ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 лютого 2021 року №640/18516/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Шрамко Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач, ГУ НП в Київській області), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06.09.2019 р. №466 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням;
2) поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Ізолятора тимчасового тримання №3 Головного управління Національної поліції в Київській області;
3) зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;
4) постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допустити до негайного виконання.
Ухвалою суду від 02.10.2019 р. позовну заяву залишено без руху.
24.10.2019 р. позивачем через канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, яку прийнято судом.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/18516/19 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було звільнено у період його непрацездатності, за рапортом, який він не подавав та всупереч подання ним рапорту про відкликання рапорту про звільнення.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуваний наказ прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, вказав, що законодавством не передбачено заборони звільнення особи за власним бажанням у період її непрацездатності та не передбачено виплату заробітку за період вимушено прогулу, якщо особа була звільнена за власним бажанням.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
11.04.2017 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника Ізолятора тимчасового тримання №3 ГУ НП в Київській області.
06.09.2019 р. позивача відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" на підставі наказу ГУ НП в Київській області від 06.09.2019 р. №466 о/с звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
В наказі зазначено, що підставою звільнення став рапорт ОСОБА_1 від 04.09.2019 р. про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням, однак, позивач стверджує, що такого рапорту не подавав, а це міг бути чорновий варіант рапорту, який був у наявності у відповідального працівника Управління кадрового забезпечення ГУ НП, який був надиктований та не містив дату проставлену позивачем особисто.
Крім того, позивач наголосив, що оскаржуваний наказ виданий в період його тимчасової непрацездатності.
Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 р. №580-VIII, (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 77 Закону 580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.
Частина друга та третя статті 77 вказаного Закону регламентує, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що служба в поліції є добровільною і може бути припинена за власним бажанням поліцейського за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Відповідачем надано до суду копію рапорту ОСОБА_1 , датованого 04 вересня 2019 р., в якому він просив звільнити його з Національної поліції України за власним бажанням.
Рапортом від 05.09.2019 р. позивач просив залишити без руху його рапорт щодо звільнення за власним бажанням та звільнити його з Національної поліції за станом здоров'я та неможливістю подальшого проходження служби. Вказаний рапорт позивач направив на адресу відповідача 05.09.2019 р., який був отриманий представником відповідача 06.09.2019 р..
Рапортом від 05.09.2019 р. позивач повідомив відповідача про те, що з 04.09.2019 р. відповідно до лікарняного листа непрацездатності серії АДХ №692163 він перебуває на лікарняному, у зв'язку з чим просив зупинити дію виконання його рапорту щодо звільнення за власним бажанням.
З листка непрацездатності серії АДХ №692163 вбачається, що з 04.09.2019 по 06.09.2019 р., з 07.09.2019 р. по 11.09.2019 р., з 12.09.2019 р. по 13.09.2019 р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
З копії рапорту ОСОБА_1 від 17.09.2019 р. вбачається, що він повідомляє про своє перебування на лікарняному з 04.09.2019 р. на лікуванні та з 16.09.2019 р. - на стаціонарному лікуванні.
З копії рекомендованого повідомлення поштового відправлення вбачається, що вказаний рапорт вручений представнику ГУПН 19.09.2019 р..
З копії виписки №18041 із медичної картки стаціонарного хворого та копії довідки №7 Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 25.09.2019 р. вбачається, що ОСОБА_1 виписаний 25.09.2019 р.; стати до роботи 26.09.2019 р..
Із копії заяви від 26.09.2019 р. вбачається, що позивач просить надати відповідь на його рапорт від 05.09.2019 р., не звільняти його за власним бажанням, а звільнити на підставі погіршення стану здоров'я та повідомив, що продовжує перебувати на лікарняному.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114 (далі - Положення №114).
Відповідно до підпункту "ж" пункту 64 Положення №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до пункту 68 Положення №114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Тобто, у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Верховний Суд України у постанові від 24.06.2014 р. в справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою, в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 05.02.2020 р. в справі №819/744/16 та від 20.05.2020 р. в справі №804/868/16.
Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служби в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.
З викладених норм вбачається, що ГУ НП в Київській області мало право звільнити ОСОБА_1 до закінчення передбаченого законодавством строку попередження у зазначений позивачем у рапорті про звільнення строк.
З наданого сторонами рапорту позивача від 04.09.2019 р., на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, відсутня конкретна дата, з якої (до настання якої) позивач мав бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку.
Тобто, якщо у рапорті відсутня дата, з якої (до настання якої) позивач мав бажання звільнитися зі служби, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку є неправомірним.
Оскільки рапорт датований 04.09.2019 р., то у зв'язку з відсутністю у ньому конкретної дати звільнення наказ про звільнений мав бути виданий не раніше 04.12.2019 р.
В той же час, всупереч вищевказаним вимогам, наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнятий 06.09.2019 р., тобто через два дні після подання рапорту позивачем про його звільнення.
Поряд з цим, 05.09.2019 р., до прийняття наказу про звільнення, позивачем був поданий рапорт про відкликання рапорту від 04.09.2019 р., однак відповідачем він не був взятий до уваги.
Також суд звертає увагу на те, що рапорт позивача, на підставі якого прийнятий наказ про його звільнення, датований першим днем його непрацездатності.
Водночас, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на норму встановлену статтею 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Так, вказана норма передбачає випадки розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору, укладеного на невизначений строк, а також строкового трудового договору до закінчення строку його чинності.
Крім того, вказаною нормою регламентовано, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
З викладеного вбачається, що така заборона звільнення в період тимчасової непрацездатності розповсюджується на звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, визначених частиною першої статті 40 КЗпП України (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).
В той же час ОСОБА_1 був звільнений зі служби в поліції за власним бажанням згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580-VIII.
Таким чином, суд вважає, що звільнення позивача за рапортом про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення тримісячного строку та здійснення вказаного звільнення в період непрацездатності позивача є порушенням його прав як працівника поліції, а тому є підставою для визнання протиправним оскаржуваного наказу.
Абзацами 1 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суд зауважує, що вказана норма не містить посилання на конкретні підстави, за яких особу було звільнено, а лише констатує, що особа має бути поновлена на роботі у разі, зокрема, звільнення без законної підстави, а тому твердження відповідача про те, що позивача не може бути поновлено на роботі у зв'язку з його звільненням за власним бажанням є необґрунтованими.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивача звільнено без законної підстави, його позовні вимоги про поновлення на посаді заступника начальника Ізолятора тимчасового тримання №3 ГУ НП в Київській області підлягають задоволенню.
Відповідно до абзацу 1 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 09.12.2015 р. у справі №6-2123цс15, вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.11.2019 р. у справі №587/2365/15-а.
Відповідно до ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
На виконання даної норми Закону наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 р. № №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам. вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ вказаного Порядку, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Тобто вказані положення кореспондуються з вимогами статті 235 КЗпП.
Таким чином, належним способом захисту є зобов'язання відповідача поновити позивача на посаді, з якої він був звільнений та провести нарахування та виплату грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу починаючи з 07.09.2019 р., оскільки позивача звільнено із займаної посади з 06.09.2019 р., тобто останнім робочим днем є 06.09.2019 р.
У свою чергу, пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Враховуючи, що Порядком №260 не врегульовано порядок визначення середнього заробітку, необхідно застосовувати Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.
Відповідно до Довідки про нараховані суми грошового забезпечення за останні шість місяців перед звільненням зі служби від 28.11.2019 р. №809, у липні 2019 р. позивачу нараховано 11800,89 грн., а в серпні 2019 р. - 11800,94 грн., середньоденне грошове забезпечення - 380,67 грн.
Кількість днів вимушеного прогулу станом на дату винесення рішення з 07.09.2019 р. по 18.02.2021 р. становить 364 робочих дні.
Відтак, підлягає стягненню за рахунок відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 138563,88 грн. (380,67 х 364 = 138563,88) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Оскільки спір розглядався більше одного року не з вини позивача, а тому йому підлягає виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Суд також звертає увагу, що відповідно до вимог п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, відтак, суд вважає за доцільне, задовольняючи позов, викласти зміст резолютивної частини постанови, з урахуванням специфіки позовних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.
Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби;
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 768,40 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Київській області (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15; код ЄДРПОУ 40108616) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 06.09.2019 р. №466 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням.
3. Поновити ОСОБА_1 з 07.09.2019 р. на посаді заступника начальника Ізолятора тимчасового тримання №3 Головного управління Національної поліції в Київській області.
4. Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 138563,88 грн. (сто тридцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят три гривні вісімдесят вісім копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 07.09.2019 р. на посаді заступника начальника Ізолятора тимчасового тримання №3 Головного управління Національної поліції в Київській області.
6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11800,77 грн. (одинадцять тисяч вісімсот гривень сімдесят сім копійок) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко