іменем України
06 квітня 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 733/1309/20
Головуючий у першій інстанції - Вовченко А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/550/21
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді: Харечко Л.К.,
суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.,
секретар - Позняк О.М.
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2021 року у складі судді Вовченка А.В., повний текст якого складений 19.01.2021 року у м. Ічня Чернігівської області,
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою в сумі 20 000,00 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 29.12.2019 відповідач взяв в борг вказану суму і зобов'язувався її повернути у строк до 08.08.2020, проте, досі не повернув.
Вказує на те, що відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, правовідносини, які виникли між сторонами, є договором позики, за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві суму позики, яка була передана йому у власність. Факт передачі коштів в сумі 20 000,00 грн підтверджується розпискою.
Також, позивач просила в позові стягнути з відповідача і судові витрати в розмірі 840,00 грн.
Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2021 року позов задоволений, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики (розпискою) від 29.12.2019 в сумі 20 000,00 грн та судові витрати в сумі 840,00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність рішення дійсним обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Доводи скарги зводяться до того, що позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів, тобто, не було засвідчено отримання від кредитора 20 000,00 грн.
Зазначає, що між сторонами не було правовідносин за договором позики, оскільки, позивач і відповідач перебували у фактичних трудових відносинах, адже, ОСОБА_2 працював у магазині ОСОБА_1 . У грудні 2019 року за результатами проведеної інвентаризації позивач повідомила відповідачу про нестачу та вимагала перекрити цю нестачу власними коштами. Саме ці обставини і стали підставою для написання розписки, яка була складена під тиском та під диктовку ОСОБА_1 . Вказані обставини могли б підтвердити свідки, яких суд не викликав в судове засідання.
Отже, на його думку, позивач в силу ст. 81 ЦПК України, не довела обставин, на які посилалась в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити рішення без змін, вказуючи на те, що твердження відповідача щодо написання ним розписки під психологічним тиском та примусом нічим не підтверджені.
Звертає увагу на те, що дійсно ОСОБА_2 з 02.01.2018 по 31.01.2019 працював у неї, проте, розписка про отримання коштів була складена 29.12.2019 і ці кошти була надані йому на підставі довірливих відносин, адже необхідні йому були для ведення власного бізнесу.
Щодо доводів позивача про те, що розписка писалась ним в присутності свідків, які б могли підтвердити, що фактично кошти у позику не бралися, то ці обставини не відповідають дійсності.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст. ст. 627, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам, визначати умови такого договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 статті 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.12.2018 у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 у справі № 604/1038/16.
Встановлено, що ОСОБА_2 29.12.2019 була складена розписка, з якої вбачається, що він взяв у позику грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн у ОСОБА_1 та зобов'язувався повернути їх до 08.08.2020 (на а. с. 7 знаходиться копія розписки). Під час розгляду справи апеляційним судом позивачем наданий оригінал розписки.
Так, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення і дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносини за договором позики, виходячи з дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладення договору позики та його умов (вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи свідчать, що позивач надала відповідачу грошові кошти, однак останній станом на день розгляду справи взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вказані обставини повністю доведені позивачем, підтверджені належними і допустимими доказами, в зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 20 000,00 грн за укладеним сторонами договором позики.
Доводи апеляційної скарги ніяким чином не спростовують правильності висновків суду, а тому, до уваги апеляційним судом не беруться і не є підставою для скасування законного і вірного по суті судового рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2021 року - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 09.04.2021.
Головуюча Судді: