іменем України
12 квітня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 737/945/20
Головуючий у першій інстанції - Кореньков А. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/480/21
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Харечко Л.К.,
суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.,
учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2021 року у складі судді Коренькова А.А., повний текст якого складений 15.01.2021 у м. Куликівка Чернігівської області,
У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 16.11.2006 у розмірі 10 537,91 грн та судових витрат в сумі 2 102,00 грн, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідачка 16.11.2006 звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала відповідну заяву.
При підписанні заяви ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Заявою відповідачки підтверджується факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Тобто, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку (ст. 1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
Як вказував АТ КБ «ПриватБанк», він свої зобов'язання виконав, надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором, проте, ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору та ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України своїх зобов'язань не виконала, не повернула своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку з чим, станом на 11.10.2020 утворилась заборгованість у розмірі 10 537,91 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Заочним рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, задовольнивши його позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на підтвердження позовних вимог позивачем були надані усі належні докази на підтвердження укладення кредитного договору, зокрема, підписана позичальником заява від 16.11.2006, у якій чітко зазначена відсоткова ставка на рівні 3 % на місяць, що дорівнює 36 на рік, а також, ОСОБА_1 підписала вказану заяву разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами».
Відповідачка після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася нею, отримувала кредитні кошти з власної ініціативи. Активація нею картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Позичальниця зверталась до Банку з метою перевипуску картки, отримала перевипущені картки з новими номерами та продовженим строком дії, якими продовжувала користуватися.
На думку позивача, відмовляючи у стягненні частини заборгованості за простроченим тілом кредиту, суд першої інстанції, провівши свій розрахунок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для її зменшення.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачкою не подавався.
Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Матеріали справи свідчать, що 16.11.2006 ОСОБА_1 підписала заяву, з якої вбачається, що Банк надав позичальниці строковий кредит з базовою процентною ставкою 36 % з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки. Порядок погашення заборгованості був погоджений таким чином: щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списання Банком коштів з дебетної карти (а. с. 14).
Також, в заяві зазначено, що ОСОБА_1 ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Довідка АТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 12) свідчить про те, що на виконання кредитного договору № б/н від 16.11.2006 відповідачці були видані кредитні картки: № 41499605336019211 дата відкриття - 16.11.2006 з терміном дії до 11/13, № НОМЕР_1 дата відкриття - 28.12.2010 з терміном дії до 11/13, № НОМЕР_2 дата відкриття - 22.11.2013 з терміном дії до 08/16, № НОМЕР_3 дата відкриття - 23.10.2017 з терміном дії до 10/21.
Також матеріалами справи підтверджено, що у період з 16.11.2006 по 30.11.2017 відповідачці неодноразово змінювався кредитний ліміт (а. с. 13).
З виписки по рахунку, починаючи з дня оформлення кредитної картки № НОМЕР_4 за період з 03.12.2006 по 06.10.2020 вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами (а. с. 32 - 38).
На підтвердження заявленої Банком заборгованості надано відповідний розрахунок станом на 11.10.2020, згідно з яким розмір заборгованості за кредитним договором відповідачки становить 10 537,91 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту (а. с. 11).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Обґрунтовуючи право вимоги повернення тіла кредиту, Банк посилався на Умови та правила надання банківських послуг і Тарифи Банку, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог у письмовому вигляді, регулюються відносини між Банком і Клієнтом по відкриттю і обслуговуванню карткового рахунку Клієнта та інших банківських послуг, зазначених в заяві.
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі № 1-12/2013 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Отже пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки, Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 підписала заяву позичальника, в якій чітко визначені умови договору кредиту.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що сторонами на момент укладення кредитного договору були погоджені усі істотні його умови, а тому, суду слід було визначити й стягнути наявну заборгованість за кредитом відповідно до положень закону та підписаної відповідачкою заяви, з урахуванням також й інших наданих позивачем доказів.
Підписавши вказану заяву позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилася на запропоновані Банком умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов'язання.
Крім того, слід зазначити, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Разом з тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 18.06.2003 № 254 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Тобто, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідачки за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідачка отримала кредитні кошти на платіжну картку № НОМЕР_5 з базовою процентною ставкою у розмірі 36 % річних, користувалася ними, порушуючи при цьому умови договору, не сплачуючи обов'язкові платежі в установлені строки, що і стало наслідком виникнення заборгованості за тілом кредиту.
Як було зазначено вище, згідно з розрахунком, наданим суду першої інстанції заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором станом на 11.10.2020 становить 10 537,91 грн.
Із пояснень позивача, доданих до апеляційної скарги, вбачається, що в період з 01.04.2015 застосовувалася ставка в розмірі 43,2 % річних, яка є більшою від ставки, визначеної у договорі, тому, Банком був наданий суду апеляційної інстанції розрахунок заборгованості, з якого слідує, що станом на 11.10.2020 заборгованість відповідачки по загальному залишку заборгованості по кредиту (прострочене тіло) складає 6 775,45 грн.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що саме ця сума і підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк».
Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування фактичних обставин справи та оцінки доказів, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Оскільки, позивачем доведені його позовні вимоги належними доказами, а відповідачкою ці доводи не спростовані, також не спростований розрахунок заборгованості за простроченим тілом кредиту, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2021 року на підставі ст. 376 ЦПК України - скасуванню з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Частинами 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, позовні вимоги позивача задовольняються на 64 %, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1 345,28 грн і судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 018,00 грн, а всього 3 363,28 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Куликівського районного суду Чернігівської області від 11 січня 2021 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ - 14360570) борг за кредитним договором № б/н від 16.11.2006 станом на 11.10.2020 в сумі 6 775,45 (шість тисяч сімсот сімдесят п'ять грн 45 коп), яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ЄДРПОУ - 14360570) судові витрати в сумі 3 363,28 грн (три тисячі триста шістдесят три грн 28 коп).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуюча Судді: