справа№380/1485/21
12 квітня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська,35) в якій позивач просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0091949-5405-1303 від 28.05.2020 року та № 0091950-5405-1303 від 28.05.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями йому було визначено загальну суму податкового зобов'язання в розмірі 58 580,58 грн. за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2019 року. ФОП ОСОБА_1 вважає, що вона як власник нежитлової будівлі, яка віднесена до промисловості, має право на пільгу по сплаті вищевказаного податку, яка передбачена п.п «є» п.п. 266.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 25 лютого 2021 року у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в даній адміністративній справі відмовлено.
05 березня 2021 року представник відповідача через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначає, що ФОП ОСОБА_1 з 04.11.2005 зареєстрована як фізична особа-підприємець. З 2019 року перебувала на загальній системі оподаткування. Види діяльності згідно КВЕД: 46.19 - діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 52.21 - допоміжне обслуговування наземного транспорту; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Крім того, зазначені об'єкти нерухомості не визначені в облікових даних ФОП ОСОБА_1 як такі, що використовують у господарській діяльності. Також, згідно поданої декларації про майновий стан і доходи №9333105244 від 29.01.2020 ФОП ОСОБА_1 отримала дохід за 2019 рік від здійснення підприємницької діяльності в сумі 3 275 130 грн. виключно від надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (КВЕД 68.20). Таким чином, підстави для застосування положень п.п. «є» п.п. 266.2.2 ст. 266 Податкового кодексу України відсутні.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 04 листопада 2005 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 04 вересня 2014 року (а.с. 24).
Як вбачається з вищевказаної виписки, основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна (68.20). Інформація про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця відсутня.
Позивачу на праві власності належить забійний цех, загальною площею 1378,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 07.08.2019 року.
Судом з'ясовано, що за результатами аналізу податкової інформації Головним управлінням ДПС у Львівської області, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0091949-5405-1303 від 28.05.2020 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1 064,12 грн. (а.с. 10) та № 0091950-5405-1303 від 28.05.2020 року, яким визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 57 516,46 грн. (а.с. 11).
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, 16.11.2020 року представник позивач подала скаргу до ДПС України.
За результатами розгляду скарги Державна податкова служба України прийняла рішення від 11.01.2021 року № 64/Б/99-00-06-01-04-09, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 28.05.2020 року № 0091949-5405-1303 та № 0091950-5405-1303, а скаргу ФОП ОСОБА_1 - без задоволення (а.с. 12-13).
Вважаючи спірні рішення податкового органу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Згідно приписів ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно пп.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1п.266.3 ст.266 ПК України).
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.3 ст. 266 ПК України).
Отже, можливість визначення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об'єкт Податковим кодексом України - не передбачено.
Згідно з п.п. 266.7.1 та 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України Головного управління ДПС у Львівській області у зазначеному податковому повідомленні-рішенні визначено суму податкового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».
Відповідно до підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що об'єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно вимог законодавства, до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари; туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; г) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухомі майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільг: із сплати цього податку.
Підпунктом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (надалі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Визначення типів будівель здійснюється за допомогою Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (далі - ДКБС).
Даний класифікатор призначено для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Згідно ДКБС, Будівлі нежитлові (код 12) підрозділяються на: 121 - Готелі, ресторани та подібні будівлі; 122 - Будівлі офісні; 123 - Будівлі торговельні; 124 - Будівлі транспорту та засобів зв'язку; 125 - Будівлі промислові та склади; 126 - Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення; 127-Будівлі нежитлові інші.
Зокрема, будівлі промислові та склади (125) містить клас: Будівлі промислові (1251), який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням.
У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року судова палата в цій справі вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Як встановлено судом в ході розгляду справи, позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 04 листопада 2015 року, основним видом діяльності позивача є: КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві приватної власності належить забійний цех, загальною площею 1378,3 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 07.08.2019 року.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків. усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-ІХ, який набрав чинності у вказаній частині 23.05.2020 року, законодавець виклав підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в такій редакції: «є) будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-Р КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку».
Таким чином законодавець в подальшому, тобто з 23.05.2020 р. змінив норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, де вже передбачив застосування податкової пільги за умови, що будівлі промисловості не здаються їх власниками, зокрема в оренду.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем, згідно з договором оренди нежитлового приміщення № 53/09-17 від 01.09.2017 року, який укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адванас Захід» позивач надала останньому у строкове платне користування нежитлове приміщення, загально. Площею 1378,30 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (об'єкт оренди) для використання під забійний цех. Строк оренд договору до 31.08.2019 року (а.с.18-21). Відповідно до Додаткової угоди від 27.08.2019 року до Договору оренди нежитлового приміщення №53/09-17 від 01.09.2017 року, сторони вирішили продовжити строк оренди до 31.12.2019 року (а.с. 22).
Таким чином, в 2019 році належне ОСОБА_1 приміщення забійного цеху за адресою: АДРЕСА_2 , було передано в користування та використовувались за функціональним призначенням у підприємницькій діяльності ТОВ «Адванс Захід».
З урахуванням встановлених обставин справи та беручи до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, від 17.07.2020 у справі №440/937/19, суд дійшов висновку, що оскільки належний позивачу об'єкт нерухомого майна у 2019 році не використовувалися нею у власній господарській діяльності та були передані в оренду іншій особі, тому у позивача відсутня пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, належними та допустимими доказами довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, при їх прийнятті діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційної адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.
Суддя Кухар Н.А.