Справа № 420/1709/21
12 квітня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово - медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військово - медичного клінічного центру Південного регіону в якому позивач з урахуванням поданих уточнень (вхід. № 9788/21) просить:
визнати протиправною відмову Військово-медичного клінічного центру Південного регіону у проведенні перерахунку розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , за 2020 рік (починаючи з 01.02.2020 р.) з урахуванням положення п.4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 в редакції від 01.01.2018 року в частині застосування розрахункової величини показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2020 року;
зобов'язати відповідача, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, здійснити перерахунок грошового забезпечення за 2020 рік (починаючи з 01.02.2020 року) та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченого грошового забезпечення за 2020 рік та сумою перерахованого грошового забезпечення (основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Сума різниці, яка підлягає виплаті за 2020 рік становить 23 310, 63 гривень;
зобов'язати відповідача, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням перерахованої суми грошового забезпечення та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченої грошової допомоги при звільненні та перерахованою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Сума різниці становить 3139, 45 гривень;
зобов'язати відповідача, Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок суми грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2020 рік з урахуванням перерахованої суми грошового забезпечення та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченої компенсації та перерахованою сумою грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Положення пункту 2 Постанови № 704 закріплюють, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
В Додатку 1 до постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно зазначеної тарифної сітки для 6 тарифного розряду (відповідно до посади на якій проходила військову службу позивач в період з 21.07.2017 року по день звільнення з військової служби) встановлено коефіцієнт - 1,65 та для звання «молодший сержант» - 0,38.
Згідно з п.4 Постанови № 704 (в редакції від 01.01.2018 року), установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Однак, пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18 від 29.01.2020 року пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» визнано противним та скасовано.
Тобто, починаючи з 29.01.2020 року у мене виникло право на перерахунок грошового забезпечення за 2020 рік (з 01.02.2020 року по 26.11.2020 року) виходячи з положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в редакції від 01.01.2018 року (до прийняття Постанови КМУ №103), а саме:
«Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14».
Однак, відповідачем не було застосовано ані розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2020 року, ані 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01.01.2020 року.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2102 грн., мінімальна заробітна плата - 4723 гривень.
Таким чином, вихідний показник, який повинен братися для визначення розміру окладу за моєю посадою та моїм військовим званням повинен складати у 2020 році - 2361,5 гривень. При цьому, мій посадовий оклад з 01.02.2020 року по день звільнення 26.11.2020 року повинен становити із заокругленням 3897 грн. (2361,50 * 1,65 тарифного коефіцієнту) та окладу за військовим званням «молодший сержант» в розмірі із заокругленням - 898 грн. (2361,50 *0,38).
Тобто, сума недоплати грошового забезпечення за 2020 рік становить 41284 гривень.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 11.02.2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.
Ухвала про відкриття провадження по справі та позов з додатками доставлена на адресу відповідача засобами поштового зв'язку УКРПОШТА 26.02.2021 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення Одеса ЦОКК 65300 0269094 3.
Ухвалою суду встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
15.03.2021 року за вх. № 12744/21 від Військово - медичного клінічного центру Південного регіону надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтований наступним.
По перше, спірні правовідносини які виникли між сторонами по справі (порядок нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям) регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова №704) та наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Наказ №260).
Так пунктом 4 Постанови №704 в редакції станом на 30.08.2017 встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Але постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» були внесені зміни до Постанови № 704, а саме пункт 4 викласти в наступній редакції «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
З цього вбачається, що Постановою №103 від 21.02.2018 було змінено пункт 4 для того щоб остаточно зафіксувати відправну дату з якої слід перераховувати посадові оклади та оклади за військовими (спеціальними) званнями без подальших впливів на їх зміну в зв'язку з зміною прожиткового мінімуму (мінімальної заробітної плати).
Таким чином, на період на період про який вказує позивач, щодо перерахунку розмірів посадового окладу Постановою №103 були внесені зміни та розпорядниками нижчого рівня в т.ч. ВМКЦ ПР розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначались шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що є цілком правомірно.
Як вбачається зі змісту нормативно-правових актів що регулюють спірні правовідносини підстави на які посилається позивач відсутні, а постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 року №1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 року № 1644 і від 30 серпня 2017 року № 704» остаточно внесені відповідні зміни, щодо регулювання розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Також необхідно зазначити, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
По друге, вимога позивача про визнання протиправною відмову ВМКЦ ПР щодо проведення перерахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу за 2020 рік починаючи з 01.02.2020 по день звільнення 26.11.2020 року шляхом множення розміру встановленого законом на 1 січня 2020 року, 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 є передчасною та необгрунтованою.
Необхідно врахувати що в адміністративній справі № 826/6453/18 відповідачем є Кабінет Міністрів України, а оскарженню підлягали вимоги нормативно-правового акту тобто постанови КМУ.
Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VІІ Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Основні завдання Кабінету Міністрів України визначені в ст.2 Закону №794-VІІ, а саме:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;
5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Порядок набрання чинності актів Кабінету Міністрів України регулюються ст.52 Закону №794-VІІ, а саме Постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Акти Кабінету Міністрів України включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України. Офіційне опублікування постанов Кабінету Міністрів України здійснюється в газеті "Урядовий кур'єр" та Офіційному віснику України, а також в інших офіційних друкованих виданнях і друкованих засобах масової інформації, визначених законом. Крім того, акти Кабінету Міністрів України оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.
Що стосується виконання рішень суду Кабінетом Міністрів України, то цей порядок передбачений параграфом §146 глава 2 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови КМУ від 09.11.2011 № 1156).
Частиною 1 §146 Регламенту передбачено, що виконавчий документ або постанова про відкриття виконавчого провадження у разі надходження до Кабінету Міністрів надсилається відповідним центральним та місцевим органам виконавчої влади, державним господарським об'єднанням, підприємствам, установам та організаціям листом за підписом Державного секретаря Кабінету Міністрів або за його дорученням одного із заступників Державного секретаря Кабінету Міністрів для внесення у визначений строк Кабінетові Міністрів пропозицій щодо забезпечення виконання рішення суду разом з проектом відповідного акта Кабінету Міністрів. Про виконавчий документ або постанову Секретаріат Кабінету Міністрів одночасно інформує Прем'єр-міністра.
Необхідно звернути увагу на те, що на час звернення з заявою ОСОБА_1 до ВМКЦ ПР про проведення перерахунку розміру грошового забезпечення та виплати починаючи з 01.02.2020 по день звільнення 26.11.2020 (вх. № 440 від 20.01.2021), під час проходження позивачем військової служби в 2020 році у ВМКЦ ПР та на теперішній час Кабінетом Міністрів України зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» не внесені.
Необхідно врахувати те що ВМКЦ ПР відповідно до п.1.4. Положення про Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, затверджене наказом начальника Головного військово-медичного управління - начальника медичної служби Збройних Сил України від 14 лютого 2019 року №28 є бюджетним, багатопрофільним, лікувальним та експертним закладом Міністерства оборони України (на 725 ліжок), призначеним для надання консультативної поліклінічної, спеціалізованої та високоспеціалізованої стаціонарної медичної допомоги військовослужбовцям, ветеранам військової служби, ветеранам війни та іншим особам, яким законодавчо надано право на отримання медичної допомоги у закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, а також для забезпечення чіткої системи організаційних, лікувально-профілактичних, реабілітаційних заходів, спрямованих на зниження захворюваності, збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців, підвищення якості та ефективності медичної допомоги в Збройних Силах України.
Згідно з приписами п. 1.3. наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 14.02.2020 №44) «Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту» ВМКЦ ПР є розпорядник коштів нижчого рівня (третього рівня), тому, доки в нормативно-правові акти, якими керується ВМКЦ ПР не будуть внесені головним розпорядником бюджетних коштів (Міністерство оборони України) відповідні зміни, самостійно визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців та здійснювати їм виплати відповідач не має на те законних підстав та повноважень.
Необхідно зазначити, що кожен рік Міністерство оборони України видає накази про бюджетну політику на відповідний бюджетний рік з урахуванням бюджетних асигнувань які були призначені Міністерству оборони України для фінансового забезпечення військовослужбовців, які також обов'язкові до виконання розпорядниками коштів нижчого рівня.
ВМКЦ ПР як розпорядник коштів нижчого рівня визначає потребу та надає відповідні заявки, враховуючи діючи вимоги Постанови КМУ №703 та наказу МОУ №260, до розпорядника коштів вищого рівня (Департамент фінансів Міністерства оборони України) для належного та своєчасного грошового забезпечення військовослужбовців які знаходяться на забезпечені відповідача. Нарахування та зміни які відбуваються у фінансовому забезпечені військовослужбовців здійснюються на підставі змін відповідних нормативно - правових актів, які регулюють правовідносини у цій сфері.
Таким чином, командування ВМКЦ ПР діяло відповідно до вимог чинних вищезазначених нормативно - правових актів та в межах коштів, виділених розпорядником коштів вищого рівня, здійснювало належне фінансове забезпечення військовослужбовців, в т.ч. позивача, як розпорядник коштів нижчого рівня, тому бездіяльності у діях ВМКЦ ПР не вбачається, а підстав для перерахування розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальними) званням позивачу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2020 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 не має, так як не передбачене жодним діючим нормативно-правовим актом.
По третє: необхідно зауважити, що п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності 01 січня 2017 року, установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Тому згідно з Постановою КМУ № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 рік, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, не обґрунтовані, оскільки не узгоджуються з п. 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року № 1774-VIII.
За загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Відповідний підхід, зокрема, застосований Верховним Судом під час винесення постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 700/668/16-а, в якій суд визнав, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Що стосується розрахунків позивача необхідно зазначити наступне.
Вказана вимога позивача стосується порядку виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень з урахуванням отримання ним грошового забезпечення та є компетенцією відповідача. Крім цього, порушення прав позивача в цієї частині не відбулось. Принцип розподілу владу заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Тому завданнями адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання перерахувати суму одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням перерахованої суми грошового забезпечення та здійснити виплату з різниці у сумі 5561,45 грн., необхідно зазначити що ця вимога є похідною від вимоги щодо проведення перерахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу за 2020 рік починаючи з 01.02.2020 по день звільнення 26.11.2020 року шляхом множення розміру встановленого законом на 1 січня 2020 року, 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт, тому вважаємо що також задоволенню не підлягає.
24.03.2021 року за вх. № 14736/21 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована наступним.
По перше, починаючи з 29.01.2020 року у мене виникло право на перерахунок грошового забезпечення за 2020 рік (з 01.02.2020 року по 26.11.2020 року) виходячи з положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в редакції від 01.01.2018 року (до прийняття Постанови КМУ №103), тобто розмір мого грошового забезпечення мав розраховуватися шляхом множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року (в даному випадку на 01.01.2020 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Натомість Відповідачем зазначене не було враховано та застосовувався розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 01.01.2018 року, що призвело до недоотримання мною значної для мене суми грошового забезпечення.
По друге, посилання відповідача на те, що до Постанови КМУ №704 не було внесено змін також не заслуговує на увагу з огляду на те, що пункт 4 зазначеної Постанови (з урахуванням внесених змін 03.11.2020 року) викладено в наступній редакції:
Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Пункт 4 в редакції Постанови КМ № 103 від 21.02.2018
Як зазначалося раніше, пункт 6 Постанови КМУ №103, яким передбачено внесення змін до пункту 4 Постанови КМУ №704, було визнано протиправним та скасовано постановою Шостого апеляційного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18, відтак пункт 4 з 29.01.2020 року підлягає застосуванню в редакції, яка була до внесення змін постановою КМУ №103.
01.04.2021 року за вх. № 16301/21 від Військово - медичного клінічного центру Південного регіону надійшли заперечення, які обгрунтовані наступним.
По перше, з твердженням позивача що розмір її грошового забезпечення мав розраховуватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (в даному випадку 01.01.2020) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 погодитися не можливо з наступних підстав.
На час проходження позивачем військової служби в період з 01.01.2020 по 26.11.2020 грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося на підставі діючих нормативно-правових актів, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції Постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 та наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Необхідно звернути увагу на те що пункт 4 Постанови №704, як на час отримання позивачем грошового забезпечення в період з 01.01.2020 по 26.11.2020, так і на теперішній час, викладений в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Таким чином, під час проходження військової служби позивачем підстав для нарахування у ВМКЦ ПР не було, як і підстав для перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 на теперішній час у відповідача не має.
По друге, позивач, посилаючись на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/6453/18 не врахував, що ВМКЦ ПР не був стороною по вказаній справі та суд не зобов'язував ВМКЦ ПР здійснювати будь які дії, щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцям (в т.ч. ОСОБА_1 ), а самостійно здійснювати перерахування грошового забезпечення на які наполягає позивач, у ВМКЦ ПР не має підстав доки не будуть внесені зміни в відповідні нормативно-правові акти.
ОСОБА_1 , з 21.07.2017 року по 26.11.2020 рік проходила військову службу на посаді медичної сестри відділення хірургічної інфекції та термічних пошкоджень клініки (торакальної хірургії та термічних пошкоджень) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону з 6 тарифним розрядом у військовому званні «молодший сержант».
Згідно наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 26.11.2020 року № 67РС (по стройовій частині) посаду здала та виключена із списків особового складу частини.
Відповідно до пункту 242 Указу Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, тобто станом на 26 листопада 2020 року, мене повинні були б розрахувати по усіх видах забезпечення (включаючи грошове забезпечення військовослужбовців, грошова допомога для оздоровлення та інші види забезпечення, встановлені чинним законодавством України).
Повного розрахунку не отримала.
20 січня 2021 р. ОСОБА_1 звернулася до керівництва Військово-медичного клінічного центру Південного регіону із заявою про проведення належного розрахунку.
28.01.2021 року отримано письмову відповідь, в якій зазначається, що підстав для проведення перерахунку розміру грошового забезпечення за вказані періоди відсутні. Відмова вмотивована тим, що відповідно до п.4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 (із змінами, внесеними Постановою КМУ №103) «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до цієї Постанови.
Також, надано довідку про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 21.07.2017 року по 26.11.2020 року із зазначенням розміру основних видів грошового забезпечення (посадового окладу та окладу за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій помісячно.
Виходячи з інформації, яка міститься в довідці вбачається, що за штатною посадою медичної сестри відділення хірургічної інфекції та термічних пошкоджень клініки (торакальної хірургії та термічних пошкоджень) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (посада на якій я проходила військову службу в період з 21.07.2017 року по 26.11.2020 року) та військовим званням «молодший сержант» входять наступні складові грошового забезпечення:
1) Основні види грошового забезпечення:
посадовий оклад (6 тарифний розряд) - 2910 грн. (з 21.07.2018 року);
оклад за військовим званням (молодший сержант) - 600 грн. (з 21.07.2018 року);
2) Щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премія:
надбавка за вислугу років (25% від розміру суми посадового окладу та окладу за військовим званням починаючи з липня 2018 року);
надбавка за особливості проходження служби (10% від розміру суми посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років починаючи з березня 2018 року);
надбавка за кваліфікаційну категорію військової служби медичного і фармацевтичного складу (7% від розміру посадового окладу);
премії;
грошова допомога на оздоровлення.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) визначені основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч. 3 ст. 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон від 09.04.1992 № 2262-ХІІ).
Преамбулою Закон від 09.04.1992 № 2262-ХІІ передбачено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Статтею 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процитована норма статті 43 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18.
Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано ч. 1 ст. 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII, згідно із якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Усі призначені за цим пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій (ч. 4 ст. 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII).
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Ця постанова набрала чинності з 01.03.2018.
Крім того, 21.02.2018 відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 103, яка набрала чинності 24.02.2018.
Пунктом 1 вказаної постанови постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Згідно з пунктом 4 Постанови № 103 у разі коли внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією постановою, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно із Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 7 Постанови № 103 постановлено уповноваженим органам, у тому числі СЗР України, після набрання чинності цією постановою забезпечити оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України довідок про розміри грошового забезпечення, визначені в пункті 1 цієї постанови, відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року № 45.
Крім того, Постановою № 103 внесено зміни до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою КМУ від 13.02.2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови КМУ від 17 липня 1992 року № 393" (далі - Порядок № 45).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 45 (у редакції Постанови № 103) пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м.Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін'юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС (далі - державні органи).
Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
Пунктом 3 Порядку № 45 передбачено, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.
Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Абзацом 1 пункту 5 Порядку № 45 передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 45 відповідною вважається посада, яка за класифікаційними характеристиками, зокрема назвою, розміром посадового окладу, функціональністю та організаційним рівнем підрозділу у структурі органу (організації, установи, військової частини тощо) прирівнюється до посади, з якої особа була звільнена.
Отже, набрання чинності Постановою № 704, якою було змінено (збільшено) грошове забезпечення військовослужбовців, у розумінні вимог частини другої статті 51 Закону від 09.04.1992 № 2262-XII стало обставиною, що зумовила зміну розміру пенсії позивача, призначеної на підставі цього Закону.
Водночас, з огляду на норми пунктів 1, 2 Постанови № 103, позивач набув право на підвищення пенсії починаючи з 01.01.2018 року, виходячи із грошового забезпечення за відповідною або аналогічною посадою, яку він займав на дату звільнення із служби, визначеного станом на 01.03.2018 Постановою № 704.
Так, Постановою № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Оцінюючи такі доводи, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 затверджено Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки (далі - Правила № 870).
У пунктах 6, 11, 14, 15 цих Правил № 870 зазначено, що проект постанови Кабінету Міністрів України готується, зокрема, у разі затвердження положення або іншого нормативно-правового акта.
Проект постанови складається з назви, вступної та постановляючої частини і у разі потреби додатків.
Постановляюча частина постанови повинна містити: нормативні положення; конкретні доручення суб'єктам суспільних відносин у відповідній сфері; умови та порядок дії інших постанов (окремих норм); посилання на додатки (у разі їх наявності); норми, пов'язані з набранням чинності постановою (окремими нормами). У разі потреби визначаються орган (органи) виконавчої влади або посадова особа (особи), що здійснюють контроль за виконанням постанови.
Структурно постановляюча частина постанови викладається у такій послідовності: пункти, що містять нормативні положення; пункти, що стосуються внесення змін до постанов (розпоряджень) або визнання їх (окремих норм) такими, що втратили чинність; пункти, що містять окремі доручення; пункт, що стосується визначення дати набрання чинності постановою.
У пункті 20 Правил № 870 наведені вимоги, які встановлюються до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою.
Так, згідно з абз. 7 п.п. 2 п. 20 Правил № 870 в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.
Підпунктом 6 п. 20 Правил № 870 передбачено, що додатки до проекту документа повинні містити перелік елементів, включення яких до тексту ускладнило б його сприйняття. Додатки позначаються цифрами.
Відповідно до пункту 24 Правил метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України.
Як передбачено пунктом 2.16 Порядку № 34/5, включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Суд зазначає, що Постанова № 704 є підзаконним нормативно-правовим актом, яким Кабінет Міністрів України відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII встановив види та розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
Як вбачається зі структури Постанови № 704, пунктом 1 її постановляючої частини затверджені нормативні акти, зокрема тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 1), схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (Додаток 14).
У пункту 4 постановляючої частини Постанови № 704, у якій містяться нормативні положення, наведений порядок визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу.
Так, відповідно до норми пункту 4 Постанови № 704 (до внесення змін Постановою № 103) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Постановою № 103 до пункту 4 Постанови № 704 внесено зміни, якими встановлено залежність розмірів посадового окладу і окладу за військовим (спеціальним) званням від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року, та вилучено умову, що такий розрахунок повинен проводиться виходячи із 50 % розміру мінімальної зарплати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Суд зауважує, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Тому згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Такі ж правила діють при визначенні грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби.
Доводи позивача щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для перерахунку його пенсії, такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, обґрунтовані посиланням на текст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704, суд відхиляє, оскільки ці примітки не містять норм права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII.
Окрім того, суд звертає увагу на дію в часі норм законодавства. За загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом від 06.12.2016 №1774-VIII, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення приміток Додатку 1, 14 Постанови № 704 щодо обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Висновок про не застосування мінімальної заробітної плати при визначенні посадових окладів, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 по справі 240/4946/18.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий нормативний акт скасовує положення нормативного акта, прийнятого раніше, якщо обидва ці акти регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Відповідний підхід, зокрема, застосований Верховним Судом під час винесення постанови від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а, в якій суд визнав, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Отже, враховуючи те, що Додатки 1 і 14 до Постанови № 704 затверджені 30.08.2017, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21.02.2018 на підставі Постанови № 103, то пріоритетним в цьому випадку є положення саме пункту 4 Постанови № 704.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач, при обчисленні розміру грошового забезпечення позивача за нормами, чинними на 01.03.2018, правильно розрахував розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною посадою.
Аналогічна правова позиція відображена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2020 у справі № 640/21496/18, постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020 (провадження № А/857/549/20), постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 26.04.2020 у справі № 340/2390/19.
Відтак, оскільки відповідач діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням, що враховуються для перерахунку пенсії позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, відсутні підстави вважати протиправними дії відповідача щодо незастосування пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 при обчисленні позивачу розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018.
Відповідно, суд вважає правомірною відмову відповідача, надану листом від 28.01.2021 № 468/21 на заяву позивача від 20.12.2020, щодо розмір грошового забезпечення позивача з перерахунком розміру посадового окладу та окладу за військове звання, вирахуваних з урахуванням мінімально встановленого розміру - 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01.01.2018, із множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, та надбавки за вислугу років 50%.
Позивачем також заявлені вимоги щодо:
зобов'язання Військово-медичний клінічний центр Південного регіону, здійснити перерахунок грошового забезпечення за 2020 рік (починаючи з 01.02.2020 року) та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченого грошового забезпечення за 2020 рік та сумою перерахованого грошового забезпечення (основні види грошового забезпечення та щомісячні додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Сума різниці, яка підлягає виплаті за 2020 рік становить 23 310, 63 гривень;
зобов'язання Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням перерахованої суми грошового забезпечення та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченої грошової допомоги при звільненні та перерахованою сумою одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Сума різниці становить 3139, 45 гривень;
зобов'язання Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок суми грошової компенсації за невикористані відпустки учасника бойових дій за 2020 рік з урахуванням перерахованої суми грошового забезпечення та здійснити виплату різниці між сумою фактично виплаченої компенсації та перерахованою сумою грошової компенсації за невикористані відпустки ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 23 ст. 4 КАСУ, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
Крім того, слід зазначити, що за загальним правилом, визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або визнані таким, що втратили чинність чи були змінені цим актом. Дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визнання спеціального порядку такого відновлення регулювання відповідних правовідносин.
Аналогічна позиція міститься у п. 32 Правил № 870 від 06.09.2005. Таке ж положення міститься у п. 2.35 Порядку № 34/5, в якому зазначено, що визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію актів, які в свою чергу визнані ним таким, що втратили чинність.
Відповідний підхід неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.08.2018 у справі № 807/1332/17, від 19.03.2019 у справі № 591/2813/17, від 22.04.2019 у справі № 820/601/17, від 02.10.2019 у справі № 804/215/18 та від 23.10.2019 у справі № П/811/112/17.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні від 03.10.97 № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній".
Відповідний підхід, зокрема, був застосований Верховним Судом під час винесення постанови від 21.11.2018 у справі № 700/668/16-а, в якій суд визнав, що суб'єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов'язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов'язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.
Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий нормативний акт скасовує положення нормативного акта, прийнятого раніше, якщо обидва ці акти регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення. Важливим є те, що Конституційний Суд України використав поняття "прийняття акта", а не набрання чинності, оскільки існують випадки суттєвого розходження в часі цих двох юридичних фактів стосовно однопредметних актів.
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд зазначає, що "Автоматичне" відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України також не узгоджується з положеннями Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 № 503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах.
Крім того, чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі нормативних актів Уряду, які у встановленому порядку втратили чинність.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача про те, що скасування судом п. 6 Постанови № 103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття "відновлення" в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), а статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військово - медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 15.5 розділу VII "Перехідні положення" КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний НОМЕР_1
Військово - медичний клінічний центр Південного регіону - адреса: 65044, м.Одеса, вул. Пирогівська, 2/2, код ЄДРПОУ 08199969
Головуючий суддя Н.В. Потоцька
.