванням на коронавірусну хворобу.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та його адвоката, колегія суддів ураховує наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання у зв'язку із захворюванням на коронавірусну хворобу, ОСОБА_3 не долучив до заяви жоднихдоказів на підтвердження хвороби або інших поважних причин його неявки в судове засідання. За таких підстав, колегія суддів вважала подану ОСОБА_3 заяву необґрунтованою, та вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов'язки такої особи.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі у період з 30 квітня 1993 року по 11 червня 2019 року.
Згідно п. 2 умов шлюбного договору від 16 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на момент укладення цього договору дружині на праві особистої приватної власності належить: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,03 га, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельна ділянка площею 0,2506 га, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; гаражний бокс АДРЕСА_3 (а.с.6-7).
29 листопада 2019 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про визнання позову, в якій просив позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі (а.с. 40-41).
Ураховуючи визнання відповідачем позову в повному обсязі, судпершої інстанції дійшов висновкупро задоволення позову.
Однак, колегія суддів не погоджується із такими висновками суду виходячи з наступного.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, адвокат Мостовенко Ю.В. в інтересах ОСОБА_1 посилався на те, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції про поділ майна, об'єкт незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_2 , реєстраційний номер 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1788813032212, а пізніше і земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1788825332212, було арештовано судом у справі № 754/7464/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення коштів.
На підтвердження доводів апеляційної скарги адвокат Мостовенко Ю.В. в інтересах ОСОБА_1 в якості доказів, надав суду копію ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 04 вересня 2019 року у справі № 754/7464/19, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження нерухомим майном, а саме: об'єктом незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_2 , земельною ділянкоюкадастровий номер 3221282801:01:001:0009. В задоволенні інших вимог заяви відмовлено(а.с. 94).
Ухвалою Деснянського районного суду від 17 червня 2020 року у справі № 754/18120/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, заяву ОСОБА_1 задоволено, вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії щодо розпорядження нерухомим майном, що належить ОСОБА_2 , а саме на: об'єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 15221800; земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:001:0009, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1788813032212, та земельну ділянку кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1788825332212.
Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 березня 2021 року, у справі № 754/18120/19 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5 357 670 грн, неустойку в розмірі 5 357 670 грн, а всього 10 715 340 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 605 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення на належне ОСОБА_2 майно було накладено арешт з метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за договором позики.
Вказане свідчить, що ухваленням оскаржуваного рішення, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо прав і обов'язків особи, яка не була залучена до участі у справі -ОСОБА_1 .
Окрім наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Тобто, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку були відсутні.
Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17.
За правилом статті 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 Сімейного Кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, набула право власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування Зазимської сільської ради від 07.10.2009 року та зареєструвала його у відповідності до закону.
Тобто, право власності на вказану земельну ділянку у ОСОБА_2 виникло на підставі закону.
З аналізу статей 13, 15, 16 Цивільного кодексу України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав.
З наведених норм слідує, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Зі місту позовної заяви та доданих до неї доказів, не убачається факту порушення права власності позивачки, як на земельну ділянку, кадастровий номер 3221282801:01:016:0095, так і на все інше нерухоме майно, яке зареєстроване на її, ОСОБА_2 , ім'я, та підтверджено умовами укладеного сторонами шлюбного договору. Тобто, будь-яке право позивачки щодо спірного майна на момент звернення до суду порушено не було, а тому і не підлягало захисту.
Окрім того, колегія суддів відмічає наступне.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Сутність добросовісності передбачає вірність зобов'язанням, повагу до прав інших суб'єктів, обов'язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому,правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду 29 січня 2020 року у справі № 711/10526/16-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813св18).
На думку колегії суддів суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, в порушення процесуальних норм безпідставно провів розгляд справи у підготовчому судовому засіданні, прийнявши визнання позову відповідачем, без забезпечення всебічного, об'єктивного та повного розгляду справи.
Розглянувши справу у вказаному порядку, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що зміст і обсяг поданих позивачкою доказів, ціна позову, зміст та умови шлюбного договору, обставини його укладання, поведінка сторін в ході розгляду справи, вказують на можливу наявність ознак сумнівності правовідносин, які виникли між сторонами, а як наслідок потребують повної перевірки встановлення факту порушення прав позивачки.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
За наведених підстав, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги адвоката Мостовенка Ю.В. в інтересах ОСОБА_1 та скасування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2019 року з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Мостовенка Юрія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
В.М. Ратнікова