03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2105/2021
25 березня 2021 року м. Київ
Справа № 755/474/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13 травня 2014 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 798.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 травня 2014 року позивач зареєстрував шлюб із відповідачем. Сторони мають спільних дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Між позивачем та відповідачем тривалий час відсутні сімейні стосунки, а також - бажання їх відновити. Наразі шлюбні стосунки припинені, сторони не ведуть спільне господарство, проживають окремо один від одного, тому подальше спільне подружнє життя та збереження шлюбу є неможливим. Кожен із подружжя має протилежні погляди на шлюб і сім'ю. Підтримувати нормальну моральну атмосферу в сім'ї, будувати сімейні відносини на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги стало неможливо. На переконання позивача, подальшого сенсу підтримувати шлюб немає, оскільки це суперечитиме інтересам сторін та їх дітей. Між сторонами відсутній майновий спір.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 13 травня 2014 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис №798 - розірвано.
Не погоджуючись з рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Звертає увагу на те, що при розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При постановленні рішення про розірвання шлюбу суд вживає в необхідних випадках заходів до захисту інтересів неповнолітніх дітей і одного з подружжя, який є непрацездатним.
Однак, суд першої інстанції не вірно встановив, що сторони не підтримують подружніх стосунків, адже в судовому засіданні, відповідач наголошувала, що сторони проживають разом та відвідують різні заклади, святкують день народження та спілкуються.
Крім того, посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», стверджує, що судом під час вирішення справи не було встановлено, чи є у сторін неврегульовані спори відносно дітей. Вважає, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, не з'ясував фактичні взаємини між нею та чоловіком, не в повній мірі врахував наявність малолітніх дітей та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що предметом розгляду у даній справі було саме розірвання шлюбу між сторонами. Питання, викладені у 14 пункті постанови Пленуму, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, сторонами на розгляд суду не виносились. Звертає увагу суду на те, що він та відповідач не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не підтримують інших відносин, притаманних саме подружжю. Отже, подальше існування шлюбу між ним та відповідачем суперечитиме інтересам сторін по справі.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась повторно, засобами електронного зв'язку подала до суду клопотання про перенесення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному, надавши довідку з медичного закладу з діагнозом: Covid-19 - під питанням. Разом з тим, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 11 лютого 2021 року, ОСОБА_1 подавала довідку, в якій діагноз також точно встановлений не був: Covid-19 - під питанням
Зважаючи на зміст апеляційної скарги та судового рішення, що оскаржується, з урахуванням обставин даної справи, її складності, мотивованим викладенням позиції відповідача в його апеляційній скарзі та відсутністю потреби у наданні усних пояснень учасників справи, явка яких до апеляційного суду є необов'язковою, колегія суддів вважала можливим розглянути справу у відсутність відповідача.
Згідно з ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 ) зареєстрували шлюб у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві 13 травня 2014 року, про що зроблено відповідний актовий запис №798 (а.с. 11).
Сторони мають спільних дітей: неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (12, 13).
Позивач та діти зареєстровані разом за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони разом постійно не проживають, хоча позивач виконує своє батьківські обов'язки, фактично сім'я припинила своє існування, оскільки за твердженням позивача його піклування про родину зводиться лише щодо утримання та виховання дітей, непорозуміння з дружиною призводять до психологічного насильства в сім'ї.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що причини, з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини позивач наміру не має, збереження шлюбу суперечило б його інтересам та інтересам дітей, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що сторони проживають спільно в одній квартирі разом з дітьми, вони пов'язані спільним побутом, разом ведуть спільне господарство колегія суддів не приймає до уваги як підставу для скасування рішення суду, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 14 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2020 року відкрито провадження у цій справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07 лютого 2020 року.
11 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_1 заперечувала проти розірвання шлюбу та просила надати час для примирення на строк до 6 місяців.
25 березня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач ОСОБА_2 , вважав доводи відповідача, викладені у відзиві на позов безпідставними, а вимоги про надання строку для примирення необґрунтованими та такими, що суперечать його інтересам та інтересам спільних дітей.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 30 квітня 2020 року сторонам надано строк на примирення терміном у три місяці, до 30 липня 2020 року, провадження у справі було зупинено.
В судовому засіданні судом апеляційної інстанції з'ясовано, що після вжиття судом заходів щодо примирення подружжя сторони не примирились. Представник позивача наполягає на розірванні шлюбу, вказавши, що вжиті судом заходи не призвели до відновлення сімейних стосунків, рішення позивача про розірвання шлюбу з відповідачем є зваженим та остаточним, а подальше спільне життя суперечитиме його інтересам.
Отже, матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції було вжито достатніх заходів для примирення подружжя, проте позивач немає бажання зберегти сім'ю, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.
Будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім'єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні.
Таким чином, вирішуючи спір,суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Доводи відповідача щодо можливості збереження сім'ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом під час вирішення справи не було встановлено чи є у сторін неврегульовані спори відносно дітей, колегія суддів відхиляє, оскільки в даному судовому провадженні будь-яких позовних вимог щодо утримання, виховання та проживання дітей заявлено не було, а тому судом зазначені обставини не з'ясовувались.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, врахував наявність у сторін двох неповнолітніх дітей, у зв'язку із чим, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 12 квітня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.