справа №757/36343/2020 Головуючий у І інстанції - Соколов О.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/4160/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
06 квітня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Немудрої Ю.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року
у справі за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Всеукраїнська професійна спілка працівників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У серпні 2020 року Первинна профспілкова організація співробітників АТ «КБ «Приватбанк» звернулася до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа Всеукраїнська професійна спілка працівників АТ «КБ «Приватбанк» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до позовних вимог, позивач просив визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо початку колективних переговорів з питань укладання колективного договору з працівниками АТ «КБ «Приватбанк».
Зобов'язати Кабінет Міністрів України розпочати колективні переговори по укладанню Колективного договору між працівниками АТ «КБ «Приватбанк» та АТ «КБ «Приватбанк».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом.
Роз'яснено позивачу його право на звернення з позовом у порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, Первинна профспілкова організація співробітників АТ «КБ «Приватбанк» подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилалася на те, що в даній справі відповідач виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як власник підприємства.
Даний спір виник через невиконання відповідачем його обов'язків з управління корпоративними правами держави в Банку та, зокрема, обов'язку вжити заходи для початку переговорів про укладення колективного договору, чим проявив протиправну відповідальність та порушив право трудового колективу на укладення колективного договору.
Вважає, що заявлений спір є трудовим, оскільки стосується трудових прав працівників на укладення колективного договору, а тому він має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства у суді за місцезнаходженням відповідача.
Просила скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в позовній заяві ставляться вимоги, які необхідно вирішувати в порядку адміністративного судочинства.
Проте, з висновком суду першої інстанції про віднесення даного спору до юрисдикції адміністративних судів колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до положень ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
У справі, що розглядається, з позовом до суду у порядку цивільного судочинства звернулася Первинна профспілкова організація співробітників АТ «КБ «Приватбанк» та просила зобов'язати КМУ, який здійснює управління корпоративними правами держави в Банку, розпочати колективні переговори по укладанню Колективного договору між працівниками АТ «КБ «Приватбанк» та АТ «КБ «Приватбанк».
Відповідачем по справі зазначено Кабінет Міністрів України.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується права на укладення колективного договору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позов не стосується захисту чи поновлення прав фізичних осіб у трудових правовідносинах.
Разом з тим, помилковим є висновок суду першої інстанції, про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Так, Закон України «Про колективні договори і угоди» визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців.
Статтею 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.
Угода укладається на національному, галузевому, територіальному рівнях на двосторонній або тристоронній основі: на національному рівні - генеральна угода;на галузевому рівні - галузеві (міжгалузеві) угоди; на територіальному рівні - територіальні угоди.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про колективні договори і угоди», колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і одним або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів - представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом з іншої сторони.
Сторонами колективних угод є сторони соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
У ст.4 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що право на ведення переговорів і укладення колективних договорів, угод надається сторонам соціального діалогу, склад яких визначається відповідно до законодавства про соціальний діалог.
Таким Законом зокрема є Закону України «Про соціальний діалог в Україні», який визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної і економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин та забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», соціальний діалог - процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
У відповідності до ст.3 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», основними принципами соціального діалогу є: законність та верховенство права; репрезентативність і правоможність сторін та їх представників; незалежність та рівноправність сторін; конструктивність та взаємодія; добровільність та прийняття реальних зобов'язань; взаємна повага та пошук компромісних рішень; обов'язковість розгляду пропозицій сторін; пріоритет узгоджувальних процедур; відкритість та гласність; обов'язковість дотримання досягнутих домовленостей; відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань.
У ч.1 ст.4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні» установлено, що соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», до сторін соціального діалогу належать: на національному рівні - профспілкова сторона, суб'єктами якої є об'єднання професійних спілок, які мають статус всеукраїнських; сторона роботодавців, суб'єктами якої є об'єднання організацій роботодавців, які мають статус всеукраїнських; сторона органів виконавчої влади, суб'єктом якої є КМУ.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», соціальний діалог здійснюється між сторонами соціального діалогу відповідного рівня у формах: обміну інформацією; консультацій; узгоджувальних процедур; колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.
У частині п'ятій цієї статті зазначено, що колективні переговори проводяться з метою укладення колективних договорів і угод. За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди: на національному рівні - генеральна угода.
Відповідно до ч.9 ст.9 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня у порядку, визначеному статтями 11 та 17 цього Закону, утворюються Національна тристороння соціально-економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про колективні договори і угоди», угодою на національному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці і навколишнього природного середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди», положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.
З викладеного вбачається, що як в цілому соціальному діалогу в Україні, так і, зокрема, укладенню та виконанню колективних угод як стадії соціального діалогу притаманні диспозитивний метод регулювання, вільне волевиявлення сторін, які є самостійними та рівними по відношенню одна до іншої.
У спірних правовідносинах відсутня одна з ознак, яка притаманна публічно-владним відносинам, а саме імперативність та підпорядкованість однієї сторони іншій.
З огляду на вказані норми матеріального права та предмет спору, можна зробити висновок, що між сторонами відсутній публічно-владний характер відносин.
Відтак, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч.2 ст.45 ГПК України, позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
При вирішенні питання про належність спору до господарської юрисдикції, колегія суддів враховує, що за суб'єктною юрисдикцією спір між двома юридичними особами, якщо законом не передбачено іншого порядку, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки саме ГПК України прямо вказав на суб'єктний склад господарського спору - юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
При цьому у статті 4 ГПК України, не надано вичерпного переліку таких юридичних осіб.
Тобто стороною господарського спору могла бути будь-яка юридична особа, профспілка, у тому числі, якщо спір виник з іншою юридичною особою чи фізичною особою-підприємцем, незалежно від того, чи стосується цей спір виконання господарського договору чи міг стосуватися виконання профспілкою своїх статутних завдань.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року (справа №761/33069/16).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, однак зробив помилкові висновки щодо юрисдикції спору, вважаючи його адміністративним.
З огляду на суб'єктний склад сторін спору він підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст.ст.374,376 ЦПК України змінити оскаржуване судове рішення, роз'яснивши позивачу його право на звернення з даним позовом у порядку господарського судочинства.
В решті ухвала Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року в частині роз'яснення про віднесення даного спору до юрисдикції адміністративних судів змінити, роз'яснити позивачу його право на звернення з даним позовом у порядку господарського судочинства.
В решті ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст ухвали виготовлено 09 квітня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба