Справа № 369/3817/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/748/2021
06 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М.,
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у складі судді Пінкевич Н.С.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка», третя особа: начальник відділу кадрів товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка» Микитенко І.С. про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, бонусів та моральної шкоди,-
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка», третя особа: начальник відділу кадрів ТОВ «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка» Микитенко І.С. про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, бонусів та моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював на посаді лікаря-уролога хірургічного відділення у ТОВ «Компанія «Адоніс» з 26.11.2018 року, на яку був призначений згідно наказу № 331/к від 23.11.2018 року.
01.02.2019 року позивача було звільнено у зв'язку з появою на роботі у нетверезому стані, керуючись п. 7 ст. 40 КЗпП України, про що в трудовій книжці серії НОМЕР_1 зроблено запис № 24.
01.02.2019 року запис № 24 у трудовій книжці визнано недійсним та звільнено за прогули без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі Наказу № 16к від 08.02.2019 року. Трудову книжку було видано 20.02.2019 року.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки роботу не прогулював та у робочий час завжди був присутній на робочому місці, а тому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ №16к від 08.02.2019 року на підставі якого ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-уролога хірургічного відділення у ТОВ «Компанія «Адоніс»; поновити його на посаді лікаря-уролога хірургічного відділення у ТОВ «Компанія «Адоніс» з 02.02.2019 року; стягнути з ТОВ «Компанія «Адоніс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2019 року по 20.03.2019 року в сумі 30 322 грн. 58 коп., невиплачені бонуси до заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2019 року по 20.03.2019 року в сумі 120 000 грн. та моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн. допустивши негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ №АД-0000016к-ФК-0000526 від 08.02.2019 року в частині визначення дати звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-уролога хірургічного відділення у ТОВ «Компанія «Адоніс» з 01.02.2019 року. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 01.02.2019 року на 08.02.2019 року, тобто на дату винесення наказу №АД-0000016к-ФК-0000526 від 08.02.2019 року. Вирішено питання судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповне та неправильне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати незаконне та необґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов відповідно до додаткового розрахунку зазначеного в апеляційній скарзі задовольнити.
В обґрунтування скарги зазначено, що районний суд вийшов за межі позовних вимог, змінивши дату звільнення, що є грубим порушенням норм права, оскільки в судовій практиці, прецедентних рішеннях Верховного Суду заборонено змінювати дату звільнення.
Вказано, що судом не враховано при ухваленні рішення, що вже після звільнення 01.02.2019 року позивач прогулював роботу у період з 04.02.2019 року по 08.02.2019 року, що не відповідає дійсності та протирічить встановленим обставинам справи, а також суд помилково стверджує про те, що позивачем не надано доказів поважності прогулів, при цьому встановлюючи, що звільнення відбулось 01.02.2019 року, тому позивач не може надати ніяких доказів і не зобов'язаний цього робити, адже до дня звільнення не прогулював роботи, що також неодноразово підтвердив відповідач в судових засіданнях та зафіксовано в усіх документах доданих до позову.
Зазначено, що позивача звільнено було 01.02.2019 року, трудову книжку отримано 20.02.2019 року, а наказ винесено 08.02.2019 року, тобто відповідач не дотримався вимог трудового законодавства, а суд навіть жодним чином не мотивував ігнорування таких порушень, чим ще раз підтвердив упередженість в сторону позивача.
Також зазначено, що суд, в порушення ст. 244 ЦПК України, після оголошення перерви у судових дебатах, без видалення суду в нарадчу кімнату, ухвалив рішення, що є грубим порушенням процесуального права.
Крім того, справу розглянуто без виклику та участі третьої особи, що є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідач та третя особа належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явилися, таким чином їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, представників відповідача, які просили апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає рішення районного суду таким, підлягає частковому скасуванню з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Як убачається з матеріалів справи, 26.11.2018 року на підставі наказу №331/к від 23.11.2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-уролога хірургічного відділення ТОВ «Компанія «Адоніс», про що у трудовій книжці позивача зроблено відповідний запис у графі №23, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . (а.с. 16 т.1).
Встановлено, що 04.02.2019 року, 05.02.2019 року, 06.02.2019 року, 07.02.2019 року, 08.02.2019 року директору ТОВ «Компанія «Адоніс» були надані доповідні записки головного лікаря Одарченка С.П. в якій останнім доводилось до відома про те, що лікар-уролог хірургічного відділення ОСОБА_1 не приступив до виконання роботи та не попередив про свою відсутність (а.с.70-71 т.1).
Головним лікарем Одарченко С.П. , головним бухгалтером Шершень Н.В. та начальником відділу кадрів Микитенко І.С. на підставі доповідних записок були складені акти від 04.02.2019 року №4/ОД-1, 05.02.2019 року №5/ОД, 06.02.2019 року №6/ОД, 07.02.2019 року №7/ОД-1, 08.02.2019 року №8/ОД, з яких убачається, що в період з 04.02.2019 року по 08.02.2019 року позивач не перебував на робочому місці та був відсутній впродовж робочих днів без попередження та без надання жодних пояснень про причини своєї відсутності (а.с. 65-69 т.1).
Наказом № 1/ОД від 14.01.2019 року «Про облік робочого часу на підставі системи контролю доступу та обліку робочого часу "AppManager" в медичному центрі ТОВ «Компанія «Адоніс» запроваджено систему контролю доступу та обліку робочого часу, всім працівникам прихід на роботу (час початку робочого часу), відхід з роботи (час закінчення робочого часу) відмічати за допомогою карток в системі "AppManager", встановленій біля вхідних дверей в медичний центр, бухгалтерії нараховувати заробітну плату за місяць відповідно до зафіксованого в системі контролю часу (а.с. 75 т.1).
Відповідно до інформації із системи "AppManager" ОСОБА_1 був присутній на роботі з 15.01.2019 року (перший день становлення системи) по 01.02.2019 року. Інформація про прихід на роботу ОСОБА_1 системою "AppManager" не зафіксована.
Також з 02.02.2019 року відсутні відомості про явку на роботу позивача і в табелі обліку використання робочого часу (а.с. 78 т.1).
04.02.2019 року за адресою фактичного проживання та за адресою державної реєстрації, які вказані в особовій картці працівника, було направлено прохання надати письмові пояснення №2089 щодо відсутності на роботі 04.02.2019 року з 09.00 год по 18.00 год. та попереджено про наслідки відмови від надання пояснень у вигляді звільнення за прогул (а.с. 80 т.1).
Вказане прохання направлялося поштою рекомендованими повідомленнями за місцем реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , а також за відомим місцем проживання: АДРЕСА_2 які повернулись на адресу відправника без вручення одержувача у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання (а.с. 82-84 т.1).
Відправлення указаних листів також підтверджується журналом вихідної кореспонденції відповідача (запис у графі 2089 та у графі 2092) (а.с. 85 т.1).
Твердження апеляційної скарги про фактичне не направлення листів на адресу позивача з рекомендацією надати письмові пояснення спростовуються зазначеними доказами, а також поясненнями ОСОБА_1 про те, що на дату направлення поштової кореспонденції ні за місцем реєстрації, ні за місцем тимчасового проживання по АДРЕСА_3 він не проживав.
Наказом №АД-0000016К-ФК-0000526 від 08.02.2019 року «Про припинення трудового договору ( контракту) позивача було звільнено з посади лікаря-уролога на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин з 01.02.2019 року (а.с. 64 т. 1).
08.02.2019 року було направлено позивачу лист-повідомлення №2092 про необхідність отримання трудової книжки та розрахункових коштів в бухгалтерії товариства (95 т. 1), який було направлено позивачу за адресою державної реєстрації, що вказана в особовій картці працівника,проте поштове відправлення повернулося на адресу відправника без вручення одержувача у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання (а.с. 96 т.1).
З відомості на виплату грошей №9 та витягу з касової книги про здійснення виплати розрахункових убачається, що з позивачем здійснено розрахунок у розмірі 611 грн. 29 коп. про отримання яких позивач поставив підпис (а.с .103-104 т. 1).
Посилання ОСОБА_1 про те, що інформація, яка міститься у відомості про виплату коштів у строк з 08.02 по 08.02.2019 року підтверджує доводи про його фактичний заробіток за один день у сумі 611 грн 29 коп., а не мінімальні доходи, як зазначено у долученій до справи відповідачем довідці № 2131 від 08.05.2019року (а.с.63 т.1), спростовуються змістом інформації, яка міститься у долучені до справи товариством у суді апеляційної інстанції довідці №32 від 25.03.2021року, з якої убачається, що 611 грн 29 коп. - це виплачена сума остаточного розрахунку при звільненні з урахуванням податків та зборів, з яких 210 грн зарплата за 01.02.2019 року та 549 грн 36 коп.- компенсація за невикористану відпустку (а.с.75 т.3).
Твердження про оплату праці ОСОБА_1 у вигляді бонусів носить голослівний характер та нічим не підтверджена.
В судовому засіданні під час апеляційного провадження щодо обставин припинення трудового договору позивач давав суперечливі пояснення. Так, твердив, що 01.02.2019 року біля ресторану, який знаходиться поблизу медичного закладу, особа, яку він не може згадати, повідомила про його звільнення з роботи, а тому він у подальшому на робоче місце не з'являвся.
У подальшому, зазначав, що мав намір з'явитися на роботу, проте його охорона відповідача не пропускала на територію медичного закладу.
Між тим, будь-яких доказів про це не подав. Будь-яких клопотань з приводу не допуску його на роботу, не заявляв.
Щодо отримання інформації з камер відеоспостереження, то згідно листа за підписом директора товариства камери відеоспостереження у медичному закладі використовуються виключно для спостереження. Запис відеоматеріалів з камер відеоспостереження товариством не проводиться (а.с.136 т.1).
Отже, функції камер відеоспостеження їх власник використовує на власний розсуд. Доказів про те, що мали місце записи відеоспотереження за навколишнім середовищем до справи не долучено, а тому твердження апеляційної скарги в зазначеній частині колегія суддів вважає такими, що носять голослівний характер та ґрунтуються на припущеннях.
Твердження апеляційної скарги про допущену судом неповноту з'ясування обставин справи у зв'язку з не допитом у якості свідків керівний склад відповідача та його власників, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, остільки обґрунтовуючи необхідність отримання від заявлених осіб пояснень, ОСОБА_1 указував не на перевірку обставин його звільнення, а фактичну оплату його праці у вигляді бонусів, проте зясування заявленого питання з урахуванням законності припинення трудового договору та меж заявленого позову, на суть прийнятого рішення не впливає.
Не вбачає колегія суддів правових підстав до скасування судового рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги про оголошення судом перерви по справі після закінчення судових дебатів й подальше перенесення розгляду справи на інший день, остільки згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою до скасування судового рішення з ухваленням нового є порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, по суті вимог, заявлений по справі спір вирішено правильно, правових підстав до поновлення позивача на роботі не встановлено.
Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги про порушення судом положень процесуального права у зв'язку з розглядом справи за участі третьої особи, оскільки матеріали справи містять докази повідомлення третьої особи про дату і час судових засідань й Києво-Святошинський районний суд Київської області розглянув справу без участі третьої особи у відповідності до ст. 223 ЦПК України, явка якої обов'язковою не визнавалася.
Встановлено, що підставі п. 3 рішення власника №05 від 25.04.2019 року змінено найменування відповідача із ТОВ «Компанія «Адоніс» на ТОВ «Медичний центр імені академіка Юрія Прокоповича Спіженка» (а.с.61, 62 т.1).
Отже, звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України згідно наказу відповідача від 08.02.2019 року у зв'язку з прогулом, допущеним позивачем без поважних причин, що мав місце з 04.02.2019 року по 08.02.2019року відбулося у відповідності до вимог трудового законодавства.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки).
Прогул є дисциплінарним проступком, до звільнення з цієї підстави застосовується положення статей 147, 148, 149 КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.
Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення до працівника, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Порушення трудової дисципліни - це невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Трудові обов'язки працівника визначаються у посадовій (робочій) інструкції. КЗпП України не містить переліку випадків, в яких може застосовуватися догана чи звільнення. Притягнення до дисциплінарної відповідальності і накладення стягнення - це право роботодавця, а не його обов'язок. При визначенні виду стягнення враховуються попередня робота працівника, його ставлення до праці.
До застосування дисциплінарного стягнення власник повинен зажадати від працівника письмові пояснення. Якщо працівник відмовився від цього, власник повинен скласти акт про відмову від дачі пояснень і провести дисциплінарне розслідування порушення трудової дисципліни. Власник підприємства зобов'язаний, застосовуючи певний вид дисциплінарного стягнення, видати наказ (розпорядження), в якому в обов'язковому порядку зазначити мотиви застосування стягнення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.
Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з'ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Законодавством не визначено переліку обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом четвертим статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 76 ЦПК України.
Так, факт прогулу позивача підтверджується наданими відповідачем та дослідженими судом першої інстанції під час розгляду справи доказами, зокрема, копіями актів та доповідними записками.
Належність і допустимість вказаних доказів позивачем під час розгляду справи не спростовано, поважність причин відсутності на роботі з 04.02.20219 по 08.02.2019 не доведено, що у вказаній справі було його процесуальним обов'язком.
Суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин його відсутності на роботі у вказаний вище період, тобто останній допустив прогули без поважних причин, що є підставою для застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості застосування підстави звільнення, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Аргументи позивача зводяться до доведення факту порушення роботодавцем процедури звільнення, що є незаконною, а тому є підстави для поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, бонусів та моральної шкоди.
Надаючи оцінку вказаним доводам та перевіряючи висновки суду першої інстанції у цій частині, колегія суддів, виходить з наступного.
Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, у день видання наказу роботодавцем, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення у межах строків для застосування дисциплінарного стягнення, визначених у статті 148 КЗпП України.
При цьому роботодавець повинен дотримуватись вимог, встановлених частиною третьою статті 40 КЗпП України, яка визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
У відповідності до положення наведеної норми, наказ роботодавця про звільнення працівника може бути видано у будь-який день, проте днем звільнення може бути лише робочий день, коли працівник перебуває на роботі.
Убачається, що відповідачем, у зв'язку з відсутністю позивача на робочому місті було направлено прохання надати письмові пояснення №2089 щодо відсутності на роботі 04.02.2019 року з 09.00 год. по 18.00 год. та попереджено про наслідки відмови від надання пояснень у вигляді звільнення за прогул.
Отже, позивача правомірно звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул), районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про поновлення на роботі, стягнення оплати за час вимушеного прогулу, бонусів та моральної шкоди.
Такі висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду у постанові від 11.04.2019 р. у справі № 127/6694/17.
Між тим, колегія суддів, не погоджується з висновком суду про скасування наказу про звільнення позивача в частині дати його звільнення та зміни цієї дати з 01.02.2019 року на 08.02.2019 року, враховуючи таке.
Матеріалами справи доведено, що останнім днем коли ОСОБА_1 був присутній на робочому місці є 01.02.2019 року.
Встановлено, що у період з 04.02.2019 року по 08.02.2019 року роботодавець намагаючись з'ясувати причини відсутності позивача на роботі, направляв на відомі його адреси місця реєстрації та проживання прохання надати письмові пояснення щодо відсутності на роботі, після чого прийнято рішення про припинення трудового договору за ініціативою адміністрації.
З оглянутого в суді апеляційної інстанції журналу реєстрації наказів по особовому складу (прийняття, звільнення ТОВ «Компанія «Адоніс») убачається, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідачем видано саме 08.02.2019року.
Встановлено, що послідовність реєстрації наказів у хронологічному порядку не порушена.
Так, 07.02.2019року адміністрацією товариства було видано накази № 14 К та 15 К про прийняття на роботу осіб й наступною датою наказу є 08.02.2019року № 16 К про звільнення ОСОБА_1 , що узгоджується зі змістом самого наказу про його звільнення.
Не заперечував у судовому засіданні ОСОБА_1 даного факту й навпаки, підтвердив про правильність указаної дати в журналі реєстрації наказів.
Окрім зазначеного, підлягає до врахування і та обставина, що 01.02.2019року позивач був присутнім на робочому місці,за що отримав заробітну плату, проте вчинив прогули без поважних причин у період з 04 по 08 лютого 2019року.
Встановлено, що за трудовою книжкою ОСОБА_1 з'явився лише 20 лютого 2019року.
Указане не підтверджує порушення трудових прав позивача помилковим записом про звільнення з 01.02.2019року, остільки матеріалами справи доведено, що припинення трудового договору з позивачем мало місце саме 08.02.2019року.
За таких обставин, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність у наказі №АД-0000016К-ФК-0000526 від 08.02.2019 року про припинення трудового договору (контракту) та звільнення позивача описки в частині дати, з якої ОСОБА_1 вважається звільненим.
Між тим, у відповідності до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Встановлено, що вимог про внесення виправлень у наказ про звільнення позивачем не заявлено, в той час як вирішення питання усунення описки у наказі про розірвання трудового договору віднесено до компетенції роботодавця.
З огляду на викладене, є помилковими висновки районного суду і в частині вирішення питання судових витрат,пов'язаних з оплатою судового збору, у сумі 768 грн 40 коп.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, рішення районного суду в частині скасування наказу № АД-0000016к-ФК-0000526 від 08.02.2019 року щодо дати звільнення ОСОБА_1 та її зміни, а також стягнення судових витрат, як постановлене з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню.
В іншій частині рішення суду є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року в частині скасування наказу № АД-0000016к-ФК-0000526 від 08.02.2019 року щодо дати звільнення та зміни дати звільнення ОСОБА_1 , а також стягнення судових витрат скасувати.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач:
Судді: