03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2189/2021
25 березня 2021 року м. Київ
Справа № 373/817/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року, ухвалене у складі судді Керекези Я.І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,
встановив:
У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , в якому з урахуванням змінених позовних вимог просить скасувати державну реєстрацію за реєстраційним номером 974045632110 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1 га, кадастровий номер 3211000000:01:058:0039, що розташована по АДРЕСА_1 , проведену 13 липня 2016 року, номер запису про право власності 15435994. Також просить стягнути із відповідача судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори Ткаченком О.А., вона є власником 31/100 частини житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 . Власником інших 44/100 частин будинку є ОСОБА_2 , 1/4 частини будинку - третя особа ОСОБА_4 . Попередніми співвласниками належної позивачу частини будинку були ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
На підставі ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2002 року ОСОБА_5 (попередньому співвласнику купленої позивачем частки спірного будинку) була виділена у користування земельна ділянка, площею 869 кв.м. Після купівлі позивачем 31/100 частини будинку, до неї перейшло право на користування вищезазначеною земельною ділянкою. Проте, згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_8 (попередньому співвласнику купленої позивачем частики спірного будинку) її фактичне землекористування складає 0,0692 га, що на 177 кв.м менше, ніж було вищезазначеною ухвалою суду. Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, яка за площею є більшою, ніж їй було виділено у користування ухвалою суду. Позивач вважає, що здійснена ОСОБА_2 приватизація виділеної їй у користування земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка надається для обслуговування житлового будинку незалежно від кількості співвласників. Належний їм житловий будинок не був розподілений на окремі домоволодіння і перебуває у спільній частковій власності, що унеможливлює здійснення приватизації земельної ділянки кожним із співвласників.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставнам справи.
Вказує, що законодавством встановлюється передача у приватну власність під один цілий будинок цілої земельної ділянки (присадибної ділянки) в розмірі 0,10 га, а не передачу у власність кожному співвласнику будинку окремо. Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) надається одна згідно з ст. 121 ЗК України незалежно від кількості співвласників такого будинку. Тобто, Земельним кодексом передбачена можливість безоплатної приватизації земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) громадянами України за умови, що земельна ділянка «прив'язується» до житлового будинку, а не до його частин, квартир чи до його власників. Після купівлі позивачем 31/100 частки житлового будинку до неї й перейшло право на користування вказаною земельною ділянкою площею 869 кв.м., яка була у користуванні попередніх співвласників зазначеної частки житлового будинку. В інших співвласників будинку також було тільки право на користування земельною ділянкою.
Якщо б будинок було розділено на окремі домоволодіння, тобто виділення часток співвласників в натурі, то всі вони провели б приватизації земельної ділянки окремо кожний. Належний сторонам житловий будинок не був розділений в окремі домоволодіння і на даний час знаходиться в спільній частковій власності, що унеможливлює здійснення приватизації земельної ділянки іншими співвласниками будинку. Приватизація земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, можлива лише разом з двома іншими співвласниками будинку у спільну сумісну власність. Законодавством не передбачено іншого шляху крім приватизації всієї земельної ділянки всіма співвласниками з подальшим виділенням їм часток.
Звертає увагу на те, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1 було зареєстровано на відповідача ОСОБА_2 і вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер: 3211000000:01:058:0039. Таким чином в Державному земельному кадастрі вже є відомості про те, що вказана земельна ділянка № НОМЕР_1 має розмір, конфігурацію та вже приватизована. Ніхто інший вже не має права отримувати для приватизації земельну ділянку за цією ж адресою.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити.
Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу від 03 листопада 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори Ткаченком О.А. (реєстровий номер 1257), позивач ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_7 31/100 частини житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 (а.с.8-9). В договорі також вказано, що житловий будинок розташований на земельній ділянці 0,0692 га; крім частини будинку в користування позивача перейшли відповідні надвірні господарські будівлі і споруди, а саме: частина огорожі та убиральня.
Договором від 23 січня 2020 року, посвідченим державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької міської державної нотаріальної контори Ткаченком О.А. (реєстровий номер 47) були внесені зміни до вищезазначеного договору купівлі продажу, а саме: абзац четвертий пункту 1.2 Договору був викладений у наступній редакції: «31/100 частка житлового будинку, що відчужується, розташована на земельній ділянці, площею 0,0692 га, з кадастровим номером 3211000000:01:058:0084» (а.с.10).
Запис про право власності позивача на частину даного будинку був внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, про що свідчить витяг № 143907094 від 03 листопада 2018 року (а.с.11). Також у витязі зазначено, що будинок перебуває у спільній частковій власності.
Висновком ФОП ОСОБА_10 № 7 від 27 лютого 2020 року (а.с.12) було встановлена можливість виділення в натурі 31/100 частин будинку, що належить ОСОБА_1 , та розташований по АДРЕСА_1 .
Згідно з ухвалою Переяслав-Хмельницького міського суду Київської області від 29 травня 2002 року по справі № 2-168/2002 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про розподіл домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою була затверджена мирова угода, за умовами якої ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка, площею 1004 кв.м, ОСОБА_5 - 869 кв.м (а.с.13).
З поданої позивачем технічної документації із землеустрою (а.с. 15-27) вбачається, що ОСОБА_7 , який був попереднім власником частини житлового будинку, яку купила позивач, звернувся із заявою про розроблення такої технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0, 0692 га. Вона містить в собі кадастровий план земельної ділянки, площею 0,0692 га; акт встановлення зовнішньої межі земельної ділянки, з якого вбачається, що претензій при встановлені зовнішньої межі не заявлено, загальна площа земельної ділянки складає 0,0692 га.
Дана технічна документація також містить в собі копію договору дарування, з якого вбачається, що 25.05.2009 ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 31/100 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . З надвірних споруд до ОСОБА_7 перейшли лише 1/2 частина огорожі та вбиральня.
Як вбачається із відповіді Управління з контролю за використанням та охороною земель № М-1017/0-1671/6-20 від 02 липня 2020 року (а.с.40-41) на звернення ОСОБА_2 факт самовільного зайняття земельної ділянки можливо виявити на місцевості за умови закріплення її меж в натурі межовими знаками. Також роз'яснено, що відповідно до ст.158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 66-68).
Обґрунтовуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3211000000:01:058:039, площею 0,1 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2002 року ОСОБА_5 (попередньому співвласнику купленої позивачем частки спірного будинку) була виділена у користування земельна ділянка, площею 869 кв.м. Проте згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_8 (попередньому співвласнику купленої позивачем частки спірного будинку) її фактичне землекористування складає 0,0692 га, що на 177 кв.м менше, ніж було вищезазначеною ухвалою суду. Тому вважає, що приватизована відповідачем земельна ділянка перевищує розмір земельної ділянки, виділеної їй за ухвалою суду. Оскільки будинок не було поділено в натурі, то приватизація відповідачем земельної ділянки унеможливлює реалізацію права позивача на приватизацію належної їй земельної ділянки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Позивач є власником частини будинку у відповідності до договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 03.11.2018, з урахуванням наявності договору від 23.01.2020 про внесення змін до договору купівлі - продажу, в яких зазначено, що частка житлового будинку, що відчужується, розташована на земельній ділянці площею 0,0692 га.
Дані договори є чинними, підписані позивачем особисто та не оспорювалися.
З наданої позивачем технічної документації вбачається, що попередній власник придбаної нею частини будинку розпочав процедуру оформлення у приватну власність земельної ділянки, площею саме 0, 0692 га.
Не містять укладені позивачем ОСОБА_1 договір купівлі-продажу та договір про внесення змін і умов про купівлю нею частини будь-якого сараю, про що зазначалося представником позивача у судовому засіданні.
Навіть договір дарування від 25.05.2009, за яким попередній (перед ОСОБА_1 ) власник частини будинку ОСОБА_7 набув її у власність, не містить умов про отримання ним в дар інших, ніж 1/2 частина огорожі та вбиральня, надвірних споруд.
Доводи позивача, що приватизація відповідачем ОСОБА_2 земельної ділянки порушує її права щодо здійснення приватизації земельної ділянки, суд першої інстанції визнав необґрунтованим, оскільки доказів звернення позивача до відповідних органів з метою приватизації земельної ділянки та відмови в цьому подано не було. Третя особа ОСОБА_3 заперечила ту обставину, що відповідачем ОСОБА_2 порушено її будь-які права, в тому числі і як землекористувача.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка була приватизована відповідачем ОСОБА_2 в межах площі, яка була виділена їй на підставі ухвали Переяслав-Хмельницького міського суду Київської області від 29 травня 2002 року ; доказів того, що приватизація ОСОБА_2 належної їй земельної ділянки була проведена з порушенням вимог, передбачених законодавством, встановлено не було.
Твердження позивача та її представника про те, що за рахунок зміни конфігурації земельної ділянки ОСОБА_2 зменшилася площа земельної ділянки позивача, та відповідачем порушено норми ДБН під час процедури приватизації, належними та допустимими доказами не підтверджено, клопотань з цього приводу не заявлено.
За викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення відповідачем вимог законодавства при оформлені права власності на належну їй земельну ділянку, площею 0,1 га, та порушення відповідачем внаслідок цього будь-яких прав чи інтересів її (позивача) як суміжного землекористувача, тому в задоволенні позовних вимог суд відмовив у зв'язку з їх недоведеністю.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, вважає їх такими, що зроблені з урахуванням усіх обставин справи, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до статті 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 604/1084/16-ц вказана норма матеріального права передбачає принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 120 ЗК України , у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником ( користувачем) земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2002 року Переяслав-Хмельницьким міським судом Київської області було затверджено мирову угоду між сторонами у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про розподіл домоволодіння та визначення порядку користування земельною ділянкою, відповідно до якої :
- за позивачем ОСОБА_2 визнається право власності на 44/100 частини жилого будинку АДРЕСА_1 і їй виділяється у користування приміщення №№ 1-3, 1-4, 1-9, 10, веранда, що складається з приміщення 1-1, № 1-2, 1-11, 1/2 частина сараю, 1/2 частина огорожі, всього на суму 11 830 грн. 52 коп.
- за відповідачем ОСОБА_5 визнається право власності на 31/100 частини цього будинку, і йому виділяється приміщення №№ 1-5, 106, 1-7, 1-8, 1/2 частина сараю, 1/2 частина огорожі, вбиральня, на суму 7935 грн. 78 коп.
ОСОБА_2 сплачує на користь ОСОБА_5 різницю в долях на право власності в домоволодінні в сумі 1947 грн. 37 коп.
Відповідач ОСОБА_5 проводить роботи по переобладнанню спірного домоволодіння на суму 1268 грн. 61 коп.
Позивачу ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка, площею 1004 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Відповідачу ОСОБА_5 виділяється земельна ділянка площею 869 кв.м. за вказаною адресою. Також визначено лінії розподілу земельних ділянок.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки
Як правильно встановлено судом першої інстанції, з акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішньої межі земельної ділянки (а.с.70) вбачається, що при виготовленні ОСОБА_2 документів на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , межі її земельної ділянки були встановлені в натурі (на місцевості). При цьому були присутні суміжні землекористувачі, в тому числі і ОСОБА_6 (попередній перед ОСОБА_7 власник належної позивачеві частини будинку), які ніяких претензій до встановлених меж земельної ділянки ОСОБА_2 не заявляли.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0,10 га з кадастровим номером 3211000000:01:058:0039 за адресою АДРЕСА_1 , на підставі рішень Переяслав-Хмельницької міської ради від 01.08.2008 року та від 01.03.2016 року ( а.с. 68).
Таким чином, ОСОБА_2 при приватизації виділеної їй у користування судовим рішенням земельної ділянки було дотримано вимог чинного законодавства, оскільки межі земельної ділянки були погоджені суміжними землекористувачами, приватизована земельна ділянка відповідає розміру, зазначеному в ухвалі суду.
Доводи апеляційної скарги позивача про необхідність визнання незаконною приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з тих підстав, що позивачу повинна була перейти у користування земельна ділянка площею 869 кв.м., як було виділено за ухвалою суду ОСОБА_5 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів тих обставин, що при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 нею було змінено площу та конфігурацію земельної ділянки, яка була передана їй в користування за ухвалою суду, внаслідок чого відбулось зменшення площі земельної ділянки, що перебувала у користуванні ОСОБА_7 , та яка в свою чергу перейшла у користування ОСОБА_1 .
Враховуючи ту обставину, що у договорі купівлі-продажу 31/100 частини будинку від 03.11.2018 року зазначено, що житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0692 кв.м., що також зафіксовано у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), виконаної на замовлення попереднього власника частини будинку ОСОБА_7 , у кадастровому плані земельної ділянки гр. ОСОБА_7 з кадастровим номером 3211000000:01:058:0084 ( а.с. 23), до позивача відповідно до умов вказаного договору та вимог ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, площею 0,0692 га.
Доводи апеляційної скарги позивача про порушення позивачем її права на приватизацію земельної ділянки, виходячи з того, що за однією адресою може бути приватизована лише одна земельна ділянка і таке право вже використано позивачем, висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не спростовують, виходячи з наступного.
За змістом ухвали Переяслав-Хмельницького міського суду Київської області від 29 травня 2002 року, 44/100 частини будинку АДРЕСА_1 було виділено ОСОБА_2 в натурі, зі сплатою відповідної компенсації та переобладнання будинку.
Також відповідно до наданого позивачем висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна, за технічними показниками 31/100, 44/100 та 1/4 частини об'єкта є відокремленими, мають окремий вихід і можуть бути виділені в натурі.
Разом з тим, відповідно до п. 54-56 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються:
1) договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду;
2) документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку ( в тому числі технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси), крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18.06.2007 року, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 06.07.2007 року за № 774/14041, поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
З урахуванням вищевикладеного, інші доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, оскільки позивачем не доведено, що внаслідок приватизації відповідачем частки земельної ділянки, що була виділена їй у користування на підставі ухвали суду, порушуються законні права та інтереси позивача.
Судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка наявним у матеріалах справи доказам, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 12 квітня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.