Справа № 308/847/21
09.04.2021 місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Сарай А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Зборовської Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих коштів,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 05.02.2008 року Ужгородською міською радою було прийнято рішення № 621, яким йому - ОСОБА_1 виділено у власність земельну ділянку площею 0,0888 га в АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Пунктом 8 даного рішення зобов'язано громадян створити товариства забудовників для централізованого розвитку інфраструктури за рахунок коштів забудовників, документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, видавати членам створеного товариства.
Зазначає, що ним було перераховано суму 22200 грн. до міського бюджету м. Ужгорода, з призначенням платежу: оплата за земельну ділянку в районі вулиці Озерної поз. 383 за ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 2. Фактично внесені кошти із розрахунку 25 грн. за один квадратний метр відповідно до рішення Ужгородської міської ради № 99 від 23.11.2006 року 4 сесії 5 скликання та рішення 4 сесії 5 скликання № 245 від 21.02.2007 року. 18.12.2008 року йому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 462273, згідно з яким йому фактично передано на праві власності земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,0888 га.
Позивач зауважує, що рішенням 4 сесії міської ради 5 скликання № 99 від 23.11.2006 року «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» та № 245 від 21.02.2007 року «Про зміни до рішення 4 сесії міської ради 5 скликання № 99 від 23.11.2006 року» при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва передбачено обов'язкові умови: перерахування громадянами, яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови, коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури до цільового фонду соціально-економічного розвитку міста з розрахунку 25 грн. за 1 кв.м. протягом тридцяти календарних днів з моменту підпису рішення міським головою. Кошти на розвиток інфраструктури відраховувались на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» від 24.01.2007 року № 40, яка втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2009 року № 415. Розмір відрахувань залежав від вартості будівництва, однак мова про вартість будівництва при оформленні та отриманні державного акту на право власності на земельну ділянку не йшлася.
Крім того, як вказує позивач, відповідно до постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.02.2013 року у адміністративній справі № 2а-1024/11, яка набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення Ужгородської міської ради № 99 від 23.11.2006 року «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», яким встановлено обов'язкові умови при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Даною постановою встановлено, що всі питання, пов'язані з виготовленням будь-яких технічних умов будівництва житлового будинку на земельній ділянці та пов'язані з ними витрати, в тому числі і сплата коштів замовників, що залучалися для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» від 24.01.2007 року № 40, повинні вирішуватися вже після отримання у власність земельної ділянки, а не при вирішені питання її надання.
Позивач звертає увагу, що він не був учасником вищевказаного судового процесу, а інформація щодо скасування рішення Ужгородською міською радою в офіційний спосіб до відома громадян доведена не була.
Вважає, що за таких обставин зобов'язання Ужгородською міською радою позивача сплатити кошти на рахунок інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород до моменту оформлення нею права власності на земельну ділянку, яка знаходиться за зазначеною адресою, є безпідставним. Внаслідок сплати коштів, правові підстави яких відпали, йому нанесено матеріальну шкоду в сумі 22200 грн.
Мотивуючи позов положеннями ст. 1212 ЦК України позивач наголошує, що обов'язок сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород в районі вул. Озерна (поз. 383) до моменту оформлення ним права власності на земельну ділянку, яка знаходяться за вказаною адресою, було безпідставним.
В обґрунтування поновлення пропущеного строку позивач зазначає, що про те, що рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» було скасовано він дізнався у травні 2020 року від сусідки по земельній ділянці ОСОБА_2 , яка зверталася в суд з аналогічним позовом і надала йому копію рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2020 року у справі № 308/12291/17, яке набрало законної сили 07.08.2020 року.
На підставі наведеного, позивач просить суд: визнати причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити даний строк; стягнути з Ужгородської міської ради безпідставно набуті грошові кошти, перераховані згідно з платіжним дорученням від 16.12.2008 року на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода в розмірі 22200 грн.; покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.02.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
02.03.2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, згідно з яким просить застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові. Представник відповідача зазначає, що Ужгородська міська рада заперечує проти позову, вважає вимоги безпідставними, такими що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 05.02.2008 року № 621 в районі вулиці Озерної позивачу надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0888 га, поз. 383, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Згідно з п. 8 даного рішення зобов'язано громадян створити товариство забудовників для централізованого розвитку інфраструктури за рахунок коштів забудовників та зазначено, що документи що посвідчують право власності на земельну ділянку видати членам створеного товариства. З посиланням на норми ч. 3 ст. 4, ч. 4 ст. 27 Закону України «Про планування і забудову територій», лист Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 12/6-429 від 24.04.2008 року «Щодо застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 року № 40», представник відповідача вказує, що питання, пов'язані з виготовленням технічних умов розвитку інженерних мереж кварталу, профілювання доріг тощо та пов'язані з цим витрати повинні вирішуватися під час отримання у власність земельної ділянки. Зауважує, що позивачу було відомо про рішення міської ради від 23.11.2006 року № 99, згідно з п. 1 якого передбачалося передплату до бюджету розвитку міста коштів на розвиток інженерних мереж з розрахунку 25 грн. за 1 кв.м. протягом тридцяти календарних днів з моменту підпису рішення сесії та встановлено, що 50 відсотків одержаних коштів спрямовується на розвиток інфраструктури даного мікрорайону (виготовлення технічних умов розвитку інженерних мереж кварталу, винос земельної ділянки в натурі, профілювання доріг, тощо). Крім того, представник відповідача зазначає, що рішенням міської ради від 21.02.2007 року № 245 «Про внесення змін у рішення міської ради від 23.11.2006 року № 99» в абзаці 1 викладено у наступній редакції «перерахування громадянам, яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови, коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста з розрахунку 25 грн. за квадратний метр протягом 30-ти календарних днів з моменту підпису рішення сесії міським головою». Використання коштів цільового фонду соціально-економічного розвитку міста, до якого надходили внески для пайової участі в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, а також індивідуальних житлових районів перерахованих громадянами-індивідуальними забудовниками використовувалися відповідно до Положення про цільовий фонд соціально-економічного розвитку міста, затвердженого рішенням сесії міської ради від 09.07.2003 року № 85, із змінами та доповненнями. На момент перерахування позивачем коштів діяло рішення Ужгородської міської ради від 05.07.2007 року № 388 «Про зміни до рішення 11 сесії міської ради 4 скликання від 09.07.2007 року № 85», відповідно до якого кошти від надходження внесків для пайової участі в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, а також індивідуальних житлових районів, перерахованих громадянами індивідуальними забудовниками новостворених індивідуальних житлових масивів використовувались: 50 відсотків на проведення видатків спрямованих на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста; 50 відсотків через головного розпорядника коштів спрямовується новоствореним товариствам забудовників для централізованого розвитку інфраструктури кварталу (п. 3.5 рішення міської ради від 05.07.2007 року № 388). Зазначає, в районі вулиці Озерної було створено товариство забудовників «Гармонія», про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію об'єднання власників земельних ділянок товариство забудовників «Гармонія», яке було зареєстровано 22.05.2008 року. Отже, за твердженням представника відповідача, сума, яку просить позивач стягнути з міської ради до задоволення не підлягає.
Крім того, представник відповідача у відзиві вказує, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, а саме 22200 грн., які були сплачені на підставі рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва». Рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», яким встановлені обов'язкові умови при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, було визнано незаконним та скасовано постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.04.2009 року, яка набрала законної сили 18.01.2011 року, а відтак, строк позовної давності сплинув 18.01.2014 року. Звертає увагу, що інформація щодо скасування рішення міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» була опублікована на веб-сайті «Закарпаття онлайн» 09.04.2009 року, а іншим Інтернет виданням - «Uzhgorod.in» 22.10.2015 року була опублікована інформація про повернення сплачених коштів в сумі 17500 грн. одному з мешканців міста Ужгород. Щодо строку позовної давності, який позивач просить поновити, представник відповідача зазначає, що інформація щодо скасування рішення міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» була опублікована на веб-сайті «Закарпаття онлайн» 09.04.2009 року, а інформація щодо повернення через суд безпідставно сплачених коштів мешканцем міста на веб-сайті «Uzhgorod.in» 22.10.2015 року, відтак була загальнодоступна, а тому позивач міг довідатися про порушення свого права раніше. Таким чином, представник відповідача вважає, що строк позовної давності сплинув за вказаним позов сплинув. Прохання позивача про поновлення строку позовної давності є необґрунтованим і його доводи про те, що він дізнався у травні 2020 року є безпідставними та не доведеними. Зважаючи на те, що позивач не довів той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, а відповідач довів, що інформацію про порушення можна було отримати раніше, слід дійти висновку, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вказаними вимогами і підстав для його поновлення не має.
30.03.2021 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, згідно з яким просить позовні вимоги задовольнити повністю, зауваживши, що лист Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 12/6-429 від 24.04.2008 року, на який посилається відповідач, не є нормативним актом та не може слугувати підставою стягнення з особи коштів. При цьому позивач був змушений оплатити вказані кошти, інакше, у разі невиконання умов, відповідно до п. 3 рішення IV сесії міської ради V скликання від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» рішення про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва втрачає чинність. Таким чином, як зазначає позивач, рішення носило зобов'язальний характер для громадян, яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови. Отже, обов'язок сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород в районі вул. Озерна (поз. 383) до моменту оформлення ним права власності на земельну ділянку, яка знаходяться за вказаною адресою, було безпідставним. Щодо доводів відповідача в частині застосування строків позовної давності позивач вказує, що постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14.02.2013 року було визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», яким встановлені обов'язкові умови при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлової будівництва. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 року у справі № 876/6629/13 постанову суду першої інстанції від 14.02.2013 року в цій частині залишено без змін. Разом з тим, він не був учасником вказаного судового процесу, отже знати про рішення судів не міг. Таким чином, йому не було відомо про те, що у Ужгородської міської ради припинилась правова підстава збереження у себе отриманих від нього грошових коштів, весь цей час позивач свідомо передбачав, що вказані грошові кошти були сплачені правомірно і тільки після спілкування з ОСОБА_2 йому стало відомо про вказані обставини. Посилання відповідача про наявність публікації на сайті «Закарпаття онлайн» та «Uzhgorod.in», які не є офіційними сайтами міста Ужгорода, Ужгородської міської ради, беззаперечно не може слугувати підтвердженням доведення вказаної інформації до його відома. За таких обставин, вважає, що строк позовної давності, передбачений ст. 261 ЦК України, не пропущений, оскільки його перебіг почався з травня 2020 року. Разом з тим, звертає увагу, що процесуальний строк, передбачений ст. 257 ЦК України, на підставі ст. 261 ЦК України та ст. 127 ЦПК України фактично було поновлено ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.02.2021 року у справі № 308/847/21. Також позивач окремо звертає увагу на практику Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, що склалася у подібних правовідносинах, а самі відповідних рішеннях, якими вимоги позивачів задоволено, визнано, що строк позовної давності не пропущено та стягнуто з Ужгородської міської ради кошти, які були сплачені на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород (згідно з рішеннями Ужгородської міської ради від 05.02.2008 року № 621 та від 23.11.2006 року № 99).
Позивач у судове засідання не з'явився, при цьому подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, при цьому подав до суду клопотання, згідно з яким просить суд розглянути справу без представника Ужгородської міської ради на підставі наявних матеріалів у справі.
За приписами ч. ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням IV сесії V скликання (тридцять четверте пленарне засідання) Ужгородської міської ради від 05.02.2008 року № 621 «Про надання земельних ділянок» позивачу ОСОБА_1 надана у приватну власність земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 , площею 0,0888 га, поз. 383.
Пунктом 8 вказаного рішення зобов'язано громадян створити товариства забудовників для централізованого розвитку інфраструктури за рахунок коштів забудовників, документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, видати членам створеного товариства.
Для оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку Ужгородською міською радою зобов'язано ОСОБА_1 здійснити внесення до бюджету міста коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури до цільового фонду соціально-економічного розвитку міста, виходячи з розрахунку 25 грн. за один квадратний метр протягом 30 календарних днів згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», із змінами, внесеними рішення від 21.02.2007 року № 245, про що видано відповідний розрахунок.
Пунктом 3 рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 визначено, що у разі невиконання цих умов рішення про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва втрачає чинність.
На виконання такої вимоги позивачем було перераховано кошти в загальній сумі 22200 грн. на рахунок Ужгородської міської ради згідно з платіжним дорученням № 2 від 16.12.2008 року з призначенням платежу: оплата за земельну ділянку в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
18.12.2008 року на підставі рішення IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 05.02.2008 року № 621 позивачу видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 462273, у відповідності до якого він є власником земельної ділянки площею 0,0888 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.04.2009 року (справа № 2а-79/09), що набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано рішення Ужгородської міської ради від 21.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва».
Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
При цьому в розумінні ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Процедура безоплатної приватизації земельних ділянок визначена ст. 118 Земельного кодексу України, якою не передбачено можливість встановлення додаткових умов при вирішенні питань стосовно передачі громадянам у власність земельних ділянок.
Між тим, згідно з приписами ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З контекстного аналізу зібраних у справі доказів суд дійшов висновку, що зобов'язання позивача ОСОБА_1 сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Ужгород в районі вул. Озерна (поз. 383) до моменту оформлення ним права власності на земельну ділянку, яка знаходяться за вказаною адресою, було безпідставним.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів такого захисту є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Статтею 1212 ЦК України регламентовано обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги ту обставину, що відповідач Ужгородська міська рада після скасування судом рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», на підставі якого позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури місті Ужгород в районі вул. Озерна (поз. 383) в загальній сумі 22200 грн., використовує ці кошти безпідставно, суд приходить до переконання, що вимога позивача про стягнення безпідставно набутих коштів є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Відповідно до положень ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не погоджується із запереченнями представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, оскільки такі виходять за межі предмету даного спору і не створюють взаємозв'язок між правовідносинами, визначеними ст. 1212 ЦК України, а також не мають правового значення для розв'язання цього спору.
Разом з тим, суд не знаходить підстав для застосування правових наслідків пропуску строку позовної давності щодо пред'явлення позову в даній справі, про що просить представник відповідача у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне.
Позивач обґрунтовує свої вимоги у частині строку звернення до суду тим, що про обізнаність щодо скасування рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» довідався у травні 2020 року від сусідки по земельній ділянці ОСОБА_2 , яка зверталася в суд з аналогічним позовом і надала йому копію судового рішення.
Позивачем даний позов про стягнення коштів, отриманих відповідачем без законних підстав, з наведенням відповідного фактичного і правового обґрунтування, подано в суд у січні 2021 року.
Відповідно до положень ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, згідно з визначенням поняття позовної давності, наведеної у ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, суд враховує, що представник відповідача викладеною у відзиві заявою про застосування спливу строку позовної давності визнав наявність обставин порушення відповідачем права позивача в даній справі, при тому, що заперечував проти позову в повному обсязі. Представником відповідача обрано способи захисту відповідача від позовних вимог позивача, які є протилежними, несумісними один із одним, оскільки відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, а саме щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
У свою чергу, наслідки спливу позовної давності, про які просить представник відповідача, є достатньою та окремою правовою підставою для відмови у позові, яка не пов'язується із правовими підставами до заперечення проти позову відповідачем.
Суд констатує, що веб-сайт «Закарпаття онлайн», на який посилається у відзиві представник відповідача, не є офіційним засобом інформації Ужгородської міської ради, а є одним із численних інформаційних інтернет-ресурсів, які висвітлюють життя. Опублікована інформація не містить відомостей про номер судової справи та про те, чи набрало на час публікації рішення суду законної сили, а публікація містить посилання на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 07.04.2009 року у справі № 2а-79/2009 року, в якій участі позивач не брав. Крім того, публікація інтернет-ресурсом «Закарпаття онлайн» інформації від 09.04.2009 року не є доказом того, що у відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, чого сам по собі факт доступності такої інформації не спростовано. З цих же підстав на заслуговують на увагу посилання представника відповідача на Інтернет видання - «Uzhgorod.in».
При цьому до спірних правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності у три роки, який не сплинув на день звернення позивача до суду з даним позовом, так як про порушення свого права позивач дізнався у травні 2020 року, що не спростовано представником відповідача, а відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності для захисту порушеного його права в судового порядку.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сплачений судовий збір у розмірі 908 грн.
Керуючись ст. ст. 14, 24 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 1212 ЦК України, ст. 118 ЗК України, ст. ст. 4, 13, 76, 80-82, 89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 22200 (двадцять дві тисячі двісті) гривень, що перераховані на рахунок Ужгородської міської ради згідно з платіжним дорученням № 2 від 16.12.2008 року на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород, з призначенням платежу: оплата за земельну ділянку в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Стягнути з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: Ужгородська міська рада, код ЄДРПОУ 33868924, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Повний текст рішення складено 09 квітня 2021 року.
Головуюча А.І. Сарай