Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 754/5790/20
Номер провадження 22-ц/824/4011/2021
Головуючий у суді першої інстанції І.А. Галась
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
31 березня 2021року місто Київ
Номер справи 754/5790/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Консультативно -
діагностичний центр» Деснянського району міста Києва
третя особа ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві
апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року, ухваленеу складі судді Галась І.А., в приміщенні Деснянського районного суду м.Києва, повне рішення складено 12 січня 2021 року, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, уточненим у подальшому, до КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, третя особа ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 28.08.2017 у справі 754/9059/16, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31.10.2017, визнано незаконними та скасовано накази директора КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва Лимаря Ю.В. про накладення на неї дисциплінарних стягнень, про звільнення з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді лікаря стоматолога - терапевта відділення терапевтичної стоматології філії №3 КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва. Стягнуто з КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 53 136,60 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. В частині поновлення на роботі рішення суду підлягало негайному виконанню.
04.04.2018 рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі 754/14783/17 визнано незаконним та скасовано наказ №222 від 07 листопада 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога - терапевта філії № 3 КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога - терапевта філії № 3 КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва. Стягнуто з КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 990,40грн та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. В частині поновлення на роботі рішення суду підлягало негайному виконанню. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року рішення Деснянського районного суду від 04.04.2018 було змінено в частині назви посади позивача та зменшено розмір моральної шкоди до 10 000,00 гривень. Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року залишено без змін.
ОСОБА_1 вказала, що у порушення вимог діючого законодавства України відповідач свідомо не виконує рішення суду, не допускає її до роботи.
07 червня 2018 року на виконання судового рішення (невідомого якого) КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва було видано наказ №123 про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Даний наказ позивач вважає сфальшованим відповідачем, оскільки наказ виданий в день розгляду Апеляційним судом міста Києва апеляційної скарги на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року. Розгляд справи Апеляційним судом міста Києва здійснювався 07.06.2018 та тривав з 11 годин 14 хвилин до 12 години 08 хвилин. В той час як Наказ №123 містить посилання на прийняту Апеляційним судом міста Києва постанову від 07.06.2018. З цих же підстав позивач зазначає про фальшуванням відповідачем Акту про її відмову ознайомитись з наказом про поновлення на роботі від 07.06.2018. Позивач зазначила, що 07.06.2018 вона перебувала в Апеляційному суді міста Києва, де відбувався розгляд справи про її поновлення на роботі.
Вказала про неправомірність дій відповідача також і щодо складання актів, № 1, №2, №3, №4 про її відсутність на робочому місці. У тому числі, позивач наголошує на тому, що Акт № 1 про її відсутність на робочому місці був складний об 11-45 годин, саме під час розгляду справи Апеляційним судом міста Києва. Що свідчить про незаконність винесення наказу № 127 від 12 червня 2018 року про її звільнення.
Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі №754/4508/18 було встановлено, що фактичного допущення ОСОБА_1 до роботи не відбулось. Також боржником не було виконано вимоги пункту 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, про ознайомлення позивача під розписку в особистій картці із записом.
Додатково ОСОБА_1 зазначила про факт порушення порядку нумерування наказів, оскільки скасований судовим рішенням наказ про її звільнення від 31 жовтня 2017 року мав №216, в той час як новий наказ про звільнення від 12 червня 2018 року має №127.
Відповідно до поштового конверта, невідповідний рішенню суду наказ №123 від 07.06.2018 був направлений ОСОБА_1 о 17:34 год 07.06.2018.
Позивач наголошує, що дії відповідача щодо невиконання судових рішень є знущанням над нею, як одинокою матір'ю та громадянкою України, яка має право на працю та є грубим порушенням норм трудового законодавства України. ОСОБА_3 , використовуючи посаду директора КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, порушує норми чинного законодавства України, її законні права, що призвело до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації її життя. Страждають і діти позивача, і її важкохворий батько-інвалід 2 групи, довічно, бувший майже 20 років депутатом і ніколи й гадки немаючий, що на старості не зможе розраховувати на допомогу дочки, а буде змушений утримувати та допомагати позивачу та її дітям, оскільки незаконні догани та її звільнення протягом червня 2016 року та розповсюдження ОСОБА_3 завідомо наклепницької інформації про неї, як людину, як матір, як фахівця, перетворили позивача на інваліда.
Звернула увагу суду, що рішення Деснянського районного суду м. Києва не тільки не виконане відповідачем, але їй до тепер не сплачено ні копійки.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати накази КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва №123 від 07 червня 2018 року про поновлення на роботі, №127 від 12 червня 2018 року про звільнення її з роботи; визнати неправомірними дії КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва щодо внесення записів №23 та №24 до трудової книжки позивача; поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря - стоматолога - терапевта; стягнути з КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 1 257 120,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 до КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ № 127 від 12 червня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога - терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога - терапевта відділення терапевтичної стоматології філії № 3 КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва. Стягнуто з КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9 495 грн 20 коп та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва на користь держави судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Не погоджуючись з рішенням суду, КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить перевірити причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом, розглянути заяву підприємства про застосування позовної давності, що була подана до районного суду 01.07.2020, скасувати рішення суду від 11.12.2020 у зв'язку із спливом місячного строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, встановленого ст. 233 КЗпП України для звернення працівника до суду для вирішення трудового спору про його звільнення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції частково задовольняючи позов ОСОБА_1 не звернув належної уваги на те, що позивачем пропущено місячний строк на подачу вказаного позову до суду, оскільки їй було відомо про те, що вона звільнена з роботи згідно наказу №127 від 12.06.2018, отримати свій примірник наказу ОСОБА_1 відмовилася. Наказ про звільнення був направлений ОСОБА_1 поштою. Про зазначені обставини свідчить те, що 13.06.2018 ОСОБА_1 було подано позов до суду про визнання її звільнення 12.06.2018 незаконним. Відповідач вважає очевидним те, що позивачем було отримано наказ про її звільнення від 12.06.2018, а також видано трудову книжку. Ухвалою Деснянського районного суду від 20.06.2019 у справі № 754/7622/18 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду на підставі заяви ОСОБА_1 .. А тому строк звернення ОСОБА_1 із даним позовом до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, сплив у 2018 році. Проте, суд першої інстанції, всупереч вимогам закону, не застосував до даних правовідносин позовну давність, що є самостійною підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні даного позову.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, третя особа ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди змінити, зменшивши її розмір з 100 000,00 грн. до 10 000,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що виходячи із судової практики в даній категорії справ достатнім розміром відшкодування моральної шкоди за порушення відповідачем порядку звільнення позивача є моральна шкода у розмірі 10 000,00 грн. Визначений судом розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн. є надмірним, занадто завищеним та необґрунтованим. Суд у своєму рішенні не навів доказів, які б визначали обсяг і розмір заподіяної позивачу моральної шкоди саме у вказаному судом розмірі 100 000,00 грн.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення апеляційних скарг відповідача та третьої особи, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін як законне і обґрунтоване.
Відповідач КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва та третя особа ОСОБА_2 (їх представники) у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилися.
Через відсутність у 2021 році кошторисних призначень за КЕКВ 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)» на оплату послуг з пересилання письмової кореспонденції через відділення поштового зв'язку у належному розмірі поштова кореспонденція суду, а саме судові повістки - повідомлення про час, дату та місце розгляду справи відповідачу та третій особі апеляційним судом на поштову адресу не направлялася. Такі судові повістки були направлені на електронні адреси учасників справи. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від зазначених осіб не надходило.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та третьої особи з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Їхня неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем з підстав незастосування судом до даних правовідносин наслідків пропуску місячного строку звернення до суду , що є підставою для відмови у задоволенні позову. Третьою особою рішення суду оскаржується в частині визначеного судом розміру моральної шкоди. Відтак законність та обґрунтованість рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога - терапевта відділення терапевтичної стоматології філії № 3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва, визнання незаконним та скасування наказу №127 від 12 червня 2018 року про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційним судом не перевіряється.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні решти позовних вимог не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині судове рішення не переглядається.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 03 жовтня 2000 року ОСОБА_1 була зарахована на посаду лікаря стоматолога медичної амбулаторії Поліклініки № 2 смт. Биківня Ватутінського району м. Києва.
Поліклініка № 2 Ватутінського району м. Києва 22 жовтня 2001 року перейменована у Поліклініку № 4 ТМО Деснянського району м. Києва.
04 травня 2005 року ОСОБА_1 було переведено на посаду лікаря стоматолога - терапевта даної поліклініки.
31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у поліклініці у зв'язку з переведенням у КНП «Консультативно-діагностичний центр».
Наказом №1-К від 01 листопада 2013 року ОСОБА_1 було прийнято на ставку лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № З КНП «Консультативно-діагностичний центр» за переведенням з вказаної вище Поліклініки.
Наказом КНП «Консультативно-діагностичний центр» від 29 червня 2016 року №155-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 30 червня 2016 року за підставою, передбаченою пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.08.2017, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31.10.2017, визнано незаконними та скасовано накази Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва №126 від 06.06.2016 та №150 від 23.06.2016 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді догани. Визнано незаконним та скасовано наказ КНП КДЦ Деснянського району м. Києва № 155-к від 29.06.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога-терапевта відділення терапевтичної стоматології філії № 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва згідно п.3 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога-терапевта відділення терапевтичної стоматології філії № 3 Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно-Діагностичний Центр» Деснянського району м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 53 136,60 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Наказом КНП КДЦ Деснянського району м. Києва від 31.10.2017 за №216, на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.08.2017, ОСОБА_1 було поновлено на посаді лікаря стоматолога-терапевта філії №3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва з 01.07.2016.
Наказом КНП КДЦ Деснянського району м. Києва від 07.11.2017 № 222 ОСОБА_1 звільнено з 07.11.2017 з посади лікаря стоматолога-терапевта філії № 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва за підставою, передбаченою п.4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з її відсутністю на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, на підтвердження чого підприємством було складено акти відсутності ОСОБА_1 на робочому місці від 01.11.2017, 02.11.2017, 03.11.2017, 06.11.2017, 07.11.2017.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2018 визнано незаконним та скасовано наказ №222 від 07 листопада 2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога - терапевта філії № 3 Комунального підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога - терапевта філії № 3 Комунального підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18 990 гривень 40 копійок та моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень. В задоволенні інших вимог позову було відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року рішення Деснянського районного суду було змінено в частині назви посади позивача на яку її було поновлено на роботі та зменшено розмір моральної шкоди до 10 000 гривень.
Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року постанова Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року залишена без змін.
Із матеріалів справи вбачається, що питання щодо виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі було предметом судового розгляду в межах цивільної справи № 754/4508/18. Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 754/4508/18 було встановлено що Деснянським районним судом міста Києва 19 червня 2018 року видано виконавчий лист №754/14783/17 про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП «Консультативно-діагностичний центр». Під час розгляду Верховним Судом справи №754/14783/17 було встановлено, що фактичного допущення ОСОБА_1 до роботи не відбулось. Боржником не було виконано вимоги пункту 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, про ознайомлення ОСОБА_1 під розписку в особистій картці із записом.
Наказом КНП «Консультативно-діагностичний центр» від 07 червня 2018 року №123 ОСОБА_1 поновлено на посаді лікаря стоматолога-терапевта філії № 3 КНП «Консультативно-діагностичний центр» з 07 листопада 2017 року. Визначено робоче місце лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП «Консультативно-діагностичний центр», яке розташоване у стоматологічному кабінеті №417 на вул. Матеюка, 3 у м. Києві. У наказі зазначено, що у разі відсутності ОСОБА_1 з 08 червня 2018 року на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин - скласти акт про відсутність працівника на роботі у встановленому чинним законодавством порядку по кожному випадку відсутності.
Наказом КНП «Консультативно-діагностичний центр» від 12 червня 2018 року №124 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП «Консультативно-діагностичний центр» у зв'язку з відсутністю на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, що підтверджується складеними актами відсутності від 07 червня 2018 року, від 08 червня 2018 року, від 11 червня 2018 року.
Так, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що позивач отримала ефективний захист свого право на працю, а тому суд не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску позовної давності. Зважаючи на те, що позивач була звільнена з роботи з порушенням встановленого законом порядку тричі та протягом п'яти років не була допущена до роботи, а вказане порушення її законних прав призвело до моральних страждань, суд вважав, що такими діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду. При визначенні розміру моральної шкоди суд виходив із засад справедливості, добросовісності та розумності, і визначив розмір грошового відшкодування, співмірний із заподіяною шкодою, у сумі 100 000,00 грн.
Проте колегія суддів не в повній мірі може погодитися із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з статтею 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).
Отже, для встановлення початку перебігу місячного строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто, для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов'язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Судом встановлено, що Наказом КНП КДЦ Деснянського району м. Києва від 07 червня 2018 №123, на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04.04.2018, яке набрало законної сили 07.06.2018, ОСОБА_1 поновлено на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва з 07.11.2017. Визначено за нею робоче місце лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва, яке розташоване за адресою вул. Матеюка, 3, м. Київ, стоматологічний кабінет № 417. Начальнику відділу кадрів ОСОБА_4 у зв'язку з відмовою ОСОБА_1 залишити свій власноручний підпис за отримання примірнику цього наказу - направити примірник наказу про поновлення на роботі за адресою зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 цінним листом з описом та повідомленням про вручення. Завідуючому стоматологічним відділенням філії № 3 Вавриковичу І.М. у разі відсутності ОСОБА_1 з 08.06.2018 на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин скласти Акт про відсутність працівника на роботі у встановленому чинним законодавством порядку по кожному випадку відсутності.
Відповідно до квитанції ПАТ «Укрпошта», наказ № 123 від 07.06.2018 був направлений ОСОБА_1 о 17:34 годин 07.06.2018 року.
07 червня 2018 року комісією КНП КДЦ Деснянського району м. Києва було складено акт №1 до винесення наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва. Про це свідчить його текст, в якому зазначено, що «на момент перевірки об 11-45 годин» ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. Однак, станом на 11-45 годин 07 червня 2018 року тривав апеляційний розгляд справи. А наказ № 123 від 07 червня 2018 року був виданий саме на підставі судового рішення Апеляційного суду міста Києва від 07 червня 2018 року.
Акт № 2 від 08 червня 2018 року був складений комісією КНП КДЦ Деснянського району м. Києва про відсутність лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 на робочому місці протягом робочого дня. Час перевірки: 18-30 годин.
Акт № 3 від 11 червня 2018 року був складений комісією КНП КДЦ Деснянського району м. Києва про відсутність лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 на робочому місці протягом робочого дня. Час перевірки:12-30 годин.
Акт № 4 від 12 червня 2018 року був складений комісією КНП КДЦ Деснянського району м. Києва про відсутність лікаря стоматолога-терапевта ОСОБА_1 на робочому місці протягом робочого дня. Час перевірки:16-00 годин.
Наказом директора КНП КДЦ Деснянського району м. Києва від 12 червня 2018 року №127 у зв'язку з відсутністю лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії №3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва ОСОБА_1 на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, що підтверджується складеними актами відсутності на робочому місці від 07.06.2018, 08.06.2018, 11.06.2018, 12.06.2018, керуючись положеннями Статуту підприємства та чинного трудового законодавства наказано:
1) звільнити з 13.06.2018 ОСОБА_1 з посади лікаря стоматолога-терапевта стоматологічного відділення філії № 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва за підставою, передбаченою п.4 ст. 40 КЗпП України - прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
2) начальнику відділу кадрів:
2.1. за відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, направити примірник цього наказу на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 цінним листом з описом та повідомленням про вручення;
2.2. внести відповідний запис у трудову книжку ОСОБА_1 , у зв'язку з виданням цього наказу та видати трудову книжку ОСОБА_1 .1 в порядку визначеному чинним законодавством;
2.3. обрахувати кількість днів невикористаної відпустки та надати бухгалтерській службі підприємства для проведення остаточного розрахунку ОСОБА_1 , у зв'язку з її звільненням.
3) головному бухгалтеру:
3.1. нарахувати та виплатити, за наявності правових підстав та в порядку визначеному чинним законодавством, остаточний розрахунок з ОСОБА_1 , у зв'язку з її звільненням.
Відповідно до квитанції ПАТ «Укрпошта», наказ №127 від 12.06.2018 був направлений ОСОБА_1 о 15:50 годин 15.06.2018 року.
Доказів вручення ОСОБА_1 відправленої КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва поштової кореспонденції - наказу про поновлення на роботі від 07.06.2018 та наказу про її звільнення від 12.06.2018 матеріали справи не містять. Позивач у позові посилається на те, що наказ від 12.06.2018 їй вручено не було, трудову книжку, оформлену у відповідності вимог закону підприємством не видано.
Отже, у суду відсутні беззаперечні докази на підтвердження дня вручення ОСОБА_1 копії наказу про звільнення або дня видачі їй трудової книжки, що може слугувати належним доказом для встановлення початку перебігу строку на звернення до суду у справі про її звільнення.
Так, строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 було звільнено з роботи наказом підприємства від 12.06.2018. Вказаний наказ направлявся їй поштовим відправленням, проте доказів його вручення адресату матеріали справи не містять. Трудова книжка під розписку їй не видавалася. Із даним позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 20.05.2020.
Статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду) (постанова Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15).
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Звертаючись до суду із заяво про застосування наслідків строку звернення до суду відповідач посилався на те, що ОСОБА_1 13.06.2018 вже зверталася до суду із позовом про визнання її звільнення 12.06.2018 незаконним. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20.06.2019 у справі №754/7622/18 позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду за її заявою.
Відповідач вважає, що місячний строк перебігу позовної давності для звернення до суду із позовом про звільнення відновився у ОСОБА_1 з моменту набрання ухвалою суду від 20.06.2019 у справі №754/7622/18 законної сили та на момент звернення до суду такий строк сплинув, а клопотання про його поновлення позивач не подавала.
Проте такі твердження апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими та суперечать зазначеним вище вимогам закону.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , дізнавшись про поновлення її на роботі 11.06.2018 звернулася до відповідача із заявою про прийняття КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва її трудової книжки для внесення відомостей про поновлення на роботі, яка також містила вимогу про надання їй відпустки та про ознайомлення її із наказом про поновлення на роботі. Трудову книжку було отримано начальником відділу кадрів КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва ОСОБА_4, у присутності працівників поліції, про що зроблену відповідну відмітку (а.с.243, т.1, зворот).
ОСОБА_1 зверталася до Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва із заявою від 13.06.2018 за вх. № 76-з, у якій просила відповідача повернути їй трудову книжку.
Відомості щодо повернення ОСОБА_1 трудової книжки в матеріалах справи відсутні.
Із змісту позовної заяви поданої ОСОБА_1 13.06.2018 у справі №754/7622/18 вбачається, що позивач дізналася про те, що 13.06.2018 її було звільнено.
Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відмови ОСОБА_1 в отриманні трудової книжки чи наказу про її звільнення від 12.06.2018 відповідачем у розпорядження суду не надано. Таких доказів не здобуто судом під час розгляду справи судом першої інстанції та під час перегляду справи апеляційним судом.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 242/3602/19 (провадження № 61-4644св20) касаційний суд дійшов висновку, що місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі належно оформленої трудової книжки.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розвитку справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, останні не містять беззаперечних доказів того, коли саме ОСОБА_1 було вручено наказ про її звільнення від 12.06.2018 або видано їй трудову книжку, що в силу положень ст.233 КЗпП України слугувало б належним та допустимим доказом початку перебігу місячного строку для звернення ОСОБА_1 до суду із трудовим спором про звільнення працівника.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Отже, у справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що трудову книжку та копію наказу у день звільнення позивач не отримувала. Копію наказу від 12.06.2018 їй не вручено, трудової книжки не видано, відповідачем протилежного не доведено.
Натомість районним судом при вирішенні питання наслідків пропуску позовної давності враховано обов'язковість судових рішень до виконання, відсутність підстав вважати, що позивач отримала ефективний захист свого право на працю враховуючи наявність двох рішень Деснянського районного суду міста Києва про поновлення ОСОБА_1 на роботі, які фактично не виконані відповідачем, що встановлено постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 754/4508/18. Також суд взяв до уваги те, що позивач звільнена з роботи з порушенням встановленого законом порядку, врахував право позивача на відновлення її порушеного права на працю, що триває вже більше п'яти років.
У зв'язку із зазначеним колегія суддів вважає, що висновки суду про дотримання позивачем строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, відповідають наведеним нормам матеріального права і фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги КНП «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду при вирішенні питання про застосування у даних правовідносинах наслідків пропуску строку позовної давності.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині зменшення розміру моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до змісту наведеної норми, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі №369/9301/18.
Згідно частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Установивши, що діями відповідача порушено трудові права позивача та завдано ОСОБА_1 моральної шкоди, суд першої інстанції правильно застосував положення статті 237-1 КЗпП України та стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду. Проте, визначений розмір моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн не відповідає засадам розумності та справедливості.
Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя), дійшов висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 10 000,00 грн, що буде відповідати принципам розумності та справедливості і є достатнім для відновлення попереднього стану.
Визначаючи такий розмір відшкодування моральної шкоди апеляційний суд ураховує істотність порушених прав позивача, глибину її моральних страждань, вимоги розумності та справедливості, а тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині неспівмірності і несправедливості визначеного районним судом розміру моральної шкоди, є спроможними та обґрунтованими.
З урахування зазначених обставин, колегія суддів вважає, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди слід змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 100 000 грн. 00 коп. до 10 000 грн. 00 коп. В іншій частині, що була предметом апеляційного розгляду, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року колегія суддів залишає без змін.
Разом з тим, суд вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд керується частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якою передбачено, що, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. А тому з урахування звільнення позивача від сплати судового збору, понесені ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 150 грн. 00 коп. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району міста Києва на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінити, зменшивши її розмір з 100 000 (ста тисяч) грн. 00 коп. до 10 000 (десяти тисяч) грн. 00 коп.
В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року залишити без змін.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 150 (сто п'ятдесят) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 09 квітня 2021 року.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна